Попит на працю фірми - монополіста на рис. 15.7 відповідає кривій

. Рівновага на такому

ринку досягається в точці Μ . Якби фірма була досконалим конкурентом на ринку готової продукції, її попит на працю визначала б крива

і рівновага встановилася б в точці С. Порівняння параметрів рівноваги двох фірм на конкурентному ринку праці показує, що за тієї ж ставки зарплати монополіст

найме менше робітників, ніж конкурентна фірма, отже, в економіці матиме місце недовикористання ресурсів.

15.3. Ринки праді з недосконалою конкурендією

Недосконало конкурентні структури, які виникають на ринку праці, надають особливостей його функціонуванню. Тут можуть виникнути три ситуації:

• покупцем є монопсоніст або олігопсоніст на ринку праці;

"продавцем є монополіст на ринку праці;

• двостороння монополія: монополіст - продавець зустрічається з

покупцем - монопсоністом.

Монопсонія на ринку праці виникає, коли певна фірма є єдиним наймачем робочої сили в регіоні. Бувають такі конкретні види праці, які можуть бути застосовані лише у вузьких сферах виробництва, наприклад, ливарники, текстильники і т.п. Робітники таких професій мають відносно обмежену мобільність. Якби вони вирішили змінити місце роботи, їм довелося б набувати новий фах. Крім того, певні види праці мають географічну обмеженість, вони пов'язані з певними кліматичними умовами або сировинною базою. Повна монопсонічна влада виникає також, коли економіка невеликих міст і селищ сформована навколо однієї великої за масштабами виробництва фірми, яка, наприклад, добуває певний вид корисних копалин або переробляє сільськогосподарську сировину даної кліматичної зони.

У реальному житті більш поширена ситуація олігопсонії, коли кілька великих фірм наймають більшу частину певного виду праці даного регіону. Однак дослідження виявили, що олігопсоністи діють на ринку праці узгоджено, як монопсоніст. При цьому фірми можуть утворювати картель з узго-

Розділ 15. Пропонування і рівновага на ринку праці 305

Якщо у даний час профспілка вважає основним своїм завданням підвищення заробітної плати, вона намагатиметься впливати на фактори, які

розширюють попит на робочу силу або обмежують її пропонування в

економіці. В обох випадках зарплата робітників підвищиться, що демонструє рис. 15.9. Але у випадку зростання попиту на працю з D1 до D2 підвищення зарплати супроводжується розширенням зайнятості від Lc до Lu (рис 15.9. а), а у випадку зменшення пропонування з S1 до S2 (рис. 15.9. б) підвищення ставки зарплати супроводжується скороченням загальної зайнятості в економіці. Тому більш прийнятним

шляхом є розширення попиту на працю. Намагаючись розширити попит на працю,

профспілка застосовує різноманітні методи впливу. По-перше, вона може сприяти зрос-

танню попиту на продукцію, допомагаючи

фірмам у проведенні рекламної кампанії, або використовуючи політичне лобіювання, щоб одержати вигідний контракт, який сприяв би розширенню виробництва. Часто профспілки підтримують вимоги підприємців щодо введення імпортних квот або протекціоністських тарифів, щоб зменшити або зовсім виключити конкуренцію з боку іноземних фірм, сподіваючись, що це спонукає вітчизняних виробників розширити виробництво, а відповідно і попит на працю.

По-друге, профспілки сприяють всім заходам підприємців щодо підвищення продуктивності праці, хоч більшість рішень відносно вдосконалення технології адміністрація приймає самостійно. Підвищення продуктивності праці супроводжується, як правило, підвищенням ставок зарплати, а також розширенням попиту на працю.

По-третє, профспілки намагаються вплинути на підвищення цін ресурсів - замінників, щоб фірмам було невигідно їх застосовувати, заміщуючи членів профспілки іншими ресурсами. Аналогічно профспілки можуть підтримувати протести проти підвищення цін на доповнюючі ресурси, наприклад, газ, електроенергію і т.п., щоб уникнути скорочення робітників на фірмах.

