Тема 3. Закон про кримінальну відповідальність

1. питання. Поняття кримінального закону.

2. питання. Структура кримінального кодексу.

3. питання. Тлумачення кримінального закону.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

1 Питання. Поняття кримінального закону

Студентам слід добре затямити, що кримінальне право Украї­ни відображено у кримінальному законодавстві, яке складається з кримінальних законів, зведених у Кримінальний кодекс України. В ч. 1 ст. З КК України зазначається, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та зага­льновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

Необхідно зазначити, що кримінальний закон охороняє най­важливіші суспільні відносини. Менш важливі об'єкти охороня­ються за допомогою інших галузей права. Статті в розділах Осо­бливої частини поєднуються за родовим об'єктом. Стаття 3 Конс­титуції України закріплює те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються в Украї­ні найвищою соціальною цінністю. Тому Розділ І Особливої час­тини передбачає відповідальність за злочини проти основ націо­нальної безпеки України, адже особа може спокійно існувати і реалізовувати себе тільки в стабільній державі. Розділ II передба­чає відповідальність за посягання на життя і здоров'я особи.

Кримінальний закон в найбільш широкому розумінні — це правовий акт, прийнятий Верховною Радою України, котрий мі­стить кримінально-правові норми, що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинними, встановлюють принципи і зага­льні правила кримінальної відповідальності, види і межі пока­рання осіб, винних у вчиненні злочину.

Специфічні ознаки кримінального закону:

1. кримінальний закон є єдиним джерелом кримінального права;

1. тільки кримінальний закон визначає злочинність діяння і відповідальність особи за вчинений злочин;

2. тільки кримінальний закон встановлює підстави, обсяг та межі кримінальної відповідальності, підстави звільнення від кри­мінальної відповідальності чи покарання;

3. кримінальний закон є певним засобом виховного та превен­тивного впливу на осіб, винних у вчиненні злочину, а також на інших громадян;

4. кримінальне покарання застосовується від імені держави тільки й виключно судом.

2 Питання. Структура кримінального кодексу

Чинне кримінальне законодавство нашої країни зібрано в од­ному збірнику кримінальних законів — Кримінальному кодексі України, який поділяється на дві частини — Загальну й Особливу:

1. норми Загальної частини дають кримінально-правові по­няття, визначають завдання кримінального законодавства, чин­ність кримінального закону, інші положення, котрі стосуються кримінальної відповідальності та покарання;

2. норми Особливої частини визначають суспільно небезпечні діяння і відповідальність за їх учинення.

Загальна та Особлива частини взаємопов'язані і складають си­стематизовану єдність. Неможливо застосовувати норми Особли­вої частини, якщо не звертатись при цьому до Загальної. Загальна та Особлива частини, в свою чергу, поділяються на розділи, а розділи — на окремі статті.

Загальна частина складається з 15 розділів: Розділ І— Загальні положення (статті 1, 2); Розділ II — Закон про кримінальну відповідальність (статті 3—10);

Розділ III— Злочин, його види та стадії (статті 11—17);

Розділ IV— Особа, яка підлягає кримінальній відповідальнос­ті (суб'єкт злочину) (статті 18—22 );

Розділ V— Вина та її форми (статті 23—25);

Розділ VI— Співучасть у злочині (статті 26—31);

Розділ VII — Повторність, сукупність та рецидив злочинів (статті 32—35);

Розділ VIII — Обставини, що виключають злочинність діяння (статті 36—43);

Розділ IX — Звільнення від кримінальної відповідальності (статті 44—49);

Розділ X— Покарання та його види (статті 50—64);

Розділ XI— Призначення покарання (статті 65—73);

Розділ XII— Звільнення від покарання та від його відбування (статті 74—87);

Розділ XIII— Судимість (статті 88—91);

Розділ XIV — Примусові заходи медичного характеру та при­мусове лікування (статті 92—96);

Розділ XV — Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх (статті 97—108).

