6.Шляхи поліпшення використання оф.

Шляхи поліпшення використання ОФ

Виробнича потужність – це максимально можливий випуск продукції підприємства за певний час в установленій номенклатурі та асортименті при повному навантаженні обладнання і виробничих площ.

Визначається в натуральних одиницях (при обмеженій номенклатурі виробів) і вартісному виразі при широкому асортименті.

На величину виробничої потужності впливає:

• структура основних фондів (питома вага активної частини);

• передові технічні норми продуктивності обладнання;

• використання виробничих площ;

• трудомісткість виробів;

• вихід продукції з сировини.

Режим роботи підприємств також впливає на виробничу потужність.

Виробнича потужність провідного цеху і групи технічного обладнання:

Вир.П=Р_р•Т_р•m (3.52)

(3.53)

де Р_р – продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру і-ої продукції за годину;

Т_р – річний фонд часу роботи устаткування;

m – середньорічна кількість устаткування;

t_i – трудомісткість виготовлюваної одиниці продукції (переробки сировини), годин.

Вихідна потужність – потужність на кінець розрахункового періоду:

П_вих=П_вх+П_отз+П_р±П_на-П_в (3.54)

де П_отз – збільшення потужності на протязі розрахункового періоду в наслідок здійснення поточних організаційно-технічних заходів;

П_р – нарощування виробничої потужності шляхом реконструкції або розширення;

П_на – збільшення (+) або зменшення (-) виробничої потужності викликане змінами в номенклатурі та асортименті виготовлюваної продукції;

П_в – зменшення виробничої потужності внаслідок її вибуття, тобто виведення з експлуатації певної кількості фізично спрацьованого та технічно застарілого устаткування.

П_вх. – потужність на початок року, що розглядається.

Середньорічна потужність підприємства:

(3.55)

де t – кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.

Шляхи поліпшення кращого використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства:

1. Збільшення екстенсивного завантаження: скорочення простоїв, підвищення коефіцієнта змінності роботи, зниження частки недіючих машин та устаткування;

2. Підвищення інтенсивного завантаження: технічне удосконалення устаткування, запровадження новітньої технології, застосування прогресивних форм організації виробництва, поліпшення структури основних фондів, підвищення якості сировини. підвищення якості ремонту.

Рис.3.3. Шляхи поліпшення ефективності використання основних фондів.

Тема№4: Оборотні кошти підприємства.

1. Поняття, склад та структура оборотних коштів.

2. Основи нормування оборотних коштів.

3. Відтворення оборотних коштів. Джерела фінансування.

4. Показники використання оборотних коштів і шляхи їх поліпшення.

1.Поняття, склад та структура оборотних коштів.

Оборотні кошти (ОК.) – це сукупність грошових ресурсів, які фінансуються для створення оборотних виробничих фондів і фондів обігу. з метою забезпечення процесу виробництва і реалізації продукції (див. Додаток Г)

Розмір Об.К. залежить від об’єму і технічного стану основних фондів та програми випуску продукції.

Оборотні виробничі фонди – це предмети праці, які повністю використовуються протягом одного виробничого циклу. змінюють свою натуральну форму і повністю переносять вартість на виготовлену продукцію.

Одна частина предметів праці є матеріальною основою готової продукції (сировина, основні матеріали, напівфабрикати).

Інша – сприяє протіканню виробництва і реалізації продукції (допоміжні матеріали, паливо, тара і т.д.).

Оборотні фонди, виражені виробничими запасами, знаходяться на передтехнічній стадії (тобто до початку виробництва).

Оборотні кошти у своєму русі окрім стадії виробництва проходять і стадію обігу. Розмір фінансового обігу залежить від часу обігу, який включає час придбання предметів праці і час на збут готової продукції. Час на придбання предметів праці охоплює час розрахунків з постачальниками за одержані товари, час його транспортування на підприємство (споживач). Час збуту (реалізації) готової продукції починається з моменту надходження готової продукції на склад підприємства (виробника). На складі готова продукція знаходиться до тих пір, поки відбувається накопичення її до розмірів оптових поставок. Потім настає етап вантажно-транспортних засобів. Завершується час збуту надходженням грошей до підприємства. Цей час пов’язаний з оформленням відвантажувальних і розрахункових документів, представництвом їх в банк та одержанням грошей на цілі подальшого функціонування виробництва.

На відміну від оборотних фондів, фонди обігу не споживаються у виробництві і не переносять своєї вартості на готовий продукт. їх функція полягає у платіжно-рохрахунковому обслуговуванні руху товарно-матеріальних цінностей.

У сфері виробництва із предметів праці створюється продукт, а у сфері обігу відбувається його доведення до споживача.

Під складом оборотних коштів слід розуміти сукупність оборотних фондів, які є на підприємстві.

Сфера виробництва: виробничі запаси; матеріали та інші елементи запасів.

Процес виробництва: незавершене виробництво; витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси незавершеного виробництва + витрати майбутніх періодів + готовий продукт = Оборотні фонди.

Виробничі запаси.

1.Виробничі запаси включають:

Сировина – предмети праці, на виробництво яких витрачено працю і направляються для початкової обробки.

Покупні напівфабрикати – це предмети праці, які пройшли декілька стадій виробництва, але потребують подальшої обробки (штамповки, відливки і т.д.).

Допоміжні матеріали – на відміну від сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів не входять до складу готової продукції (масло, мазут. обтиральні матеріали, вибухові речовини, хімікати).

Тара і тарні матеріали – (мішки, ящики і т.д.).

Малоцінні предмети і предмети. що швидко зношуються – це засоби праці не вище встановленого нормативу незалежно від строку їх служби, а також строком служби до одного року (незалежно від їх вартості).

До них належать:

• спеціалізовані інструменти;

• оснащення;

• пристрої;

• оснащення;

• господарський і конторський інвентар;

• спеціалізований одяг і взуття;

• інші інструменти.

2.Незавершене виробництво – предмети праці, які знаходяться у процесі виробництва, які ще не є готовою продукцією.

3.Витрати майбутніх періодів – витрати. які проведені підприємством на даний момент часу але погашатись (списуватись на собівартість продукції) вони будуть в майбутньому і певними частинами (характерно для галузей складної та трудомісткої продукції).

До складу витрат майбутніх періодів включається авансована вартість на:

1. Освоєння нових видів продукції, технологічних процесів;

2. Пусконалагоджувальні роботи у початковий період підприємств (цехів);

3. Розкривні роботи при відкритій розробці родовищ корисних копалин і проведення гірничо-капітальних і підготовчих виробок.

4.Готова продукція – це вироблена продукція, що відповідає встановленим стандартам і призначена для збуту.

5.Відвантажена продукція – готова продукція відправлена замовнику, але ще ним не оплачена в зв’язку з тим, що:

1. не закінчився строк оплати продукції;

2. покупець не може оплатити її у призначений строк через відсутність фінансових ресурсів;

3. замовник відмовляється від оплати, якщо вона не відповідає вимогам.

6.Кошти в касі і на розрахунковому рахунку в банку – це вільні ресурси на збереженні (зарплата, премія. розрахунки з бюджетом, фонд соціального страхування).

7.Кошти в розрахунках – це незакінчені розрахунки із споживачами за поставку готової продукції та інші послуги.

8.Дебіторська заборгованість – сума коштів, що належить підприємству від його боржників.

Структура оборотних коштів – частина окремих елементів у загальній їх вартості виражена у відсотках.