ринкова ціна відповідає вартості виробництва капітальних активів. Якби ціна була вищою, ніж вартість виробництва, то фірми виробляли б устаткування та інші капітальні активи в обсязі більшому, ніж потрібно для задоволення ринкового попиту, очікуючи високого прибутку. А в разі, коли ціна падас нижче вартості виробництва, прибутки фірм зникають, вони можуть навіть нести збитки, тому обсяги пропонування скорочуватимуться. Отже, враховуючи таку залежність, економісти роблять уточнення відносно визначення ціни капітального активу. В короткостроковому періоді вартість капітального активу дорівнює поточній дисконтованій цінності потоку майбутніх доходів, а в довгостроковій перспективі, у стані довгострокової рівноваги, ціна капіталу повинна одночасно бути рівною вартості його виробництва і

сучасній дисконтованій цінності.

16.4. Ринок землі. Визначення ціни землі

Земля і будь-які інші природні ресурси загалом, а також праця, відносяться до первинних факторів виробництва, запаси яких формуються поза межами економічної діяльності, на відміну від капіталу, який представляє собою продукт виробництва, нагромаджений минулою працею людей.

Земля має альтернативні варіанти використання: вирощування сільськогосподарських культур, будівництво промислових споруд, доріг, житла і т.п. Крім того, різні ділянки землі мають різну якість, тому можуть використовуватись для вирощування лише певних культур або для розведення тварин, і за умов однакових витрат виробництва дають різну віддачу суб'єктам господарювання.

Економісти-класики розглядали землю як первісний дар природи, тому вважали, що в необробленому стані вона не має вартості і ціни, як повітря та вода в річках і морях. В той же час земля, як і капітал, належить до обмежених (економічних) факторів виробництва тривалого використання, продається, купується і здається в оренду на деякий час, і в результаті таких операцій приносить землевласникам доход.

Особливістю функціонування ринку землі є те, що її сукупне пропонування залежить від позаекономічних сил. Незамінність, невідтворюваність і жорстка обмеженість запасів землі та інших природних ресурсів створюють унікальні умови для формування ринкової ціни і доходів.

Розглянемо орендний ринок земельних послуг. Спочатку припустимо, що вся земля використовується для вирощування однієї культури, наприклад, пшениці. Всі земельні ділянки орендуються на конкурентному ринку - існує багато фермерів, які пред'являють попит на землю, і багато землевласників, які пропонують її на ринку. Унікальність полягає в тому, що за будь-яких умов використання землі, її пропонування абсолютно нееластичне. Зви-

чайно, за допомогою меліорації можна поліпшити якість землі та додатково включити деякі землі в сільськогосподарський оборот, але ці зміни будуть незначними порівняно із загальною кількістю землі. Отже, залишається в силі та основна особливість, що кількість землі та природних ресурсів загалом жорстко обмежена і жодні коливання ціни або інші фактори не в змозі збільшити обсяги пропонування. Фіксований характер пропонування землі означає, що ціна землі і, відповідно, доходи землевласників мають природу економічної ренти і що єдиним фактором, який впливає на величину земельної ренти, є попит. Пропонування відіграє пасивну роль.

Сільськогосподарський попит на землю, як і на інші фактори виробництва, є похідним від попиту на продукцію, яка виробляється за допомогою даного ресурсу, та загалом від ситуації, що складається на ринку готової продукції. Крива попиту плавно спадає, відображаючи дію закону спадної родючості землі, а також падіння ціни на готову продукцію в умовах розширення обсягів її виробництва.

Рис. 16.7 ілюструє ситуацію визначення земельної ренти: крива S - пропонування землі; D2 - попит на землю в умовах початкової рівноваги (точка Ε). Початкова рівноважна величина земельної ренти встановлюється на рівні R2. Кількість землі, що

пропонується, становить . Якщо попит на землю підвищується до D1,

то за незмінного обсягу пропонування земельна рента зростає до і?,. Анало-

гічно в умовах зменшення попиту фермерів від D2 до D3 ефект кількості землі відсутній і змінюється лише величина ренти. Коли попит впаде до D5 ,

земельна рента буде дорівнювати нулю. Земля виступає в своєму первинному стані як безкоштовний дар природи. Історії відомі такі випадки, наприклад, під час освоєння європейцями нових земель в Північній Америці.

Можливість альтернативного використання землі підвищує орендну плату. Наприклад, якщо на одну і ту ж ділянку попит пред'являє фермер - для сільськогосподарського використання, і будівельник, то власник землі здасть землю в оренду тому, хто має вищу готовність платити, тобто згоден платити більшу орендну плату.

Крива сукупного попиту на землю утворюється як горизонтальна сума

338 Частина V. Теорія ринків ресурсів

сільськогосподарського і несільськогосподарського попиту.