Особлива частина складається з 20розділів: Розділ І — Злочини проти основ національної безпеки Украї­ни (статті 109—114);

Розділ II — Злочини проти життя та здоров'я особи (статті 115—145);

Розділ III— Злочини проти волі, честі та гідності особи (стат­ті 146—151);

Розділ IV— Злочини проти статевої свободи та статевої недо­торканності (статті 152—156);

Розділ V — Злочини проти виборчих, трудових та інших осо­бистих прав і свобод людини і громадянина (статті 157—184);

Розділ VI— Злочини проти власності (статті 185—198);

Розділ VII— Злочини у сфері господарської діяльності (статті 199—235);

Розділ VIII— Злочини проти довкілля (статті 236—254);

Розділ IX— Злочини проти громадської безпеки (статті 255—270);

Розділ X— Злочини проти безпеки виробництва (статті 271—275);

Розділ XI — Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту (статті 276—292);

Розділ XII — Злочини проти громадського порядку та мораль­ності (статті 293—304);

Розділ XIII — Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів та інші злочи­ни проти здоров'я населення (статті 305—327);

Розділ XIV — Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації (статті 328—337);

Розділ XV — Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян (статті 338—360);

Розділ XVI — Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж (статті 361—363);

Розділ XVII — Злочини у сфері службової діяльності (статті 364—370);

Розділ XVIII— Злочини проти правосуддя (статті 371—400);

Розділ XIX — Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини) (статті 401—435);

Розділ XX— Злочини проти миру, безпеки людства та міжна­родного правопорядку (статті 436—447).

Як уже зазначалось, Загальна та Особлива частини КК органі­чно взаємозв'язані та взаємообумовлені і складають собою єдину систему кримінально-правових норм. Наприклад, за застосування закону про кримінальну відповідальність, для визначення вини особи, яка вчинила діяння, передбачене статтею Особливої час­тини КК, необхідно звернутися до статей Розділу V Загальної ча­стини, які розкривають зміст вини умисної чи з необережності; для кваліфікації дій осіб, які вчинили злочин у співучасті — до статей Розділу VI Загальної частини, в якому даються поняття видів співучасників, регламентована їхня відповідальність.

Статті Особливої частини КК України складаються з одної або декількох частин, кожна з яких є окремою кримінально-правовою нормою, що містить самостійний склад злочину. Норми Особли­вої частини КК визначають суспільно небезпечні діяння, які є злочинами, та які види та розміри покарання передбачені за їх скоєння.

У примітках до ряду статей Особливої частини дається визна­чення окремих термінів, що вживаються у диспозиції цих статей, та розкривається зміст таких оціночних понять, як значна шкода, істотна шкода, великий розмір, особливо великий розмір шкоди тощо. В ряді статей Особливої частини КК визначаються підста­ви звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили передбачені в цих статтях злочини (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. З ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. З ст. 263, ч. 4 ст. 289 та ін.). В ч. 4 ст. 331, ч. 2 ст. 385, ч. 2 ст. 396 зазначені положення, згідно з якими виключається кримінальна відповідальність осіб, що вчинили діяння, передбачені в попере­дніх статтях.

У процесі розвитку суспільства в КК неминуче відбуваються зміни. В разі доповнення КК новими кримінально-правовими но­рмами вони включаються у вигляді окремих статей, яким дають номер найбільш споріднених із ними статей КК з обов'язковою вказівкою додаткового цифрового індексу, що теж має порядко­вий номер. Цей порядковий індекс пишеться цифрою меншого розміру праворуч вгорі над номером, даним новій статті.

У зв'язку з тим, що більшість норм Особливої частини передба­чає кримінальну відповідальність за окремі види злочинів, їх струк­тура має однорідну побудову і поділяється на диспозицію та санкцію. Диспозиція — це частина норми Особливої частини КК, в якій визнається конкретне злочинне діяння або описуються його ознаки. Диспозиції описують стандарти забороненої поведінки певного виду. Наприклад, у ст. 185 КК диспозицією будуть слова «таємне викрадення чужого майна (крадіжка)»; у ст. 186 КК — «відкрите викрадення чужого майна (грабіж)».

За технікою побудови і способом описування ознак конкретно­го виду злочину у чинному кримінальному законодавстві розріз­няють чотири види диспозицій:

• просту,

• описову,

• бланкетну,

• відсилочну.

Проста диспозиція називає лише склад злочину і не розкри­ває його зміст. Наприклад, вбивство, вчинене з необережності, — ст. 119КК.

Проста диспозиція використовується у тих випадках, коли зміст суспільно небезпечного діяння в загальних рисах достатньо зрозумілий і без описування його ознак у законі.

