2 Питання. Злочин та інші правопорушення

Визначаючи вид відповідальності за ті чи інші правопорушен­ня, законодавець враховує цілий ряд обставин:

• ступінь суспільної небезпечності правопорушень;

• їх поширеність;

• реальну можливість ефективної боротьби з такими правопо­рушеннями;

• наявні в суспільстві традиції, звички;

• оцінку суспільством тих чи інших діянь тощо.

Правопорушення — це вчинене деліктоздатною особою сус­пільно небезпечне, винне, протиправне діяння (дія чи бездіяль­ність), що спричиняє шкідливі наслідки чи загрожує спричинен­ням таких наслідків.

Залежно від ступеня суспільної небезпечності правопорушен­ня поділяються на злочинні і проступки.

Злочинний вид правопорушення передбачений Криміналь­ним кодексом, тобто суспільно небезпечні, кримінально проти­правні, винні дії чи бездіяльність фізичної осудної особи, яка до­сягла певного віку, що посягають на суспільний чи державний устрій країни, її політичну чи економічну систему, власність, особу, громадянські, економічні, політичні та інші права і свобо­ди особи.

Проступки поділяються на адміністративні, дисциплінарні та цивільно-правові.

Адміністративні проступки — такі, що посягають на дер­жавний чи громадський порядок, власність, права і свободи осіб, на встановлений порядок управління, протиправні, винні дії чи бездіяльність осудної особи, яка досягла певного віку, що за них законом передбачається адміністративна відповідальність.

Дисциплінарні проступки — посягають на дисципліну праці, військову, державну, навчальну та інші види дисципліни, проти­правні винні дії чи бездіяльність осудної особи, яка досягла пев­ного віку, що за них нормативно-правовими актами передбачено дисциплінарну відповідальність.

Цивільно-правові проступки — шкідливе, протиправне, вин­не порушення деліктоздатною особою врегульованих нормами цивільного права майнових і зв'язаних з ними немайнових осо­бистих відносин, а також схожих із ними майнових та особистих відносин, передбачених нормами цивільного права.

Розрізняються злочини та інші правопорушення, перш за все, за ступенем їх суспільної небезпечності. Ступінь суспільної небезпе­чності визначається формою і видом вини, мотивом і метою, спосо­бом, місцем, обстановкою вчинення діяння і його наслідками. Зако­нодавцем найчастіше розмежування здійснюються за наслідками вчинення діяння і, перш за все, за розміром заподіяної шкоди.

Найчастіше виникає питання про відмежування злочинів і адмі­ністративних правопорушень. Критерієм такого розмежування є:

1) розмір заподіяної шкоди (наприклад, розкрадання майна, вчи­нене шляхом крадіжки (крім випадків вчинення її з проникненням у приміщення чи інше сховище), за вартості викраденого до трьох не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян тягне за собою відповідальність за ст. 51 КпАП, а за вартості викраденого понад цю суму — тягне кримінальну відповідальність за ст. 185 КК);

2) вартість предмета правопорушення (наприклад, незаконне переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах (вартість у тисячу і більше разів перевищує не­оподаткований мінімум доходів громадян), тягне за собою кри­мінальну відповідальність згідно зі ст. 201 КК, якщо ж ця сума менша, то таке діяння вважається адміністративним проступком, відповідальність за який передбачена ст. 209 КпАП);

3) наслідки правопорушення (наприклад, ст. 164 КпАП перед­бачає відповідальність за заняття господарською діяльністю без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), як­що його отримання передбачене законом, а ст. 202 КК визнає це діяння злочином за умови, що воно було пов'язане з отриманням особою доходу у великих розмірах (сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян));

4) ступінь суспільної небезпечності вчинених дій, яка визна­чається всіма ознаками вчиненого діяння (наприклад, вчинення особою дій, що порушують громадський порядок і спокій грома­дян, зокрема, нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії є дрібним хуліганством і кваліфікуються за ст. 173 КпАП, а якщо цими діями грубо пору­шується громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспі­льства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятко­вим цинізмом, то вважається кримінально караним хуліганством і кваліфікується за ч. 1 ст. 296 КК).

