Тема 5. Поняття злочину

1. питання. Поняття та ознаки злочину.

2. питання. Злочин та інші правопорушення.

3. питання. Класифікація злочинів.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

1 питання. Поняття та ознаки злочину

У даному питанні студенти повинні з'ясувати, що поняття злочину, як і поняття можливого наслідку для особи, що вчи­нила його, — покарання, є визначальними поняттями криміна­льного права. Злочин, як і будь-яке інше правопорушення, є результатом дії (бездіяльності) особи. Але, на відміну від ін­шої дії (бездіяльності), злочин посягає на більш суттєві відно­сини, які склались у суспільстві, він протирічить інтересам усього суспільства.

У кримінальному праві залежно від соціальної чи правової ха­рактеристики злочину виділяють три його поняття:

формальне — відображає юридичні ознаки злочину — зло­чином визнається винне діяння, передбачене КК;

матеріальне — визначає соціальну суть злочину — суспільно небезпечне діяння;

формально-матеріальне — об'єднує соціальну та юридичну характеристику — передбачене КК України суспільно небезпеч­не винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом зло­чину.

Злочином вважається передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяль­ність), вчинене суб'єктом злочину (ч. 1 ст. 11 КК).

Законодавче визначення поняття злочину, його змісту та ознак показує соціально-економічні, правові, ідеологічні погляди та су­спільну правосвідомість щодо форм і методів боротьби з соціа­льно небезпечними посяганнями на основні цінності суспільства, котрі потребують кримінально-правового захисту.

Обов 'язкові ознаки злочину:

1. діяння передбачене чинним КК;

2. злочином є лише діяння (дія або бездіяльність);

3. діяння є суспільно небезпечним;

4. діяння є винним;

5. діяння вчинене суб'єктом злочину;

6. кримінальна каранність діяння.

Відсутність хоча б однієї з цих ознак вказує на відсутність злочину. В такому випадку можна вести мову тільки про суспіль­но небезпечне діяння, а не про злочин. За вчинення суспільно не­безпечного діяння кримінальна відповідальність не настає.

1. В ч. 1 ст. 11 КК зазначається, що злочином є діяння, перед­бачене чинним КК. Згідно з ч. 1 п. 22 ст. 92 Конституції України виключно законами України визнаються діяння, які є злочинами, та відповідальність за них. В ч. 1 ст. 2 КК зазначено, що підста­вою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Законодавство України про кримінальну відповідальність ста­новить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Кон­ституції України та загальновизнаних принципах і нормах між­народного права (ч. 1 ст. З КК). Злочинність діяння, а також його каранність та інші кримінально-правові наслідки визнаються тільки цим Кодексом (ч. З ст. З КК). КК встановлює вичерпний перелік злочинів. Тому не можна вважати злочином вчинене особою винного діяння, для якого ха­рактерна фактична суспільна небезпека, на що навіть може існу­вати пряма вказівка в іншому законі України, але яке не передба­чене чинним КК. Отже, яка б не була суспільна небезпечність того чи іншого діяння, доки воно не буде визнане кримінальним законом, а не будь-яким іншим — кримінальної відповідальності воно не тягне.

2. Діяння в кримінальному праві — це вольова, усвідомлена поведінка особи — дія чи бездіяльність, що спричиняє суспільст­ву небезпечну шкоду.

Під діянням розуміється не просто зовнішній прояв поведінки особи, а поведінки усвідомленої, під контролем свідомості й волі, тобто такої, що відповідає всім ознакам людської діяльності в її загальному психологічному значенні. Значення діяння полягає в тому, що злочинною визнається поведінка особи у вигляді дії чи бездіяльності.

Дія в кримінальному праві — це активна поведінка (вчинок) особи, в якій виражена зовні її воля і яка спрямована на спричи­нення певних негативних наслідків.

Бездіяльність є пасивною поведінкою, в якій так само вираже­на зовні воля особи і яка спрямована на спричинення негативних наслідків.

Не можуть бути злочином:

• будь-які почуття, думки, ідеологічні, політичні, релігійні чи інші переконання;

• вимова, написання чи висловлення іншим способом думки або побажання, якщо таким висловленням не здійснюється посягання на національну безпеку, територіальну цілісність, громадський порядок, здоров'я населення, репутацію або права інших людей, таємницю конфіденційної інформації, авторитет і неупередженість правосудця (ст. 34 Конституції України);

• належність особи до тієї чи іншої расової, етнічної, національної, релігійної, мовної, політичної, майнової чи іншої подібної групи;

• наявність у неї судимості тощо.