Описовою визнається диспозиція, в якій описуються найбільш суттєві ознаки злочину. Наприклад, у ч. 1 ст. 185 дається визна­чення крадіжки — таємне викрадення чужого майна, у ч. 1 ст. 186 — грабежу — відкрите викрадення чужого майна, у ч. 1 ст. 187 — розбою — напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Визначаючи ознаки злочину, описова диспозиція більш пріо­ритетна ніж проста.

Бланкетна диспозиція називає лише сам склад злочину, а для визначення ознак такого злочину відсилає до норм інших галузей права або інших підзаконних актів, що не є кримінальними (ін­ших законів, інструкцій, статутів, положень, стандартів, правил, вказівок тощо). Наприклад, бланкетною є диспозиція ст. 421 (по­рушення статутних правил внутрішньої служби) тощо.

Отже, бланкетна диспозиція використовується в тих випадках, коли необхідно встановити кримінальну відповідальність за по­рушення правил, що визначені в інших нормативно-правових до­кументах, тому що порушення цих правил носить підвищений ступінь суспільної небезпеки.

Відсилочною є диспозиція, яка відсилає до іншої статті або іншої частини статті кримінального закону, де називається зло­чин або описуються його ознаки, або ознаки, що виключають відповідальність за злочин, описаний у цій диспозиції. Напри­клад, ч. 1 ст. 115 розкриває поняття «вбивство» (це протиправне заподіяння смерті іншій людині), а в статтях 116—119 воно тіль­ки називається.

Найчастіше відсилочні диспозиції вживаються для того, щоб уникнути повторень. Ця диспозиція ознаки певного складу зло­чину найчастіше називає у першій частині статті або називає ли­ше сам склад злочину, а ознаки, що обтяжують такий злочин (кваліфікований вид), вказує в наступній частині статті.

Для цього законодавець використовує словосполучення «та сама дія», «дії, передбачені...», «ті самі дії», «ті самі діяння», «те саме діяння», «діяння, передбачені...», «вчинене особами, зазна­ченими в частинах першій або другій цієї статті», «один із злочи­нів, передбачених статтями...» тощо, якими здійснюється відси­лання до норми, розташованої раніше, наприклад, в частині пер-

шій тієї ж статті, або діянь, опис яких міститься в інших статтях Особливої частини КК.

В інших випадках замість цих слів називається даний вид зло­чину, суть якого визначена у першій частині статті, а далі вказу­ються обтяжуючі обставини. Наприклад: в ч. 1 ст. 185 розкрива­ється зміст крадіжки — а далі, в наступних частинах статті подається перелік обтяжуючих обставин: «що завдала значної шкоди потерпілому, а так само вчинена за попереднім зговором групою осіб або повторно».

Санкція — це структурна частина статті Особливої частини КК, яка встановлює вид і розмір покарання за злочин, вказаний у диспозиції.

Чинне кримінальне законодавство використовує два види санкцій:

* відносно визначену;

альтернативну.

Відносно визначена санкція передбачає покарання певного (лише одного) виду у певних межах, вказуючи або не вказуючи текстуально його нижчу межу, але обов'язково вказуючи його вищу межу.

Наприклад, ч. 1 ст. 187 «Розбій» передбачає нижчу і вищу ме­жі покарання у вигляді позбавлення волі — від 3 до 7 років.

Якщо текстуально нижча межа покарання певного виду не вказана, вона встановлюється на підставі відповідної статті Зага­льної частини КК. Наприклад, за ухилення від призову на стро­кову військову службу (ст. 335 КК) передбачено покарання у ви­гляді обмеження волі на строк до трьох років. Це означає, що для визначення нижчої межі названого виду покарання треба зверну­тися до ч. 2 ст. 61 КК (обмеження волі), де встановлено мініма­льний розмір цього покарання — один рік.

Альтернативна санкція передбачає не один, а два і більше видів основних покарань, з яких суд може призначити тільки од­не. Розпізнати таку санкцію можна за сполучником «або» між на­звами основних видів покарання, перелічених у санкції статті. Наприклад, ч. І ст. 1 85 передбачає покарання у вигляді штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Альтернативні санкції залежно від визначення видів та міри покарання можуть бути двох видів:

1) санкція, в якій по кожному виду покарання вказані його верхня і нижня межі (остання може припускатися), тобто два або більше відносно визначені види покарання. Наприклад, санкція ч. 1 ст. 120 «Доведення до самогубства» передбачає покарання у вигляді обмеження волі строком до трьох років або позбавлення волі на той самий строк;

2) санкція, в якій вказано відносно визначений і абсолютно визначений види покарання. Наприклад, санкція ст. 112 КК «По­сягання на життя державного чи громадського діяча» передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

У відносно визначених та альтернативних санкціях може міс­титися вказівка на призначення додаткового покарання. Напри­клад, за розбій, передбачений ч. 4 ст. 187 КК, може бути призна­чено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.

