3. Право інших країн англосаксонської правової сім'ї

Право Австралії у своєму формуванні зазнавало впливу англійського загального права. Вплив англійського права був офіційно проголошений постановою британських вла­стей про те, що їх норми, тобто норми загального права і парламентські акти, які діяли в Англії станом на 25 липня 1828 р., підлягають обов'язковому застосуванню в існую­чих на той час колоніях. Це призвело до того, що хоча згодом Австралія й набула можливості самостійно форму­вати свою правову і судову системи, але постановам пала­ти лордів та інших англійських апеляційних інстанцій май­же завжди надавалась перевага перед рішеннями авст­ралійських судів. Лише за останнє десятиліття австралій­ське загальне право стало розглядатися як самостійна сис­тема права, головним джерелом якої визнаються сформова­не у судових рішеннях загальне право і законодавчі акти.

274

Австралійське загальне право, на відміну від законодав­ства, є єдиним для усіх шести штатів і двох (Північної і Двстралійської столичної) територій Австралії. Єдність його забезпечується Верховним судом Австралії, рішення якого з питань загального права, що приймаються за скаргами на постанови суду будь-якого штату, обов'язкові для усіх судів Австралії. Тобто силу прецедента мають тільки рі­шення Верховного суду Австралії і верховних судів штатів та територій. їх зобов'язані наслідувати всі нижчі суди, хоча самі верховні суди в Австралії ніколи не вважали себе пов'язаними своїми раніше прийнятими рішеннями.

Що стосується законодавства Австралії, то воно скла­дається із законів, що приймаються парламентом Авст­ралійського Союзу і окремих штатів. Компетенція Союзу і штатів розмежована Конституцією у такий спосіб, за яким переважна частина суспільних відносин регулюється зако­нодавством штатів. Чинна нині Конституція Австралії знає також загальну компетенцію Союзу і штатів, а тому пе­редбачає, що у разі протиріч у законодавстві Союзу і штатів перевага надається законодавству Союзу. Так, предметом регулювання союзним законодавством є питання юрисдикції судів, найму і звільнення з роботи, пенсійного забезпечення, шлюбу і його розірвання, банківської, автор­ської справи тощо. А законодавством штатів регулюється право земельної власності, договірне право, відповідаль­ність за скоєння шкоди і т. ін.

Незалежна Ірландська правова система була започатко­вана створенням у 1921—1922 рр. самостійної Ірландської держави. До цього в Ірландії чинним було звичаєве право, яке після завоювання Ірландії англійцями було насиль­ницьким шляхом замінено англійським загальним правом. Саме тому Конституцією 1922 р. було встановлено, що чинні до цього часу закони підлягають застосуванню тільки у разі, якщо вони не суперечать положенням даної Конституції. Нині чинна Конституція, що була прийнята у 1937 р., затвердила це положення. Отже, нині в Ірландії поряд із законами, що приймалися парламентом незалеж­ної держави після 1922 р., ще чинними є закони, що приймалися у Лондоні і фактично лише копіювалися пар­ламентом у Дубліні.

Важливим джерелом права в Ірландії поряд із законо­давством є загальне право. Ірландські суди визнають англійську доктрину судового прецеденту, згідно з якою рішення вищих судових інстанцій є обов'язковими для них

275

самих і нижчих судів. Проте слід визнати, що сфера засто­сування прецедентного права в Ірландії звужується прямо пропорційно до кількості виданих нових законів. Останні здебільшого не кодифікуються, а мають характер консо­лідованих нормативних актів. Ірландське право знає інсти­тут делегованого законодавствування, що дозволяє уряду чи навіть окремим міністерствам приймати постанови і накази з дуже важливих питань суспільного життя.

Аналогічно іншим британським колоніям у Канаді за­кріпилась система англійського загального права, згідно з яким рішення судів вищого рівня набирають сили судового прецедента. Джерелом права у Канаді вважають законо­давчі норми, що видаються парламентом, чинні й ті, що зберігають відносну самостійність, норми права справедли­вості, які були створені рішеннями Суду канцлера в Лон­доні у XV—XIX ст.