Всі ці методи боротьби досить ненадійні і можливості досягти з їх допомогою підвищення зарплати дуже незначні. Тому деякі профспілки застосовують прямий тиск на підприємців, вимагаючи збереження контингенту, не-

Зоб Частина V. Теорія ринків ресурсів

зважаючи на зміну потреби у робітниках.

Інший шлях підвищення зарплати - скорочення пропонування праці в економіці в цілому. Наприклад, профспілки підтримують законодавство, яке обмежує імміграцію; виступають проти застосування дитячої праці; вимагають скорочення робочого тижня; обов'язкового виходу на пенсію.

Широко застосовується такий метод обмеження пропонування окремих видів праці, як ліцензування професій. Профспілка працівників певного фаху (перукарі, сантехніки, лікарі, адвокати і т.п.) чинить тиск на владу з метою прийняття закону про вимоги до професії, які можуть включати певний рівень освіти, складання кваліфікаційних іспитів, особисті характеристики. Надмірні вимоги можуть обмежити кількість бажаючих одержати дозвіл на даний вид діяльності.

Проте більшість профспілок не обмежують доступ в свої ряди бажаючих, а навпаки, прагнуть об'єднати всіх наявних робітників галузі. Якщо їм це вдається, тоді вони можуть застосовувати прямий тиск на наймачів під час укладання договорів про рівень ставки зарплати. В окремих випадках профспілки погрожують страйком. Страйк є крайньою мірою боротьби профспілок з наймачами праці. Фірми чинять опір профспілкам, добре усвідомлюючи, що профспілки перетворюють частину їхнього економічного прибутку в зарплату робітників. Але страйк шкодить обом сторонам. І тут виявляються спільні інтереси. Фірма може одержати прибуток, а робітники - зарплату лише в процесі виробництва. Фірма потребує послуг робітників, а робітники - наявності роботи, тому переговори профспілок з адміністрацією, як правило, закінчуються взаємними поступками.

Монополія профспілок на ринку праці, якщо вона об'єднує всіх робітників, може призвести до значного підвищення зарплати, але наймачі при цьому скорочують чисельність найнятих робітників. Рис. 15.10 ілюструє механізм встановлення високого рівня зарплати, який максимізує економічну ренту для робітників.

Крива попиту на працю об'єднує на досконало конкурентному ринку праці всі граничні доходності фірм, які конкурують між собою

за право придбати робочу силу Крива пропонування визначає, що конкурентна рівновага встановилась би в точці Ε , забезпечуючи рівень зайнятості . і ставку зарплати

Профспілка, яка може "нав'язати" підприємцям галузі будь-який рівень зарплати, бо об'єднує всіх робітників, вибирає ставку , вищу за рівноважну Робітники, організовані профспілкою, не будуть найматись за нижчу ставку. Це означає, що для фірми крива пропонування праці зміщується в положення і на відрізку пропонування стає абсолютно еластичним, а його крива - горизонтальною прямою. Як відомо, ставка зарплати - це граничні видатки фірми на працю . В точці вони стають

рівними граничній доходності останнього з Lu робітників. Діючи за правилом , фірма скорочує число зайнятих до . Якщо профспілка ставить своїм завданням максимізувати зайнятість робітників у галузі, вона погодиться на ставку зарплати, яка відповідає точці конкурентної рівно-

ваги Ε.

Тепер розглянемо ситуацію, коли ринок праці монопсонічний. Якщо на такому ринку сформувалась сильна профспілка, то виникає двостороння

монополія.

Профспілка, яка контролює пропонування праці й може впливати на ставки зарплати, виступає як монопольний продавець. Вона протистоїть монопсонічному наймачу праці, який також може впливати на ставки зарплати через зміну зайнятості. В такому випадку представники профспілки ведуть переговори з представниками фірми - монопсоніста або кількома крупними олігопсоністами відносно колективного договору.