З питання. Тлумачення кримінального закону

Слід звернути увагу, що за своїм змістом певні кримінально-правові норми не завжди сприймаються однозначно. Застосуван­ня кримінального закону передбачає необхідність його тлума­чення, тобто з'ясування волі законодавця, усвідомлення змісту закону, точне пояснення вживаних термінів.

Залежно від критерію, покладеного в основу поділу тлумачення на види, наука кримінального права розрізняє тлумачення закону:

• за суб'єктом;

• за способом (прийомом):

• за обсягом.

За суб'єктом тлумачення поділяють на:

• офіційне;

• судове;

• доктринальне;

• автентичне.

Офіційне (легальне) тлумачення — це тлумачення чинних законів або їх окремих положень спеціально на те уповноваже­ним офіційним органом — Конституційним Судом України. Згі­дно з ч. 2 ст. 147 Конституції України «Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших пра­вових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Кон­ституції України та законів України».

Судове (казуальне) тлумачення — найбільш розповсюджене тлумачення — має два види:

1) тлумачення, яке дається судом (суддею) будь-якої інстанції при розгляді конкретної кримінальної справи. Воно обов'язкове тільки у тій справі, у зв'язку з якою здійснювалось;2) тлумачення, яке дається на базі вивчення й узагальнення судової практики у постановах Пленуму Верховного Суду Украї­ни. Це тлумачення носить рекомендаційний характер. Ним мо­жуть користуватися й інші суб'єкти при застосуванні норм зако­ну про кримінальну відповідальність. Слід зазначити, що Пленум Верховного Суду дає тлумачення спираючись на закон, а не замі­нюючи його. Завдання цього тлумачення — виходячи зі змісту закону усувати практичні непорозуміння. Положення, які міс­тяться в таких постановах Пленуму, є обов'язковими для судів.

Доктринальне (наукове) тлумачення — це роз'яснення чин­ного кримінального законодавства фахівцями у галузі криміналь­ного права, котре дається у підручниках, монографіях, статтях, лекціях, виступах наукових і практичних працівників на науково-практичних конференціях тощо. Доктринальне тлумачення не має обов'язкової сили, але відіграє велику роль у розвитку науки кримінального права, при підготовці нових законів та застосу­ванні закону про кримінальну відповідальність у слідчій та судо­вій практиці.

Автентичне тлумачення — це тлумачення, котре дає сам орган, що прийняв закон. До прийняття Конституції 1996 р. таке тлумачення здійснювала Верховна Рада України. Зараз визначен­ня окремих понять, термінів дається у примітках до самого зако­ну, у зв'язку з чим автентичне тлумачення Верховною Радою України не застосовується.

За способами тлумачення поділяються на:

• філологічне;

• системне;

• історичне;

• логічне.

Філологічне (граматичне) тлумачення полягає у з'ясуванні змісту закону шляхом аналізу самого його тексту (змісту певних термінів і понять) із використанням правил граматики — синтак­сису, орфографії і пунктуації. Наприклад, у законодавчому понятті неосудності, що дається в ч. 2 ст. 19 КК України, законодавець пе­редбачив, що для визнання особи неосудною достатньо одного з вказаних біологічних критеріїв (наприклад, не могла усвідомлюва­ти свої дії чи бездіяльність, або керувати ними внаслідок хроніч­ного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної ді­яльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки). Названі критерії законодавець розглядає як альтернативні.

Системне тлумачення — це з'ясування змісту відповідного положення кримінального закону шляхом зіставлення його з іншими положеннями даного чи будь-якого іншого закону, визна­чення юридичної природи та місця цього положення в системі кримінального права, а інколи — і в усій національній правовій системі.