Розмежування злочинів та інших правопорушень за ступенем їх суспільної небезпечності досить часто потребує визначення змісту оціночних ознак складу злочину, що використовуються зако­нодавцем. Оціночні ознаки в Кримінальному кодексі вживаються в основному або як ознаки діяння, або ж як ознаки наслідків: «злісне» ухилення від сплати встановлених коштів на утримання дітей (аліментів) (ст. 164 КК); «грубе» порушення громадського поряд­ку, «явна» неповага до суспільства (ст. 296 КК), обман покупців чи замовників «у значних розмірах» (ст. 225 КК).

З питання. Класифікація злочинів

Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на:

• невеликої тяжкості — передбачено покарання у вигляді

позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш

м'яке покарання;

• середньої тяжкості — передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років;

• тяжкі — передбачено покарання у вигляді позбавлення во­лі на строк не більше десяти років;

• особливо тяжкі — передбачено покарання у вигляді позбав­лення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі.

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

1. Поняття та ознаки злочину.

2. Криміналізація суспільно небезпечних діянь.

3. Декриміналізація суспільно небезпечних діянь.

4. Малозначність діяння.

5. Відмінність злочинів від інших правопорушень.

6. Класифікація злочинів залежно від ступеня тяжкості.

Термінологічний словник

Адміністративний проступок — це правопорушення, що посягає на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи осіб, на встановлений порядок управління, протиправні, винні дії чи бездіяльність осудної особи, яка досягла певного ві­ку, що за них законом передбачається адміністративна відповіда­льність.

Дисциплінарні проступки — посягають на дисципліну праці, військову, державну, навчальну та інші види дисципліни, проти­правні винні дії чи бездіяльність осудної особи, яка досягла пев­ного віку, що за них нормативно-правовими актами передбачено дисциплінарну відповідальність.

Злочин — це передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчи­нене суб'єктом злочину.

Злочин невеликої тяжкості — це злочин, за який передба­чено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання.

Злочин середньої тяжкості — це злочин, за який передбаче­но покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.

Караність суспільно небезпечного діяння (злочину) — це можливість застосування покарання, передбаченого санкцією кримінально-правової норми, якою визначений склад конкретно­го злочину і встановлені види та межі покарань, що можуть бути призначені особі, яка вчинила таке діяння.

Особливо тяжкий злочин — це злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять ро­ків або довічне позбавлення волі.

Правопорушення — це вчинене деліктоздатною особою сус­пільно небезпечне, винне, протиправне діяння (дія чи бездіяль­ність), що спричиняє шкідливі наслідки чи загрожує спричинен­ням таких наслідків.

Ступінь — це кількісна ознака злочину, яка проявляється в способі вчинення злочину, місці та часі вчинення, меті, розмірі заподіяної шкоди.

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила зло­чин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність.

Суспільна небезпечність злочину — це характер і розмір за­подіяної шкоди, спосіб дії та інші об'єктивні ознаки, а також сту­пінь усвідомлення заподіяння шкоди, активність волі, мотиви і цілі поведінки особи, яка вчинила злочин.

Тяжкий злочин — це злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Характер суспільної небезпеки злочину — це якісна ознака злочину, яка залежить від суспільної цінності об'єкта посягання, мотиву та форми вини, а також злочинних наслідків.

Цивільно-правові проступки — шкідливе, протиправне, вин­не порушення деліктоздатною особою врегульованих нормами цивільного права майнових і зв'язаних з ними немайнових осо­бистих відносин, а також схожих із ними майнових та особистих відносин, передбачених нормами цивільного права.

Навчальні завдання

Для закріплення вивченої теми необхідно вирішити ситуативні задачі.

1. Відряджений на перевезення цукрових буряків шофер Шумейко домовився продати одну автомашину буряків громадянину Василенку, який виготовляв з них самогон. Шумейко був затриманий працівниками міліції в момент продажу буряків останньому.

Чи злочинні дії громадян Шумейка та Василенка?

