26.Судова система Української гетьманської держави

В Українській гетьманській державі була своя судова система. Були створені Генеральний, полковий та сотенний суди. До складу Генерального суду входили два генеральні судді. Для сотенних і полкових судів він був апеляційною інстанцією.

Найвища судова влада належала гетьману. Він затверджував рішення (вироки) Генерального, полкового судів у найважливіших справах, особливо вироки до страти. Гетьман розглядав скарги на рішення судів; він посилав для перевірки представників старшини на місця для розгляду справ по суті.

Слід зауважити, що полкові та сотенні суди поширювали свою юрисдикцію не тільки на козацтво, а й на все населення України, навіть втручалися в діяльність магістратських судів у містах з правом на самоврядування. Судовий процес у Генеральному, полкових, сотенних та курінних судах проводився на підставі норм козацького звичаєвого права.

Необхідно звернути увагу на те, що поряд з існуванням судів продовжували виконувати судові функції органи адміністративно-територіального управління. Наприклад, роль вищих судових органів виконувала старшинська рада. В ратушних містах козацькі старшини й отамани водночас здійснювали судові функції, а селян судили війти і сільські отамани.

Згідно з законом Генеральний Суд мав складатися з трьох департаментів – цивільного, карного й адміністративного і виконувати на всій території України функції, що до його формування належали “Правительствующему Сенату”, а також касаційні функції Головного військового суду.

Закон визначав лише структуру Державного Сенату, вимоги до сенаторів, порядок їх призначення та деякі інші питання. Так, Державний Сенат, який очолював Президент, поділився на Генеральні Суди: Адміністративний, Цивільний і Карний.

На відміну від закону про Генеральний Суд, ухваленого Центральною Радою, гетьманський акт встановлював значно суворіші вимоги до кандидатів на посади сенаторів – наявність вищої юридичної освіти і не менш 15-ти річного стажу роботи “в судовому відомстві на посадах не нижче судового слідчого чи товариша прокурора окружного суду” або “у стані присяжного адвоката, а також з числа тих, що мають учений ценз Магістра або доктора”. Водночас закон містив і цілком сучасну заборону займатися будь-якою іншою діяльністю, крім наукової і викладацької.

Крім системи загальних судів в Українській державі функціонували й суди військові. При військових судах незалежно від їх рівня вводилися також посади військових слідчих. І знов – таки всі військові установи у своїй діяльності мали керуватися колишніми російськими законами, що правда, з одним застереженням – “наскільки настанови цих законів не будуть суперечити новим законам Української держави”

27. СУДОЧИНСТВО В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ - - судопровадження, здійснюване військ, та ін. надзв. судами за гетьмана П. Скоропадського. Запроваджене законом РМ Укр. д-ви від 30.У 1918. Ним було визначено, що до військ, судів притягуються старшини, підстаршини, козаки, арм. урядовці за скоєні під час служби або навч. зборів злочини, зазначені у військ, статуті про кари і в заг. крим. законах про служб, злочини. Якщо злочин було скоєно разом з цив. особами, то винні військовослужбовці відповідали перед військ, судами. Останнім були підсудні й цив. особи за ухилення від військ, повинності, навч. зборів та мобілізації, за злочини, скоєні разом з військовими, а також демобілізовані, які вчинили такі злочини під час дійсної служби або навч. зборів. Законодавець використовував і поняття виняткової підсудності під час війни або воєнного стану. їй підлягали цив. особи за держ. зраду, шпигунство, заколот проти влади, ворожу агітацію, напад на військовиків під час виконання ними служб, обов'язків, за знищення або пограбування військ, складів, телефонів, телеграфів, будівель, приладів, водопостачання, засобів пересування, а також за вбивство, грабежі і зґвалтування. Якщо разом з цив. особами у названих злочинах брали участь військові, вони теж відповідали перед військ, судом. Винятковій підсудності під час війни і воєнного стану підлягали також цив. і духовні особи, що перебували на службі як у військ, інституціях, так і в організаціях, котрі обслуговували армію і підпорядковувалися військ, начальникам; старшини іноз. армій, які обслуговували укр. частини, коли не було щодо них окр. вказівки; прислуга осіб, зазнач, вище; кореспонденти, постачальники, торговці, робітники, візники, які супроводжували військо.

Передбачалося, що жителі завойованих територій теж повинні притягатися до військ, суду в порядку виняткової підсудності, але в суворо зазначених випадках: а) у разі відсутності там заг. судів — за всі злочини; б) при наявності заг. судів — за всі злочини, передбачені вказаною вище винятковою підсудністю для своїх гр-н, окрім держ. зради, а також за злочинні дії, які могли визначатися наказом командувача армії. 21.VI 1918 РМ ухвалила новий закон про організацію військ.-суд. інституцій та їх компетенцію. За мирних часів вищі суди повинні були розглядати справи військовиків не нижче командира окр. частини, а також справи, за якими винуватцям загрожувало позбавлення або обмеження заг. Громадян прав. Вищий військ, суд розглядав не лише справи командирів окремих військ, частин і вище, а й старшин іноз. армій, які перебували на службі в укр. війську, священнослужителів та ін. цив. службовців війська. До компетенції штабних судів при дивізіях, корпусах і Гол. штабі входив розгляд усіх ін. справ, що не підлягали вищим судам. Бранці, які скоїли злочини, притягалися до відповідальності на тих самих підставах, що й військовослужбовці.

Вищий суд складався з голови і 8 судців, а штабний — з голови і 4 суддів. Усі судді обиралися жеребкуванням на 2 місяці із старшин та підстарший. У вищому суді участь прокурора і захисника у справах вважалась обов'язковою, у штабному — ні. Рішення усіх військ, судів могли оскаржуватися лише в касац. порядку до Генерального суду УНР. При вищих судах затверджувалися посади

Винятковими судами особливого роду стали в Укр. д-ві окупаційні військ.-польові суди, створені за розпорядженням командування нім. військ в Україні за 4 дні до держ. перевороту 29.IV 1918. їх утворення м-во юстиції виправдовувало послабленням функції нац. суд. апарату. Військ, влада Німеччини та Австро-Угорщини зобов'язувала власні військ, суди розглядати будь-які крим. справи щодо укр. гр-н. Протестуючи проти таких дій, м-во зрештою домовилося з німцями про створення особливої узгод-жувальної комісії для розмежування функцій військ, судів Німеччини та судів України. Формально було досягнуто домовленості про звуження компетенції окупац. судів і посилення прокурор, нагляду з боку України щодо таких справ.