Цей прийом використовується законодавцем, теорією і прак­тикою, перш за все, для систематизації норм Загальної та Особ­ливої частин КК, для визначення родових об'єктів злочинів, для розмежування суміжного складу злочинів за родовим та безпосе­реднім об'єктами тощо. Наприклад, для з'ясування змісту слово­сполучення «те саме діяння», передбаченого у ч. 2 ст. 129 КК «Погроза вбивством», треба звернутися до диспозиції ч. 1 цієї ж статті, в якій дається його опис. Для визначення того, хто є бать­ком, опікуном чи піклувальником, тобто особами, які можуть не­сти кримінальну відповідальність за злочин, передбачений ст. 166 КК, треба звернутися до відповідних норм сімейного за­конодавства.

Історичне тлумачення — це з'ясування соціальних переду­мов, які зумовили прийняття закону про кримінальну відповіда­льність, завдань, котрі ставить законодавець, приймаючи закон, відмінності нового закону від того, що діяв раніше. Інколи ці об­ставини вказуються у преамбулі закону. Цей спосіб застосовуєть­ся переважно для розробки нових законодавчих актів.

Логічне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту закону та об­сягу його правової регламентації за допомогою категорій логіки. Логічне тлумачення закону застосовується у кожному випадку як на рівні кваліфікації злочину, так і на рівні індивідуалізації від­повідальності, оскільки кожен склад злочинів у Особливій части­ні КК побудований з використанням логічних конструкцій, що містить загальне поняття складу злочину.

За обсягом тлумачення визначає межі дії закону у співвідно­шенні тексту закону і кола тих діянь, на які розповсюджується його дія. За обсягом тлумачення може бути:

• буквальне;

• обмежене;

• поширювальне.

Буквальне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту криміна­льно-правової норми у точній відповідності тексту закону. За бу­квального тлумачення зміст певної ознаки або всієї норми закону збігається з її словесним викладенням. Наприклад, в ч. 1 ст. 111 «Державна зрада» дається визначення конкретних діянь, за які настає кримінальна відповідальність. Більш широкого тлумачен­ня, ніж зазначено в законі, не може бути.

Обмежене тлумачення полягає у наданні дії закону вужчих меж, аніж це передбачає буквальний зміст певної кримінально-правової норми. Цей вид тлумачення застосовується у випадках, коли закон про кримінальну відповідальність недостатньо визна­чає якусь ознаку складу злочину.

Наприклад, ст. 304 КК передбачає кримінальну відповідаль­ність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність. Виходячи з буквального тлумачення закону, відповідальність за цей злочин передбачена і щодо неповнолітніх осіб віком від 16 років. Хоча ст. 22 КК такого виключення із загального положення про вік кримінальної відповідальності не називає, однак, виходячи з логі­чного тлумачення, можна дійти висновку про те, що в даній нормі законодавець охороняє нормальне формування морального розви­тку неповнолітніх від дій тих осіб, у яких основи такого розвитку вже сформовані, тобто від повнолітніх осіб (після 18 років).

Поширювальне тлумачення полягає у тлумаченні більш ши­рокого змісту кримінально-правової норми (але в рамках закону) порівняно з буквальним його текстом. Наприклад, Пленум Верхо­вного Суду України, говорячи про зґвалтування, яке спричинило тяжкі наслідки, роз'яснив, що ними треба визнавати смерть або самогубство потерпілої, втрату будь-якого органу чи його функ­цій, душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину, не­поправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрату здатності до дітородіння, а так само зараження вірусом імунодефі­циту людини або сифілісом, що сталися внаслідок зґвалтування¹.

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

1. Поняття кримінального закону, його ознаки та значення.

2. Структура Кримінального кодексу України. Взаємозв'язок Загальної та Особливої частин КК.

3. Структура статей Загальної та Особливої частин КК. Види диспозицій і санкцій.

4. Кримінально-правові норми: поняття та види.

5. Тлумачення кримінального закону: поняття та значення. Види, засоби та обсяг тлумачення.

6. Роль Верховного Суду України в тлумаченні Кримінальних законів. Аналогія в кримінальному праві (ч. 4 ст. З КК).

Про судову практику в справах про зґвалтування та інші статеві злочини див.: По­станова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р.

Термінологічний словник

Автентичне тлумачення — це тлумачення, котре дає сам орган, що прийняв закон.

Альтернативна санкція передбачає не один, а два і більше видів основних покарань, із яких суд може призначити тільки одне.