Рішення канадських судів протягом тривалого часу під­лягали оскарженню у Судовому комітеті Таємної ради у Лондоні. Нині ця практика скасована, проте раніше прий­няті рішення англійських судів, що тлумачать чинні у Канаді англійські закони і норми загального права, мають загальнообов'язкову силу. Єдність системи канадського за­гального права забезпечується Верховним судом Канади і вищими судами провінцій, рішення яких є загальнообов'яз­ковими для всіх нижчих судових інстанцій.

Що стосується законодавчої влади у Канаді, то вона протягом тривалого часу належала британському парла­менту. Але Конституційним законом від 1982 р. було вста­новлено, що з цього часу жоден наступний акт британсько­го парламенту не буде мати чинності у Канаді, тобто була проголошена суверенність країни у сфері законотворчості.

Федеративний устрій країни визначає розмежування за­конодавчих повноважень між парламентом і законодавчими зборами провінцій. До законодавчих федеративних повно­важень належать такі, як регулювання економіки, торгівлі, і мореплавства, грошового обігу та банків, патентів й автор­ського права, кримінального права і процесу тощо. До і компетенції законодавчих повноважень провінцій відносять питання щодо податків, освіти, виховання і т. ін.

Основи сучасної правової системи Нової Зеландії почали формуватися з 1840 р., тобто з часу, коли країна стала англійською колонією. На її території була поширена чин­ність законів, що приймалися британським парламентом, і норм загального права. Незважаючи на те, що з 1947 р.

276

Нова Зеландія стала самостійною державою, в ній збе­рігають чинність британські закони, що приймалися у 1840—1947 рр., спеціальною обумовленістю про чинність їх на території Нової Зеландії. Єдине джерело подальшого розвитку законодавства з 1947 р. становлять акти створе­ного ще у 1852 р. новозеландського парламенту. Завдяки його плідній роботі багато англійських законів вже втрати­ли свою чинність.

Разом з тим система загального права залишається важ­ливим і самостійним джерелом права. Це стає очевидним, коли взяти до уваги, що новозеландські юристи визнають існування єдиної для всіх держав, де вона застосовується, системи загального права, а тому визнають й силу судово­го прецеденту за рішеннями, що приймаються вищими судовими інстанціями в Англії, Австралії, Канаді і т. ін. У той же час рішення вищих новозеландських судів є обов'язковими для них самих та всіх нижчих судів.

Систему новозеландських судів очолює Апеляційний суд. Він розглядає апеляційні скарги на постанови Верховного суду у цивільних і кримінальних справах та постанови установ адміністративної юстиції (зокрема, арбітражного суду). Верховний суд складається з голови і 25 суддів. Він розглядає найскладніші цивільні та кримінальні справи, а також скарги на постанови, що виносяться магістратськими судами і органами адміністративної юстиції.

Отже, до сім'ї англосаксонського права входять, поряд із Англією, Ірландія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, а також інші колишні колонії Британської імперії (нині 36 держав є членами Співдружності). Це пояснюється тим, що Англія була найбільш великим колоністом і англійське право набуло поширення у багатьох країнах світу. На сьогодні близько третини населення світу живе згідно з нормами англійського права.

Питання для засвоєння матеріалу:

1. Які періоди виділяються в історії розвитку англосак­ сонської правової сім'ї?

2. Які чинники обумовили потребу у створенні права справедливості?

3. Що таке загальне право?

4. Які головні ознаки права справедливості?

277

розвитку і функціонування права у у США існує у всій федерації чи у

5. Які питання включає загальне право і що вирішує право справедливості?

6. Чому домінуючим в англосаксонській правовій сім'ї є процесуальне право?

7. Як Ви визначаєте для себе англійську судову систему та її роль у створенні судових прецедентів?

8. Які особливості США?

9. Загальне право межах штатів?

ландського, канадського і новозеландського права/

10. У чому спільність та відмінність австралійського, ір-

Література

Давид Рене. Основнне правовне системм современ-

ности. — М., 1988.

Зайчук О.В. Правовая система США. — К., 1992. История политических и правових учений. — М., 1988. Очерки парламентского права (зарубежннй опнт). — М.,

1993. Правительство, министерства и ведомства в зарубежннх

странах. — М., 1994. Решетников Ф.М. Правовне системи стран мира. Спра-

вочник. — М., 1993. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение и юридическая

география мира. — М., 1993. Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм. — К., 1993.

278