3. В ч. 4 ст. 11 КК зазначається, що не є злочином дія або без­діяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діян­ня, передбаченого КК, але через малозначність не становить сус­пільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній або юридичній особі, суспільству або державі.

Виходячи з цієї кримінально-правової норми можна визначити, що суспільна небезпечність як ознака злочину визначається об'єк­тивною стороною — характером і розміром заподіяної шкоди, спо­собом дії та іншими об'єктивними ознаками, а також суб'єктивною стороною — ступенем усвідомлення заподіяння шкоди, активністю волі, мотивами і цілями поведінки особи, які поєднуються. Злочи­ном суспільно небезпечне діяння стає тоді, коли ступінь і характер його небезпечності для панівних у суспільстві відносин змушують законодавця вести з ним боротьбу кримінально-правовими захода­ми, тобто коли кримінальним законом визнається злочином.

Характер суспільної небезпеки — це якісна ознака злочину. Характер злочину залежить від суспільної цінності об'єкта пося­гання, мотиву та форми вини, а також злочинних наслідків.

У процесі застосування кримінально-правових норм суспільства небезпечність діяння є критерієм для кваліфікації злочинів, відме­жування злочинів від інших правопорушень; відмежування злочинів від діянь, що через малозначущість не є суспільно небезпечними, а також індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання.

4. Суспільно небезпечне діяння може бути визнане злочином лише у разі, коли воно є проявом свідомості і волі особи, тобто вчинене винно.

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде до­ведено в законному порядку і встановлено обвинувальним виро­ком суду (ч. 1 ст. 62 Конституції України). Частина 2 ст. 2 КК за­кріплює цей конституційний принцип: особа вважається неви­нуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана криміналь­ному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному по­рядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

У ст. 23 КК визначено, що виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії (чи бездіяльності), передбаченої КК, та її нас­лідків, виражене у формі умислу або необережності. Винність — одна з найважливіших ознак злочину, але не самостійна ознака, а така, що характеризує суспільну небезпечність діяння, тобто є структурним елементом суспільної небезпечності. Яка б шкода не була заподіяна діянням особи, які б тяжкі наслідки воно не спричинило, якщо воно вчинене за відсутності вини, тобто умис­лу або необережності, коли особою не усвідомлювалася суспіль­на небезпечність вчинюваних нею дій (бездіяльності) і їх можли­вих наслідків, і вона не тільки не бажала їх настання, а й не передбачала можливості їх настання, і при цьому на неї законом не покладався обов'язок передбачення таких наслідків, діяння не може бути визнане злочином, оскільки в такому діянні відсутній прояв свідомості та волі особи.

Не можуть вважатись злочином:

• рефлекторні, імпульсні, інстинктивні або інші рухи тіла, які не є результатом вольової поведінки особи;

• рухи тіла або відсутність таких рухів, що є результатом тільки чужої волі чи впливу непереборної сили;

• діяння, можливість настання суспільно небезпечних наслід­ків якого особа не передбачала і не могла передбачити (казус).

5. Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати криміна­льна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК).

6. Під караністю суспільно небезпечного діяння (злочину) розуміється не фактичне застосування покарання за його вчинення, а можливість застосування покарання, передбаченого санкцією кримінально-правової норми, якою визначений склад конкретно­го злочину і встановлені види та межі покарань, що можуть бути призначені особі, яка вчинила таке діяння.

Отже, караність діяння не означає, що особі, яка його вчинила, обов'язково буде призначено передбачене санкцією покарання, оскільки через підстави, передбачені законом, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання. Або ж покарання буде призначено інше, більш м'яке, чи призначено умовно або з відстрочкою його виконання. У такому разі кара­ність діяння означає, що кримінальним законом, яким воно забо­ронене, передбачена можливість застосування визначеного санк­цією норм покарання. Караність суспільно небезпечного діяння є ознакою злочину, але визнавати її самостійною ознакою немає потреби, оскільки кримінально-правовою нормою, в якій форму­люються ознаки складу конкретного злочину, одночасно визна­чається і покарання (кілька видів покарань), що можуть бути призначені особі, визнаній винною у вчиненні злочину.