Всі інші фактори виробництва, крім землі та незамінних природних ресурсів, обмежені менш жорстко. Підвищення ціни спонукає власників до розширення пропонування неземельного ресурсу. Це відноситься не лише до капіталу, але й до трудових ресурсів. Тому крива пропонування неземельних ресурсів має додатний нахил, іншими словами, ціна виконує стимулюючу функцію по відношенню до обсягів пропонування. Земельна ж рента не виконує ніякої стимулюючої функції, тому що пропонування землі обмежене, чітко фіксоване. Будь-яке зростання чи зменшення величини земельної ренти не змінить ресурсного потенціалу виробництва.

З цих причин економісти вважають земельну ренту надлишком, не пов'язаним з господарською діяльністю, тобто платою, яка не є необхідною для суспільства. У XIX ст. багато економістів піддавали критиці рентні платежі, вважаючи, що вони не мають економічної основи, що це данина суспільства власникам землі. Оскільки населення землі зростає, а відповідно зростає і попит на землю, то власники землі одержують все більші доходи, не витрачаючи на землю жодних виробничих зусиль. Тому чимало економістів виступали за націоналізацію землі, яка ліквідувала б цей вид ренти (вона дістала назву абсолютної ренти), в результаті чого значно подешевшала б сільськогосподарська продукція.

Інша група економістів виступала за те, щоб приріст земельної ренти внаслідок підвищення попиту на землю належав всьому суспільству, і для цього пропонували обкладати власників землі податком, який дозволив би вилучати надлишок ренти. Ідея оподаткування ґрунтувалась не лише на ідеї рівності і справедливості, але й на засадах ефективності. На відміну від будь-якого іншого виду податків, податок на землю не призводить до перерозподілу ресурсів. Так, наприклад, високий податок на заробітну плату може спонукати індивідів вийти зі складу робочої сили і перейти на систему соціального забезпечення; майновий податок на нерухомість може спричинити перелив капіталу в інші сфери або в інші інвестиційні об'єкти. Але нічого подібного не відбудеться, коли податком обкладається земля. Щоправда, власник може вивести землю з господарського обороту, проте тоді він не одержить не лише надлишку ренти, але й ніякого доходу.

Сучасні економісти критикують ідею єдиного податку на землю, мотивуючи тим, що окрім землевласників ще багато груп населення одержують незароблені доходи. Наприклад, дрібний акціонер, який випадково купив одну акцію компанії, яка згодом стала високоприбутковою, одержує доход на акцію. Така ситуація нічим не відрізняється від земельної ренти, оскільки власник акції ніякої участі в організації виробництва не приймає. До того ж землевласники міняються. Чимало нинішніх власників купили свою ділянку землі за високу конкурентну ціну, тому стягувати з них податки за вигоду, яку колись одержував інший власник, несправедливо. Нарешті, родючість землі

підвищують в процесі виробничої діяльності, тому абсолютну (економічну) ренту важко відділити від доходів, одержаних від додаткових вкладень капіталу (диференційної ренти).

До цього часу ми в аналізі виходили з припущення про однакову якість землі і однорідне її використання. Але на практиці ділянки землі мають різну родючість і різне розташування з точки зору наближеності до ринку, транспортних умов і т.п. Як ми згадували, існує багато альтернативних варіантів використання землі. Тому окремі підприємства змушені сплачувати рентні платежі, щоб виключити можливість альтернативного її використання, утримати землю в даній сфері застосування. Ці необхідні виплати вважаються витратами виробництва. Тому з точки зору суспільства рента - це надлишок, а з точки зору окремого фермера, - це витрати, які необхідні, щоб не допустити альтернативного використання землі. Більш родючі ділянки, або вигідніші за місцем розташування дають землевласникам більші рентні доходи.

Визначення ринкової ціни землі, якщо вона продається, а не здається в оренду, має певні особливості, пов'язані з тим, що земля - це безстроковий вічний актив, який не зношується повністю від тривалого використання. За принципом дисконтування неможливо визначити сучасну вартість платежу, який можна одержати від використання землі, наприклад, через кілька сотень років. Та це і недоцільно, тому що основна сума доходів припадає на найближче майбутнє, а далі сума сучасної вартості стає мізерною, тому нею можна знехтувати. Наприклад, сучасна вартість земельної ренти в 100 грн. на рік через 50 років перетвориться на суму 0,85 грн., а через 100 років методом дисконтування одержимо суму 0,0073 грн.

Тому для обчислення ціни землі PN застосовують просту формулу:

i — ставка проценту.

Це означає, що ділянка землі продається за таку суму, яка, якщо буде покладена в банк під очікувану ставку проценту, принесе доход такої ж величини, як і земельна ділянка.