4 Питання. Неосудність

Студенти повинні розібратись зі станом неосудності, який про­тилежний стану осудності. Відповідно до ч. 2 ст. 19 КК не підлягає кримінальній відповідальності особа, котра під час вчинення суспі­льно небезпечного діяння, передбаченого КК, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду мо­жуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

Для визначення неосудності використовують два взаємопоєд-нані критерії неосудності:

• юридичний (психологічний);

• медичний (біологічний).

Юридичний (психологічний) критерій неосудності включає дві ознаки, які випливають із поняття неосудності:

1. Інтелектуальний момент, тобто нездатність особи усвідо­млювати фактичний характер і суспільну небезпеку своєї дії (бездіяльності) на момент вчинення нею конкретного суспільно небезпечного діяння.

2. Вольовий момент, тобто нездатність особи керувати свої­ми діями (бездіяльністю), передбаченими законом як суспільно небезпечні. Вольовий момент характеризує такий психічний стан особи, перебуваючи в якому вона розуміє суспільну сутність вчинку, але не може, не спроможна із-за хвороби керувати со­бою, бо її воля нетверда. Наприклад, розлад волі спостерігається у стані наркотичного голодування, але при цьому зберігається відносна здатність усвідомлювати кримінальну протиправність вчинюваних суспільно небезпечних діянь.

Юридичний критерій визначає головний зміст неосудності, вказуючи на те, що особа неспроможна розуміти свої дії, не може усвідомлювати їх та не може ними керувати. Для наявності юри­дичного критерію неосудності достатньо встановити хоча б один із двох його моментів — інтелектуальний чи вольовий.

Медичний (біологічний) критерій неосудності характеризу­ється наявністю в особи одного з чотирьох видів установлених законом найпоширеніших психічних захворювань, визначених у ч. 2 ст. 19 КК:

1. Хронічне психічне захворювання — це розлад психічної ді­яльності, що має тривалий перебіг і тенденцію до наростання хворобливих явищ. До цих захворювань належать: епілепсія, ши­зофренія, прогресивний параліч, деякі види психозів тощо.

2. Тимчасовий розлад психічної діяльності — це раптові, короткочасні розлади психіки, що характеризуються швидким розвитком і в подальшому, як правило, повним одужанням особа До такого розладу відносять: реактивний стан, тобто хвороби вий розлад унаслідок тяжкого психічного потрясіння, «білу» гарячку, патологічне сп'яніння, патологічний афект тощо.

3. Недоумство (олігофренія) — стійкий занадто слабкий розвиток, крайня нерозвиненість інтелекту з незворотним пониженням розумової здібності із-за хвороби мозку (вроджений, травми, поранення, інфекції тощо). Розрізняють три ступеня недоумства:

• дебільність (легкий ступінь) — початковий ступінь, люди­на може орієнтуватися в обстановці, виконувати нескладні обо­в'язки, визнається осудною;

• імбецильність (середній ступінь) — нездатність до орієн­тування, не може виконувати ніяких обов'язків;

• ідіотія (тяжкий ступінь) — інтелект відсутній.

4. Інший хворобливий стан — це стан, за якого відсутнє пси­хічне захворювання, але інколи він супроводжується різними іс­тотними змінами психіки людини (тяжкі форми психопатії, пси-хотенції, неврози тощо).

Медичний критерій неосудності лише дає підставу до юри­дичного критерію. За наявності медичного критерію лише ви­никає питання про неосудність, яка остаточно встановлюється за наявності юридичного критерію. Для визначення психічного стану особи, котра вчинила злочин, призначається судово-психіатрична експертиза. Але висновок про осудність чи не­осудність дає орган, що проводить досудове чи судове розслі­дування.

Відповідно до закону (ч. 2 ст. 19 КК) особа, яка перебувала під час вчинення суспільно небезпечного діяння у стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності.

Разом із тим можлива ситуація, коли особа під час вчинення такого діяння була осудною, але до винесення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рі­шенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медич­ного характеру, а після одужання така особа може підлягати по­каранню (ч. З ст. 19 КК).