Процес укладання угоди графічно ілюструє, рис. 15.11. Якби на ринку праці не було профспілки, то монопсоніст прийняв би рішення згідно прави-

ла MRP = ME . Тоді кількість

як продавець робочої сили, має справу з кривою попиту , кожна точка якої визначає максимально можливу величину ставки зарплати для кожної кількості найнятих, рівну граничній доходності праці ι

Крива пропонування праці для продавця - монополіста невизначена. Профспілка намагається

числа зайнятих профспілка може скористатись загальним правилом максимі-

кривою попиту і є значно вищою за монопсонічну.

Неможливо точно визначити, яка з можливостей реалізується. Якщо сторони підуть на поступку то логічно очікувати, що результат буде проміжним. Але сторона, яка має більшу силу і ефективнішу стратегію, може добитись ставки, ближчої до запропонованої нею. Наприклад, якщо профспілка реально загрожує страйком, або навпаки, коли фірма-наймач загрожує знайти робітників, які не є членами профспілки, переговори можуть закінчитись тим, що в колективний договір увійде ставка зарплати, близька до конкурентної

. Це означає, що монополія на одному боці ринку може знищити монопсонію на іншому боці. Якщо ситуація наблизиться до конкурентної, то рівень зайнятості збільшиться до

Серед західних економістів відсутній єдиний погляд на роль профспілок та їх вплив на економіку. Деякі вважають, що профспілки чинять негативний вплив на економіку. Сприяння підвищенню рівня зарплати членів профспілки має наслідком зниження рівня зайнятості в економіці та оплати праці у непрофспілковому секторі. Профспілки негативно впливають на ефективність розподілу трудових ресурсів та їх продуктивність, стримуючи зростання продуктивності протидією впровадженню нових технологій, які скорочують робочі місця і т.п. Негативно впливають на ефективність страйки, що гальмують роботу багатьох виробництв. В результаті мають місце втрати національного продукту. Інші дослідження доводять, що негативний вплив профспілок на ефективність досить незначний.

Ряд економістів вважають вплив профспілок на економіку позитивним: боротьба профспілок за підвищення зарплати змушує фірми вдосконалювати методи виробництва та організації праці і тим самим досягати підвищення ефективності; профспілки сприяють скороченню плинності кадрів.

Існують також докази того, що профспілки посилюють економічну рівність в суспільстві, і докази, що вони посилюють економічну нерівність. Нерівність виникає через "ефект зарплати", коли підвищена зарплата для членів профспілки веде до зниження її в неорганізованих сферах через нераціональний розподіл трудових ресурсів. Але вирівнювання ставок завдяки боротьбі профспілок за встановлення єдиної ставки зарплати для робітників, що виконують однакову роботу в межах однієї фірми і навіть в різних фірмах, пере-

криває нерівність, викликану "ефектом зарплати".

Складним є питання щодо впливу профспілок на розвиток інфляції. Деякі економісти схильні вважати, що підвищення зарплати на вимоги профспілок може спричинити інфляцію витрат. Коли витрати зростають, то обсяги виробництва скорочуються, а ціни зростають. Але витрати на одиницю продукції будуть зростати лише у випадку, коли зростання номінальної зарплати перевищує зростання продуктивності праці. Прихильники теорії інфляції попиту вважають, що підвищення зарплати лише супроводжує інфляцію, є її наслідком, а не причиною. Дослідження спалахів швидкої інфляції показало, що вона не мала ніякого відношення до зростання зарплати, а була викликана або збільшенням державних видатків, або пов'язана з діяльністю ОПЕК.

15.5. Диференціація ставок заробітної плати. Людський капітал

Ми дослідили, як встановлюється єдина рівноважна ставка зарплати в економіці, або середня ставка. Вона визначається точкою перетину кривих сукупного попиту на працю і сукупного пропонування праці. На форму і положення кривих впливають різні фактори. Положення кривої попиту на працю залежить від продуктивності праці, а продуктивність в свою чергу залежить від кваліфікації робочої сили, природних здібностей людини і навіть її фізичного стану, а крім того, від капіталоозброєності праці. На положення кривої пропонування праці впливає бажання людей працювати, а останнє залежить від рівня освіти, стану здоров'я, соціальних умов. Середня ставка зарплати - це абстрактний показник, а в реальному житті ставки зарплати диференційовані. Є кілька теорій, які пояснюють причини диференціації.

