4. Функції права

Соціальне призначення права, його місце і роль у си­стемі соціального нормативного регулювання відобра­жується в його функціях — основних напрямках впливу права на суспільні відносини. Функції права поділяються на соціальні і спеціально-юридичні.

Соціальні функції права — це напрямки взаємодії права та інших соціальних явищ як єдності форми і змісту. Так,

ПО

праву притаманні ідеологічна, економічна, політична функції і т. ін.

Спеціально-юридичні функції права — це напрямки власне правового впливу на суспільні відносини. У цьому випадку виділяють регулятивну і охоронну функції права. Регулятивна функція як об'єкт свого впливу має нор­мальні, позитивні, корисні суспільні відносини, які право впорядковує шляхом: 1) закріплення сталих, розвинутих відносин в нормативних актах, у такий спосіб гарантуючи їх недоторканність (статична функція); 2) заохочення, сти­мулювання розвитку тих суспільних відносин, що, відобра­жаючи певні соціальні цінності, знаходяться на етапі свого становлення (динамічна функція). Охоронна функція спря­мована на захист позитивних суспільних відносин шляхом усунення соціально шкідливих і небезпечних діянь людей і їх об'єднань, відновлення порушених прав суб'єктів.

5. Право і суспільство

Свобода, що є сутністю права, виявляє себе в правових явищах, легітимується та забезпечується за допомогою юридичних засобів. У цивілізованому суспільстві, що пере­буває на високому щабелі розвитку, свобода людини є не тільки напрямком, метою, але й засобом його прогресивно­го руху. Об'єктивні закономірності цього процесу виявля­ються через діяння членів суспільства, котрі є умовою, процесом і результатом його життєдіяльності. Межі свободи суспільства обумовлені не тільки ефективністю його функціонування взагалі, але й наявною сферою свободи кожного з його членів, причому умови для прогресивного розвитку суспільства створюються переважно не будь-якою окремою групою, прошарками членів суспільства, а їх більшістю.

Тому й право як сфера свободи формується не держа­вою, політиками, вченими тощо, а безпосередньо членами суспільства. Держава, її політики виробляють ймовірні на­прями розвитку суспільства, базуючись на тих тенденціях, умови для яких вже почали створюватись у ньому. Правові ідеї, державні чи політичні рішення ще не є правом, вони лише є тією чи іншою мірою суб'єктивним відображенням можливого напрямку дії об'єктивних закономірностей. Правом вони стануть лише тоді, коли, втілюючись у діян­нях членів суспільства, зазнають перевірки на вірогідність,

пі

набудуть кількісних характеристик, наберуть сили домі­нуючих тенденцій суспільного життя.

6. Право і матеріальні Суспільні відносини

Об'єктивні умови формування права не зводяться тільки до економічних відносин, які, в свою чергу, не тотожні матеріальній сфері суспільного життя. Економіка — це лише один бік матеріального виробництва у широкому розумінні цього поняття, а другий — соціальна сфера суспільства, що забезпечує існування і відтворення фізич­ного життя людей. Взаємодія цих сторін матеріальних відносин є об'єктивною основою формування права. їх матеріальність не означає повної відсутності свідомості, на­впаки, свідомість органічно вплетена в них, існує в них як притаманна їм властивість, але це свідомість особливого роду — емпірична свідомість — усвідомлення необхідності дій за міркою і природою матеріальних об'єктів. Ця свідо­мість має стихійний характер, формується на почуттєво-предметному рівні. Матеріальні відносини складають об'єктивний бік права, який є правом, а відповідно і свобо­дою, лише як стихійне, почуттєве, ірраціональне право. Інколи це право позначають як сукупність конкретних правових відносин.