2. Громадянин Варламов серед ночі проник у приміщення аптеки, звідки вкрав 6 л спирту і ліки, після чого пригощав спиртом свого друга Кобелєва. У розмові Кобелєв просив Варламова повернути ліки в аптеку, а сам хотів наступного дня повідомити про цей злочин у РВВС. Проти громадянина Кобелєва було порушено кримінальну справу за несвоєчасне повідомлення про злочин. Чи злочинні дії Кобелєва?

3. Шофер Павленко, керуючи у нетверезому стані автомобілем КАМАЗ, у якому були пасажири і вантаж, перевищив дозволену швидкість, внаслідок чого машина перевернулася. Під кузовом опинився громадянин Опанасенко. Однак Павленко та пасажири, які від аварії не постраждали, не допомогли Опанасенкові і пішли в селище, розташоване поряд з місцем події. Там ніхто з них про пригоду не заявив, і тільки через тривалий час на місце події прибули колгоспники, які трактором підняли машину, розібрали вантаж, під яким знайшли мертвого Опанасенка.

Було встановлено, що Павленко грубо порушив правила дорожнього руху.

Які злочини скоїв Павленко?

4. Громадянин Сидоренко вирішив охороняти свій садок за допомогою спеціально виготовленого ним приладу, через який проходив електричний струм. Пізно вночі Сидоренко заснув, а прилад забув вимкнути, внаслідок чого тяжко поранено електричним струмом громадянина Зінченка, який проходив повз садок Сидоренка.

Чи злочинні дії Сидоренка?

5. Громадянин Гринюк двічі вступав до Інституту фізичної культури, але не проходив за конкурсом. Бажаючи навчатися у вузі, Гриню підробив видану йому за місцем роботи характеристику, додрукувавши рядок про те, що він має І спортивний розряд з легкої атлетики. Цю характеристику разом з іншими документами він подав до педагогічного інституту, успішно склав іспити і був зарахований до вузу.

Гринюка засуджено за підробку документів. Чи злочинні дії Гринюка?

6. Громадянин Марченко вирішив покінчити життя самогубством. Для цього він викрав автомобіль, який належав заводу, розігнав його і на значній швидкості спрямував на зернозбиральний комбайн. Угаслі док таких дій Марченко заподіяв собі тяжкі тілесні ушкодження, а автомобіль і комбайн зіпсував.

Чи злочинні дії Марченка?

7. Громадянин Наливайко смалив забитих кролів паяльною лампою. До нього приїхав громадянин Гармаш і покликав до воріт. Залишена Наливайком лампа перекинулась і стався вибух, від якого загорівся його хлів, а потім сусідська хата, чим завдано сусідам значних матеріальних збитків.

Чи злочинні дії Наливайка?

8. Громадянин Картузов посварився з громадянином Тютюнником. Останній сказав Картузову, що вкраде його гроші, зібрані для придбання меблів. Картузов сповістив про намір Тютюнника у ВВС.

Чи може відповідати за це Тютюнник згідно з КК України?

9. Громадянин Вакулик відпочивав на березі Дніпра і бачив, як його знайомий Куценко зґвалтував дівчину. Він почав вимагати гроші від Куценка, лякаючи його тим, що сповістить про зґвалтування в органи МВС, на що останній погодився. Про цей злочин Вакулик нікуди не сповістив.

Чи повинен він відповідати за недонесення про злочин? Які ще пра­вопорушення скоїв Вакулик? 10. Громадянин Чужин, перебуваючи у стані сп'яніння, був затриманий працівниками міліції. У нього вилучили фінський ніж. Чужин пояснив, що ніж носив не з метою скоєння злочину, а як предмет мистецтва,"створений власними руками.

Чи протиправні дії Чужина?

11. Громадянку Михайлову зґвалтував невідомий, про що вона нікому нічого не розповіла. Наступного дня вона мала статеві стосунки зісвоїм знайомим громадянином Пилипенком, який після цього захворів на венеричну хворобу. Як потім з'ясувалося, заразився він від Михайлової, а та — від ґвалтівника.

Чи повинна Михайлова відповідати за зараження венеричною хво­робою Пилипенка?

Завдання для перевірки знань

1. Назвіть ознаки злочину. Варіанти відповідей:

а) малозначність;

б)суспільна небезпечність;

в)караність;

г) осудність;

д)умисність.