По-перше, диференціація виникає з самої природи ринку праці, особливостей його функціонування. Не існує єдиного ринку праці, на який би виходили всі фірми і всі робітники. Ринок праці децентралізований. Зміни у попиті на працю та її пропонуванні відбуваються на конкретних фірмах і в конкретних галузях з різною швидкістю, тому в кожний даний момент ставки зарплати диференційовані.

Інший фактор - неоднорідність робочої сили. Робітники відрізняються один від одного фізичними і розумовими здібностями, рівнем кваліфікації та освіти, професійної підготовки. Цей фактор неоднорідності поділяє робітників на ряд неконкуруючих груп. Наприклад, лікарі не конкурують з продавцями, програмісти з електриками, електрики з сантехніками і т. п. Некваліфіковані робітники різних професій можуть належати до однієї неконкуруючої групи, оскільки вони можуть виконувати різні роботи. В кожній неконкуруючій групі буде своя ставка зарплати. Поняття неконкуруючої групи може

ЗЮ Частина V. Теорія ринків ресурсів

відноситись і до окремих осіб, наділених особливими талантами. Наприклад, один талановитий хірург буде складати окрему неконкуруючу групу, він одержує високу зарплату, а всі його колеги, рядові хірурги, відноситимуться до іншої неконкуруючої групи.

Існує фактор, що пом'якшує диференціацію зарплати - це грошові відміни у видах робіт. Часто різниця ставок компенсує відміни у привабливості окремих видів роботи. Відомий поділ працівників на "білих" і "синіх комірців" відображає різницю між службовцями і робітниками. Види праці, які пов'язані з підвищеним ризиком, несприятливими природними умовами, неестетичністю і т. п. оплачуються вище.

В окремих країнах диференціація зарплати викликається специфічними причинами. У деяких країнах існує дискримінація в оплаті праці за ознаками статі (жінкам платять менше за однакову з чоловіками роботу), за расовими ознаками або за членством у профспілці.

Фактором, що викликає регіональну диференціацію ставок зарплати для однакових видів роботи, є географічне обмеження мобільності. Воно може бути викликане різними причинами. Як правило, більшою мобільністю відзначається молодь. В пошуках вищої зарплати і більш сприятливих умов проживання молодь часто може переїжджати на досить далекі відстані. Літні люди, обтяжені сім'ями, неохоче змінюють місце проживання і роботи, вони мігрують рідко. Іноді міграція обмежується штучно. Наприклад, профспілки обмежують кількість своїх членів, або вимоги до професії чи патентні вимоги в різних регіонах можуть не співпадати.

Проте головною причиною диференціації зарплати є різниця в кваліфікації та освіті. Для пояснення зв'язку між освітою та професійним навчанням, з одного боку, і оплатою праці з іншого, між освітою і продуктивністю праці було введено поняття "людський капітал".

Людський капітал - це міра втіленої в людині здатності приносити доход протягом життя. Людський капітал включає природні здібності людини, а також здібності, набуті в процесі освіти і підвищення кваліфікації. Подібно до фізичного капіталу, який створюється в результаті інвестицій, людський капітал створюється, коли людина інвестує сама в себе, і з часом ці інвестиції скуповуються у вигляді високої зарплати або здатності виконувати роботу, яка приносить більше задоволення.