Бланкетна диспозиція називає лише сам склад злочину, а для визначення ознак такого злочину відсилає до норм інших галузей права або інших підзаконних актів, які не є кримінальними (ін­ших законів, інструкцій, статутів, положень, стандартів, правил, вказівок тощо).

Буквальне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту криміна­льно-правової норми у точній відповідності тексту закону.

Відносно визначена санкція передбачає покарання певного (лише одного) виду у певних межах, вказуючи або не вказуючи текстуально його нижчу межу, але обов'язково вказуючи його вищу межу.

Відсилочною є диспозиція, яка відсилає до іншої статті або іншої частини статті кримінального закону, де називається зло­чин або описуються його ознаки, або ознаки, що виключають відповідальність за злочин, описаний у цій диспозиції.

Диспозиція — це частина норми Особливої частини КК, в якій визнається конкретне злочинне діяння або описуються його ознаки.

Доктринальне (наукове) тлумачення — це роз'яснення чин­ного кримінального законодавства фахівцями у галузі криміналь­ного права, котре дається у підручниках, монографіях, статтях, лекціях, виступах наукових і практичних працівників на науково-практичних конференціях тощо.

Історичне тлумачення — це з'ясування соціальних переду­мов, які зумовили прийняття закону про кримінальну відповіда­льність, завдань, котрі ставить законодавець, приймаючи закон, відмінності нового закону від того, що діяв раніше.

Кримінальний закон — це правовий акт, прийнятий Верхов­ною Радою України, котрий містить кримінально-правові нор­ми, що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочин­ними, встановлюють принципи і загальні правила кримінальної відповідальності, види і межі покарання осіб, винних у вчиненні злочину.

Логічне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту закону та об­сягу його правової регламентації за допомогою категорій логіки.

Обмежене тлумачення полягає у наданні дії закону вужчих меж, аніж це передбачає буквальний зміст певної кримінально-правової норми.

Описовою визнається диспозиція, в якій описуються найбільш суттєві ознаки злочину.

Офіційне (легальне) тлумачення — це тлумачення чин­них законів або їх окремих положень спеціально на те упов­новаженим офіційним органом — Конституційним Судом України.

Поширювальне тлумачення полягає у тлумаченні більш ши­рокого змісту кримінально-правової норми (але в рамках закону) порівняно з буквальним його текстом.

Проста диспозиція називає лише склад злочину і не розкри­ває його зміст.

Санкція — це структурна частина статті Особливої частини КК, яка встановлює вид і розмір покарання за злочин, вказаний у диспозиції.

Системне тлумачення — це з'ясування змісту відповідного положення кримінального закону шляхом зіставлення його з ін­шими положеннями даного чи будь-якого іншого закону, визна­чення юридичної природи та місця цього положення в системі кримінального права, а інколи — і в усій національній правовій системі.

Судове (казуальне) тлумачення — це тлумачення, яке даєть­ся судом (суддею) будь-якої інстанції при розгляді конкретної кримінальної справи або тлумачення, яке дається на базі вивчен­ня й узагальнення судової практики у постановах Пленуму Вер­ховного Суду України.

Філологічне (граматичне) тлумачення полягає у з'ясуванні змісту закону шляхом аналізу самого його тексту (змісту певних термінів і понять) із використанням правил граматики, синтакси­су, орфографії і пунктуації.

Навчальні завдання

1. Знайдіть і назвіть статті в КК описової диспозиції.

2. Знайдіть і назвіть статті в КК бланкетної диспозиції.

3. Знайдіть і назвіть статті в КК відсилочної диспозиції.

4. Знайдіть і назвіть статті в КК простої диспозиції.

5. Знайдіть і назвіть статті в КК відносно визначеної санкції.

6. Знайдіть і назвіть статті в КК альтернативної санкції.

Завдання й запитання для перевірки знань

/. Статті в розділах Особливої частини КК поєднуються за Варіанти відповідей:

а) родовим об'єктом;

б) видовим об'єктом;

в) загальним об'єктом.

2. Законодавство України про кримінальну відповідальність складається з

Варіанти відповідей:

а) Конституції України;

б) Кримінального кодексу України;

в) постанов Пленуму Верховного Суду України;

г) наказів Міністра внутрішніх справ;

д)Указів Президента України.