2. Вкажіть види злочинів, які класифікуються кримінальним законом за ступенем суспільної небезпечності. Варіанти відповідей:

а) малозначні злочини;

б)злочини, що не мають великої суспільної небезпеки;

в)тяжкі злочини;

г) особливо небезпечні злочини проти держави;

д)особливо тяжкі злочини;

є) посадові злочини.

3. В яких варіантах відповідей вказано правильне співвідношення між суспільною небезпечністю і кримінальною протиправністю? Варіанти відповідей:

а) всі суспільно небезпечні діяння протиправні;

б)всі протиправні діяння суспільно небезпечні;

в)частина суспільно небезпечних діянь протиправна;

г) частина протиправних діянь суспільно небезпечна;

д)жодне протиправне діяння не суспільно небезпечне;

є) жодне суспільно небезпечне діяння не протиправне.

4. Назвіть ознаки, за якими визначають характер і сутність суспільної небезпечності злочину.

Варіанти відповідей:

а) мотив і мета злочину;

б)особисті якості суб'єкта злочину;

в)вік, соціальний стан потерпілого;

г) місце та час скоєння злочину;

д)форма вини;

є) дія чи бездіяльність; є) малозначність діяння.

5. Не можуть бути злочином

Варіанти відповідей:

а) бездіяльність особи;

б)дія особи;

в) політичні переконання;

г) наявність судимості.

6. Суспільно небезпечне діяння визнається злочином, коли воно вчинене

Варіанти відповідей:

а) винно;

б)умисно;

в) безвинно;

г) необережно.

7. Караність передбачає

Варіанти відповідей:

а) обов'язкове застосування покарання;

б)можливість застосування покарання;

в) призначення покарання.

Нормативно-правові акти

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966. Ратифікований Україною 19 жовтня 1973 р.

Конституція України.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень ч. З ст. 80 Конституції України (справа про депу­татську недоторканність) № 9-рп/99 від 27 жовтня 1999 р.

Кримінально-процесуальний кодекс України.

Виправно-трудовий кодекс України.

Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р.

Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 люто­го 1992 р.

Закон України «Про попереднє ув'язнення» від ЗО червня 1993 р. Закон України «Про адміністративний нагляд за особами, звільне­ними з місць позбавлення волі» від 1 грудня 1994 р.

Закон України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 р.

Закон України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» в редакції від 18 червня 1999 р.

Закон України «Про державну таємницю» у редакції від 21 вересня 1999 р.

Закон України «Про громадянство» від 18 січня 2001 р.

Закон України «Про біженців» від 21 червня 2001 р.

Положення про дипломатичні представництва та консульські уста­нови іноземних держав в Україні: Затв. Указом Президента України від 10 січня 1993 р. №198.

Постанова ПВС від 25 січня 1974 р. № 2 «Про судову практику в кримі­нальних справах, які порушуються не інакше, як за скаргою потерпілого».

Постанова ПВС від 27 березня 1992 р. № 3 «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини».

Постанова ПВС від 25 грудня 1992 р. № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності».

Постанова ПВС від 1 квітня 1994 р. № 1 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини».

Постанова ПВС від 8 липня 1994 р. № 6 «Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами».

Постанова ПВС від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».

Постанова ПВС від 27 лютого 1998 р. № 3 «Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з наркотичними засобами, психотроп­ними речовинами та прекурсорами».

Постанова ПВС від 26 лютого 1999 р. № 2 «Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил».

Рекомендована література

Кривоченко Л. Н. Квалификация преступлений. — Харьков, 1983. Кривошей П. К. Преступление: Историческое исследование. — К., 1993. Карцев А. И. Вопросы совершенствования норм о преступлении Л Сов. гос. и право.— 1988.— №11.

Кудрявцев В. Н. Генезиз преступления. Опыт моделирования: Учеб. посо­бие для вузов. — М., 1998.

Мальцев В. Малозначность деяния в уголовном праве // Законность. — 1999.— №1.

Медведев А. М. Разграничение преступлений и административных проступ­ков // Сов. гос. и право. — 1990. —№ 6.

Онгарбаев Е. А. Теоретические основы классификации преступлений в уго­ловном законе: Учеб. пособие. — Караганда, 1992.