Вцілому розрізняють три види інвестицій в людський капітал:

Увидатки на освіту всіх видів — загальну, спеціальну, формальну, неформальну, підготовку за місцем роботи та інші види освіти, які роблять робочу силу більш кваліфікованою і продуктивною;

> видатки на охорону здоров'я: медичне обслуговування, профілактику захворювань, дієтичне харчування і навіть покращення житлових умов, - все це підвищує продуктивність праці, продовжує працездатність, і, відповідно, збільшує доходи;

нових робочих місць з вищою продуктивністю праці і, відповідно, вищою зарплатою. Зміна місця проживання тягне за собою значні витрати, які в майбутньому скуповуються вищим доходами.

Відомо, що люди з вищою освітою мають в середньому і виші доходи. Також прослідковується взаємозв'язок між доходом і віком окремих груп людей. Немає точних доказів того, що рівень освіти впливає на продуктивність праці. Але деякі спостереження показують, що підприємці охоче беруть людей з вищою освітою і згодні платити їм більше. Вони вважають, що в цілому вищий рівень освіти мають люди з кращими здібностями. Диплом про вищу освіту "сигналізує" фірмам, що дана людина може робити деяку роботу краще, що вона більш цілеспрямована і організована. Оцінки в дипломі свідчать про те, як людина вміє працювати.

Природні здібності важко піддаються вимірюванню, тому складно визначити точні межі, в яких освіта може підвищувати продуктивність. Але якщо і не можна стверджувати, що освіта підвищує продуктивність окремих індивідів, то в масштабах суспільства такий зв'язок існує, інакше можна було б знайти дешевший спосіб для росту продуктивності.

Освіта обходиться для кожного індивіда досить дорого. Тому прийняття рішення про одержання вищої освіти вважають інвестиційним рішенням, яке враховує витрати і вигоди. Витрати на освіту бувають прямі і альтернативні. До прямих витрат відносять витрати на підручники, плату за навчання і т. п. Альтернативні витрати враховують втрачені доходи, які людина могла б одержувати за ті кілька років, які пішли на навчання. Крім того, до витрат відносять так звані негрошові витрати, які виникають, коли людина втрачає привабливе дозвілля і змушена витрачати час на менш привабливі заняття - відвідування лекцій, складання іспитів і т.п..

Вигоди від освіти також поділяються на фінансові і негрошові. Фінансові вигоди - це вища зарплата, яку спеціаліст розраховує одержувати в майбутньому до самого похилого віку. Негрошові вигоди включають задоволення сприймати нові ідеї, спілкуватися з розумними людьми, розширювати свій кругозір, розвивати інтелект. Той, хто приймає рішення вступити до вищого навчального закладу, повинен зважити всі вигоди і витрати. Проте точно співставити витрати і вигоди від освіти неможливо, тому що вони розірвані у часі: витрати здійснюються раніше, ніж реалізуються вигоди.

Для інвестицій у вищу освіту існує норма віддачі, як і для всякого інвестиційного капіталу. Чим вища норма віддачі, тим вигідніше вчитись. Для визначення норми віддачі співставляють різницю в доходах з загальними витратами. Можна визначити вигідність освіти шляхом порівняння з альтернативними можливостями застосуванням своїх коштів. Наприклад, на кошти, що витрачені на освіту, можна було придбати акції або облігації. Якщо норма віддачі від освіти 10%, а від акцій - 6% на рік, то освіта вигідніша.

Але треба мати на увазі, що рівень зарплати спеціалістів з вищою освітою також залежить від стану ринку праці. На рис. 15.12 можна простежити, як змінюються попит і пропонування на ринку спеціалістів у короткостроковому та довгостроковому періодах, а у відповідності з цим - і рівень зарплати.

На горизонтальній осі відкладена частка (%) спеціалістів з вищою освітою, яку хотіли б мати фірми в сукупній робочій силі . На вертикальній осі — різниця в рівні заробітної плати працівників з вищою освітою та працівників без неї. Спадна крива попиту показує, що якщо різ-

ниця в зарплаті значна, фірми будуть наймати менше спеціалістів, якщо вона є незначною, фірми наймуть більше спеціалістів.

