2 Питання. Призначення покарання за сукупністю вироків

Студенти повинні мати на увазі, що існують відміни між при­значенням покарання за сукупністю вироків і призначенням по­карання за сукупністю злочинів. Якщо засуджений після поста­новления вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком (ч. 1 ст. 71 КК).

Ознаки сукупності вироків:

• вчинення нового злочину після постановления вироку за ра­ніше вчинений злочин;

• покарання за попереднім вироком на момент вчинення ново­го злочину особа відбула не повністю.

Правила ст. 71 застосовуються у випадках учинення нового злочину після проголошення вироку за попередній злочин, зок­рема й тоді, коли вирок ще не набрав законної сили.

Такими, що не відбули покарання за попереднім вироком, вважаються особи, які: зовсім не відбували реально призначеного покарання; перебувають у стані його фактичного відбування; особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням (статті 75, 79 КК) — протягом іспитового строку; умовно-до­строково звільнені (ст. 81 КК) — протягом невідбутої частини покарання; особи, яким невідбута частина покарання замінена більш м'яким покаранням (ст. 82 КК) — протягом відбуття більш м'якого покарання.

За сукупністю вироків покарання призначається у два етапи:

а) призначається покарання за новий злочин;

б) призначається остаточне покарання.

Призначення покарання за новий злочин відбувається на зага­льних підставах, тобто з дотриманням вимог загальних засад призначення покарання (ст. 65 КК).

Призначення остаточного покарання відбувається шляхом приєднання до призначеного за новий злочин невідбутої частини покарання за першим вироком. Невідбутим може бути покарання в повному обсязі або в конкретній частині. Якщо особа раніше була звільнена від відбування покарання з випробовуванням, то невід-бутою частиною є увесь строк покарання, який був призначений судом. За умовно-дострокового звільнення невідбутою вважається та частина покарання, від якої особа була фактично звільнена. Як­що частина покарання замінялася на більш м'яке покарання, то не­відбутою частиною є строк більш м'якого покарання.

За складання покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встанов­леного для даного виду покарання в Загальній частині цього Коде­ксу. За складання покарань у вигляді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, коли хо­ча б один зі злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбав­лення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років. За складання покарань у ви­гляді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих по­карань загальний строк покарання, остаточно призначеного за су­купністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі (ч. 2 ст. 71 КК).

Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає при­єднанню до основного покарання, остаточно призначеного за су­купністю вироків.

З питання. Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення

У разі застосування принципу часткового або повного скла­дання покарань нерідко виникає необхідність складання різних за видом покарань, призначених за окремі злочини. Правила скла­дання різнорідних покарань встановлені в ст. 72 КК.

У разі складання покарань за сукупністю злочинів та сукупні­стю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення (ч. 1 ст. 72 КК):

1) одному дню позбавлення волі відповідають:

а) один день тримання військовослужбовців в дисциплінарному батальйоні або арешту;

б) два дні обмеження волі;

в) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

г) вісім годин громадських робіт;

2) одному дню тримання військовослужбовців в дисциплінарному батальйоні або арешту відповідають:

а) два дні обмеження волі;

б) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

3. одному дню обмеження волі відповідають три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

4. одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин громадських робіт.

У разі призначення покарання за сукупністю злочинів або ви­років у вигляді виправних робіт або службових обмежень для військовослужбовців складанню підлягають лише строки цих по­карань. Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно (ч. 2 ст. 72 КК).

Згідно з ч. З ст. 72 КК основні покарання у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю в разі призначення їх за сукупністю злочинів і за су­купністю вироків складанню з іншими видами покарань не підля­гають і виконуються самостійно. В ч. 4 ст. 72 КК зазначається, що додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконують­ся самостійно.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК попереднє ув'язнення зараховуєть­ся судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч. 1 ст. 72. При призначенні покарань, не зазначених у цій частині даної статті, суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити пока­рання або повністю звільнити засудженого від його відбування.

