4.Політика воєнного комунізму

3 початком громадянської війни літом 1918 р. та іноземної інтервенції 2 вересня ЦВК оголосив Республіку єдиним військовим табором. Встановлювався командно-адміністративний режим з метою зосередження в руках держави всіх наявних ресурсів і рятування решти господарських зв'язків. Почали здійснюватись надзвичайні заходи, що отримали пізніше назву політики "воєнного комунізму". Вона набула завершених обрисів до весни 1919 р.

Складові політики "воєнного комунізму" такі:

-введення (травень 1918 р.) продовольчої диктатури (хлібна монополія держави і тверді ціни, продзагони тощо);

-націоналізація всіх підприємств;

-централізація розподілу сировини і готової продукції;

-заборона свободи торгівлі (листопад 1918 p.), згортання грошового обігу, запровадження карткової системи розподілу продуктів;

-мілітаризація народного господарства, встановлення державного контролю за виробництвом, запровадження загальної трудової повинності;

-введення (січень 1919 р.) продовольчої розкладки на хліб, а потім і на інші продукти сільського господарства.

"Воєнний комунізм" - це модель державного регулювання економіки, яка мала подвійну природу. З одного боку, він був реакцією на критичні обставини, і тому являв собою набір вимушених тимчасових заходів, з іншого - його реалізація на практиці стала спробою безпосереднього переходу до нового суспільного ладу. Своєрідним стрижнем політики "воєнного комунізму" стала продрозкладка, згідно з якою кожна губернія мусила здати державі "лишки" зерна та інших продуктів. Спочатку розміри "лишків" визначалися реальними потребами сім'ї та фактичною наявністю у неї зерна, але незабаром головним критерієм стала потреба держави у хлібі. Але все це призвело до вкрай негативних наслідків. Була знищена первісна тенденція до демократії, самоврядуванню, широкої автономії. Створені в перші місяці радянської влади органи робітничого контролю і управління третирувати, поступалися місцем централізованим методам; колегіальність була замінена єдиноначальністю. Замість усуспільнення здійснилося одержавлення, замість народної демократії встановилася найжорстокіша диктатура, причому не класу, а партії.

5. І Універсал уцр

Наприкінці травня Центральна Рада вислала до Петрограду делегацію на чолі з В. Винниченком, М. Ковалевським. Делегація домагалася українізації війська, адміністрації, шкільництва, а також щоб Тимчасовий уряд Росії висловив своє принципове ставлення до можливості надання автономії України. У відповідь на відмову Тимчасового уряду Центральна Рада видала свій Перший Універсал, ухвалений 10 червня (23 червня за новим стилем) та проголошений на Другому Військовому з'їзді. В Універсалі наголошувалось, що Центральна Рада буде «творити новий лад вільної автономної України»^[1].

Прийняття Першого Універсалу змусило Тимчасовий уряд вислати до Києва свою делегацію. Результатом стало визнання Центральної Ради крайовим органом управління в Україні. Шовіністичні кола Росії були шоковані «нахабством» українців — Першим Універсалом. Тимчасовий уряд та преса наввипередки змагалися у звинуваченнях України у «зраді», «сепаратизмі», «прориві фронту» та інших смертних гріхах. 29 червня 1917 року до Києва прибула делегація Тимчасового уряду. Після двох днів дебатів було знайдено компроміс. Петроградські міністри погодилися, щоб Українська Центральна Рада виробила статут автономії України з умовою, що його буде подано на остаточне затвердження Всеросійських установчих зборів. Отже, було вироблено текст нового Універсалу, який мав бути оголошений одночасно з Декларацією Тимчасового уряду в один день. Не погодився Тимчасовий уряд лише з одним — українізацією війська: «Що торкається військових українських комітетів на місцях, то вони здійснюють свої повноваження на загальних основах», «Тимчасове Правительство… уважає недопустимими заходи, котрі б могли нарушити єдність організації й управління армією.»