У короткостроковому періоді частка спеціалістів з вищою освітою в сукупній робочій силі фіксована, крива сукупного пропонуван-

роткострокова рівновага встанов-

ці в оплаті праці . Якщо з певних причин (можливо, в результаті впровадження у виробництво нової високотехнологічної продукції) попит на висококваліфікованих спеціалістів зросте, крива попиту зміститься в положення Нова точка р і в н о в а г и в і д - повідає різкому зростанню зарплати спеціалістів. Різниця в оплаті праці підвищується до . Це пов'язано з тим, що для появи на ринку праці більшої

кількості спеціалістів потрібні роки. Висока зарплата робить престижним одержання вищої освіти.

Через певний період кількість випускників вищих навчальних закладів збільшиться. У довгостроковому періоді крива пропонування стає похилою і

займає положення Точка рівноваги зміщується до , Частка спеціалістів, яку фірми хотіли б мати, збільшиться, але їх зарплата знизиться, а різни-

вання в одержанні вищої освіти, кількість студентів у вищих навчальних за-

кладах зменшиться. Тоді ситуація на ринку спеціалістів повториться. Такого типу цикли одержали назву "свинячих циклів", тому що спочатку

вони вивчались на ринку свиней. Вони досліджуються на основі відомої нам павутиноподібної моделі ринку. Конкретним прикладом такого циклу може слугувати ринок наукових працівників·. Коли в 1957 році Радянський Союз запустив у космос перший штучний супутник Землі, то в США почався науковий бум, різко збільшився попит на вчених, особливо фізиків, відповідно зросла зарплата і престиж професії. Пізніше фірми скоротили науководослідні роботи, попит на вчених зменшився, їх заробітна плата знизилася. Набір студентів в університети зменшився.

Чимало дискусій викликає питання про те, як впливає на ринок праці втручання держави. З метою зменшення бідності держава законодавчо встановлює мінімум заробітної плати. Економісти, які виступають проти цього, вважають, що коли заробітна плата перевищує рівноважну ставку, зростає безробіття. Фірми будуть мати високі витрати, їм буде вигідніше скоротити частину робітників, які мають низьку кваліфікацію. Деякі навіть не зможуть витримати підвищення витрат і залишать ринок. В результаті бідні, низькокваліфіковані робітники стануть безробітними і ще біднішими, ніж якби вони працювали за ставку нижчу, ніж законодавчо встановлений мінімум. Крім того, вважають критики, мінімальна зарплата не виконує функції зменшення бідності, бо встановлюється для низькокваліфікованих робітників, а до таких відносяться переважно підлітки, чимало з яких належать до відносно забезпечених сімей.

Прихильники мінімуму зарплати вважають, що в сучасних умовах, коли на ринку праці переважає монопсонічний наймач, встановлення мінімальної ставки може навіть сприяти збільшенню робочих місць, тому що у монопсоніста не буде причин обмежувати зайнятість, якщо все одно треба платити більше. Також вони припускають, що мінімум може справити на підприємців "ефект шоку" і тим самим спонукати їх до ефективнішого використання трудових ресурсів. З іншого боку, висока зарплата сприяє поліпшенню здоров'я і збільшенню енергійності робітника, що підвищує продуктивність праці. Зрештою, в будь-якому випадку фірми будуть одержувати прибуток, тому що більшість найнятих робітників мають граничний продукт значно вищий за зарплату, навіть якщо вона буде перевищувати рівень мінімальної.

Велика кількість досліджень мінімуму зарплати показує, що його введення породжує певне безробіття, переважно серед молоді до 24 років. Зокрема встановлено, що підвищення мінімальної зарплати на 10% призводить до зниження зайнятості приблизно на 1-3% серед підлітків, 16-19 років, і менш як на 1% серед молоді до 24 років. Зате ті, кому вдалось знайти роботу, мають вищий доход і можуть уникнути бідності.

Таким чином, встановлення зарплати на мінімальному рівні чинить змішаний вплив на ринок праці: з одного боку дещо збільшує рівень безробіття, а з іншого - допомагає зменшити бідність.