3. Відстояною диспозицією називають

Варіанти відповідей:

а) диспозицію, яка відсилає до іншого нормативно-правового акту;

б)диспозицію, яка відсилає до іншої статті або частини статті Загальної частини КК;

в) диспозицію, яка відсилає до іншої статті або частини статті Особливої частини КК.

4. Альтернативна санкція передбачає

Варіанти відповідей:

а) основне і додаткове покарання;

б)заміну кримінального покарання на інші заходи впливу, не пов'язані з кримінальними;

в) звільнення від кримінального покарання;

г) наявність кількох видів основного покарання.

5. Вкажіть види санкцій.

Варіанти відповідей:

а) відсилочні;

б) альтернативні;

в) бланкетні;

г) прості;

д)відносно визначені.

6. Визначте вид диспозиції у ч. 1 cm. 115 КК України «умисне вбивство».

Варіанти відповідей:

а) проста;

б)бланкетна;

в) описова;

г) відсилочна.

7. Визначте вид диспозиції у ч. 1 cm. 286 КК України «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами».

Варіанти відповідей:

а) проста;

б)бланкетна;

в) описова;

г) відсилочна.

8. Визначте вид санкції у ч. 1 cm. 119 «Вбивство через необережність».

Варіанти відповідей: а) відносно визначена; б)альтернативна.

9. Визначте вид санкції у ч. 2 cm. 119 «Вбивство через необережність».

Варіанти відповідей:

а) відносно визначена;

б)альтернативна.

10.Доктринальне тлумачення кримінального закону передбачає

Варіанти відповідей:

а) офіційне тлумачення Верховною Радою України;

б)офіційне тлумачення Конституційним Судом України;

в)тлумачення науковцями;

г) офіційне тлумачення Верховним Судом України.

11.За суб'єктом тлумачення поділяється на

Варіанти відповідей:

а) буквальне;

б)філологічне;

в) системне.

12.Обмежене тлумачення полягає

Варіанти відповідей:

а) в обмеженні дій закону щодо певної категорії осіб;

б)у наданні дії закону вужчих меж, аніж це передбачено законом;

в) у виключенні дії закону за певних обставин.

13.Який вид тлумачення слід застосувати у диспозиції cm. 113 КК України «Диверсія»?

Варіанти відповідей:

а) буквальне;

б)граматичне;

в) судове;

г) доктринальне;

д) автентичне;

є) розширене;

є) обмежене.

14.Який вид тлумачення слід застосувати у диспозиції cm. 131 КК України «неналежне виконання професійних обов'язків, яке спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби»?

Варіанти відповідей:

а) граматичне;

б)судове;

в) доктринальне;

г) автентичне;

д)розширене;

є) обмежене;

є) буквальне.

15.Який вид тлумачення слід застосувати у диспозиції ч. 2 cm. 201 КК України «Контрабанда»?

Варіанти відповідей:

а) граматичне;

б)буквальне;

в)доктринальне;

г) автентичне;

д)системне; є) обмежене.

Нормативно-правові акти

Конституція України.

Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. Ратифікований Україною 19 жовтня 1973 р.

Європейська конвенція з прав людини від 4 листопада 1950 р. Рати­фікована Україною 17 липня 1997 р.

Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно дого­ворів від 23 серпня 1978 р. Ратифікована Україною 17 вересня 1992 р.

Закон України «Про дію міжнародних договорів на території Украї­ни» від 10 грудня 1991 р.

Закон України «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 р.

Кримінально-процесуальний кодекс України.

Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 13 липня 1991 р.

Рекомендована література

Василаш В. М. Поняття кримінального закону, що пом'якшує покарання // Держ.-прав. реформа в Україні. — К., 1997.

Діденко Р. П. Кримінальний закон, його тлумачення і застосування: Лекція. — К„ 1994.

Максимов В., ШестакА. О пределах обратной силы уголовного закона // Рос. юстиция. — 1997. — № 5.

Наумов А. Судебный прецедент как источник уголовного права // Там же. — 1994.—№1.

Наумов А. В. Уголовный закон и права человека // Сов. гос. и право. — 1990.— №1.

Юрченко А. Ф. Конструкція кримінального закону і його ефективність // Наук, вісник. НАВСУ — К., 1997. — Вип. 2.

Якубов А. Е. Декриминализация деяния и обратная сила уголовного закона // Вестник МГУ. — Серия 1. Право. — 1997. — № 3.