У строк відбуття покарання зараховується весь час утримання особи під вартою: час затримання як підозрюваного у злочині; час перебування під вартою як міра запобіжного заходу; час пе­ребування в психіатричному стаціонарі у зв'язку з проведенням судово-психіатричної експертизи; час перебування особи на при­мусовому лікуванні (якщо на психічну хворобу особа захворіла після вчинення злочину), у разі її одужання.

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

1. Призначення покарання за сукупністю злочинів.

2. Призначення покарання за сукупністю вироків.

3. Правила складання покарань та зарахування строку поперед­нього ув'язнення.

Термінологічний словник

Повне складання остаточного покарання — це покарання, яке за сукупністю дорівнює сумі складених покарань.

Часткове складання остаточного покарання призначається шляхом приєднання до найбільш суворого покарання, призначе­ного за один зі злочинів, будь-якої частини менш суворого пока­рання (або покарань), призначеного за інший злочин (злочини).

Навчальне завдання

Вирішіть задачу:

Суд засудив водія Луцика за ч. 2 ст. 286 КК до п'яти років позбавлення волі. Громадянин Луцик був визнаний винним у тому, що він уночі їхав на автомобілі «Запорожець» з вимкненим освітленням і вчинив наїзд на гро­мадянина Юрчука, який від одержаних травм помер у лікарні.

Призначаючи покарання суд як обтяжуючі обставини визнав те, що Луцик не визнав себе винним, не розкаявся за скоєне і те, що раніше він позбавлявся прав на управління автомобілем за різні порушення правил дорожнього руху.

Чи допустив суд порушення вимог закону?

Запитання та завдання для перевірки знань

1. В яких межах суд остаточно визначає покарання за вчинення особою кількох злочинів?

Варіанти відповідей:

а) у межах 10 років позбавлення волі;

б) у межах 15 років позбавлення волі;

в) у межах, встановлених статтею, що передбачає більш суворе покарання;

г) у межах, встановлених статтею, що передбачає покарання з урахуванням повторності вчинення злочинів;

д) у межах покарання, фактично призначеного судом за найбільш небезпечний із учинених злочинів.

2. Вкажіть принципи визначення остаточного покарання, які передбачені законом за вчинення кількох злочинів.

Варіанти відповідей:

а) принцип арифметичного складання покарань;

б)принцип поглинення;

в) принцип основного покарання;

г) принцип самостійності виконання покарань;

д)принцип часткового складання.

3. Призначення більш м 'якого покарання, ніж передбачено законом, можливо за вчинення

Варіанти відповідей:

а) злочину невеликої тяжкості;

б)злочину середньої тяжкості;

в)тяжкого злочину;

г) особливо тяжкого злочину.

4. Призначення покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк не повинно перевищувати двадцяти п яти років при

Варіанти відповідей:

а) призначенні покарання за сукупністю вироків;

б)призначенні покарання за сукупністю злочинів.

Нормативно-правові акти

Постанова ПВС від 22 грудня 1995 р. № 22 «Про практику призна­чення судами кримінального покарання».

Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 р.

Закон України «Про оборону України» від 5 жовтня 2000 р.

Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 р.

Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 6 квітня 2000 р.

Постанова ПВС від 27 березня 1992 р. № 3 «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини».

Постанова ПВС від 1 квітня 1994 р. № 1 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини».

Постанова ПВС від 25 грудня 1992 р. № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності».

Постанова ПВС № 22 від 22 грудня 1995 р. «Про практику призна­чення судами кримінального покарання»

Малков В., ТосаковаЛ. Назначение наказания при рецидиве преступлений // Рос. юстиция. — 1997. — № 9.

Скоков С. Рецидивна злочинність та ефективність покарання у вигляді по­збавлення волі // Право України. — 1999. — № 2.

Становский М. Назначение дополнительных наказаний при совершении нескольких преступлений // Сов. юстиция. — 1993. — № 8.

Рекомендована література

Бажанов М. И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. — К., 1980.

Володько М. В. Деякі питання застосування судами загальних начал при­значення покарання // Рад. право. — 1982. — № 11.

Губарева Т., Малков В. Назначение наказания по совокупности преступле­ний // Рос. юстиция. — 1998.

— № 6.

Звечаровсшй И. Меры уголовно-правового характера: понятие, система, виды // Законность. — 1999. — № 3.