- •1.Предмет, метод, періодизація і завдання курсу «Історія держави і права України».
- •2. Піднесення та розвиток укр. Нац.-дж. Ідеї у хіх- початок хх
- •3. Утворення і діяльність Української Центральної Ради
- •4.Політика воєнного комунізму
- •5. І Універсал уцр
- •6. Г.С.У.: утворення, склад, діяльність та компетенція
- •7. Іі Універсал уцр: його загальна характеристика і значення
- •8. Утворення Малої Ради: причини та загальна характеристика діяльності
- •9. Утворення унр
- •10. Ііі Універсал уц Ради
- •11 4 Універсал уцр
- •12Організація органів влади і управління після прийняття III Універсалу.
- •13Конституція унр 1918 р.
- •14 Утворення вільного козацтва в унр.
- •15 Утворення органів охорони громадського порядку в унр.
- •16) Судова с-ма унр: структура, нормативні акти
- •17)Законодавча діяльність уцр
- •18)Земельна реформа унр
- •19)З-н уцр «про національно- персональну автономію»від 09.01.1918р.
- •20)З-н уцр «про громадянство» від 2-4 березня 1918р.
- •26.Судова система Української гетьманської держави
- •28. Законодавство Української гетьманської держави
- •29. Декларація директорії унр 1918
- •30. Встановлення влади директорії
- •Утворення західно-української народної республіки (зунр)
- •36. Органи влади й управління зунр
- •37. Органи охорони порядку, судова система.
- •38. Місцеві органи влади.
- •39. Акт злуки 22 січня 1919р.
- •40. Акт злуки унр і зунр від 22 січня 1919 р., його історичне значення
- •42.Брестський мирний договір: визначення історичного значення для України.
38. Місцеві органи влади.
Згідно з розпорядженням Української Національної Ради від 1 листопада 1918 р. у всіх місцевостях старі органи влади і управління належало ліквідувати. Замість них слід було утворити нові, українські. Такими органами влади мали стати міські та повітові комісари з дорадчими органами при них - національними радами.
Українська Національна Рада 16 листопада 1918 p. видали "Тимчасовий закон про адміністрацію Західноукраїнської Народної Республіки". У ньому зазначалося, що тимчасово на території ЗУНР залишається чинним австрійське законодавство, якщо воно не суперечить інтересам, суті та цілям Української держави.
У законі від 16 листопада далі зазначалося, що всі службовці державних та інших установ, які дадуть письмове зобов'язання чесно служити українській державі, залишаються на своїх місцях, що вищим виконавчим органом у державі, якому підпорядковуються всі адміністративні органи, є Державний секретаріат; що у повіті "представником і основним органом адміністрації є український державний повітовий комісар"; що повітових комісарів надалі вже не обирає населення, а призначає і звільняє державний секретар внутрішніх справ; що повітовим комісарам підпорядковуються повітові військові коменданти і коменданти жандармерії. Але суди, пошта, телеграф, залізниці підпорядковувалися тільки центральній владі. Повітові комісари, у свою чергу, повинні були призначати (і звільняти) сільських, містечкових і міських комісарів. Вони також мали право розпускати місцеві громадські ради і призначати нові вибори. У законі було регламентовано повноваження повітових і нижчих комісарів.
До обов'язків повітових комісарів належало:
1) берегти інтереси української державності та протидіяти будь-яким спробам завдати їй шкоду;
2) приймати присягу від службовців повітових служб і адміністрації;
3) приймати рішення з усіх питань, якщо колишні австрійські службовці відмовляються служити;
4) затверджувати розпорядження адміністративних повітових властей загального характеру;
5) давати дозвіл на носіння зброї цивільному населенню;
6) здійснювати нагляд за діловодством усіх державних інституцій і службових осіб у повіті.
У справах громадської безпеки повітовому комісару підпорядковувалися повітові військові коменданти і коменданти жандармерії. У господарських справах повітові комісари повинні були співпрацювати з повітовими харчовими комітетами
39. Акт злуки 22 січня 1919р.
Велика Злука — урочисте оголошення 22 січня 1919 р. на Софійському майдані в Києві універсалу про об'єднання УНР і ЗУНР у соборну Україну, День соборності України.
22 січня 1918 року Центральна Рада своїм Четвертим Універсалом проголосила Українську Народну Республікусамостійною, незалежною, вільною державою українського народу. А 22 січня 1919 р. відбулося об'єднання УНР і ЗУНР.
Віднині на всіх українських землях, розділених віками, Галичині, Буковині, Закарпатській Русі й Наддніпрянщині буде єдина велика Україна. Мрії, задля запровадження яких найкращі сини України боролися і вмирали, стали дійсністю.
«Скрізь національні прапори і транспаранти. На балконах будинків розвішано килими й полотна з яскравими українськими малюнками. Особливо гарно задекоровано Софійську площу та сусідні вулиці. З-поміж них вирізняються будинок, де міститься центральна контора телеграфу, та дім Київського губернського земства. Тут на балконах портрети і погруддя Тараса Шевченка, прибрані національними стрічками, і також прапори. На Тріумфальній арці при вході з Володимирської вулиці до Софійської площі старовинні герби Східної України і Галичини. По всьому майдані на стовпах герби чи не всіх українських губерній і плакати».
Наприкінці 1919 року Акт було денонсовано з ініціативи президента ЗУНР Євгена Петрушевича.
Значення:
Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх динамічної самоідентифікації, становлення політичної нації.
Ідея соборності українських земель набула державного статусу.
Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв подоланню рудиментів федералізму в ментальності національної політичної еліти.
Об'єднання мало і практично-політичний аспект, адже обидві держави потребували концентрації збройних сил та взаємної допомоги для захисту своїх територій від іноземного військового втручання, яке на той час набуло форми агресії.
Об'єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, неекспансіоністського збирання територій в єдиній суверенній державі. Етнонаціональна консолідація базувалася на таких засадничих принципах, як історичне самоусвідомлення спільності, ідеали свободи і незалежності, добровільне волевиявлення, опора на власні політичні і матеріальні ресурси. Разом з ухваленням Універсалу про злуку УНР і ЗУНР Трудовий конгрес задекларував, що об'єднана УНР «не має й думки забрати під свою власть чужі землі».
Важливим є й факт легітимності завершального соборницького процесу, який передував Акту Злуки. Ініціатори об'єднавчого руху — Українська Національна Рада та Директорія УНР — ще 1 грудня 1918 року уклали Предвступний договір про наміри об'єднати населення і території обох утворень в одній державі.
У січні 1919 року Українська Національна Рада у Станіславі прийняла ухвалу про злуку і надала повноваження своїй делегації завершити оформлення об'єднання двох держав. Президент Ради Євген Петрушевич наголошував: «По лінії з'єдинення не було між нами двох думок».
Об'єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам'яті українського народу.