МОДЕЛІ ОЛІГОПОЛІЇ

У цьому розділі ми проаналізуємо закономірності поведінки фірм в умовах іншої реальної структури - олігополії. Хоча олігогюлія припускає певний рівень конкуренції, з усіх ринкових структур вона с ближчою до монополії і вважається більш ефективною порівняно з нею. Розгляд цього типу ринку має важливе значення, оскільки саме олігополія с найбільш поширеною у сучасних високотехнологічних галузях промисловості. Але поведінка олігополіста особливо важко піддається узагальненню. Наявність всезагального взаємозв'язку між фірмами, неможливість передбачити реакцію конкурентів утворюють додатковий фактор невизначеності. Разом з тим проблема стратегічної взаємодії фірм є центральною в дослідженні поведінки олігополістів. Тому ми насамперед, з'ясувавши причини поширення олігополій, розглянемо обставини, які ускладнюють аналіз, а далі охарактеризуємо тенденції та моделі, розроблені вченими для пояснення механізму прийняття рішень фірмами в умовах олігополістичного ринку.

13.1. Характерні риси та причини поширення олігополії

Олігополія. - це галузь, в якій більша частина продажу здійснюється кількома великими фірмами, кожна з яких спроможна впливати на ринкову ціну власними діями.

Олігополію відрізняють наступні характерні риси.

>Нечисленність фірм. На ринку товару панує незначне число фірм. Неможливо точно визначити, скільки саме повинно бути фірм в галузі, тому що олігополія охоплює великий простір між чистою монополією і монополістичною конкуренцією. Наприклад, олігополія в американській алюмінієвій промисловості включає лише три пануючих фірми, а картель ОПЕК - 13 країн.

>Однорідна або диференційована продукція. В олігополії немає чітко визначеного виду продукції. В таких галузях можуть вироблятись або однорідні, стандартизовані продукти, такі як сталь, мідь, цемент, або досить диференційовані, такі як автомобілі, миючі засоби, побутові електроприлади тощо.

>Всезагальна взаємозалежність фірм. Нечисленність фірм на ринку породжує елемент загальної взаємозалежності. Оскільки кожен олігополіст має небагато суперників, дії одного, як правило, помітно впливають на стан інших. Приймаючи рішення, кожна фірма повинна враховувати можливу ре-

252 Частина IV. Теорія ринків недосконалої конкуренції

акцію з боку конкурентів, зважати на те, що інші фірми будуть намагатися передбачити її дії і завчасно враховувати її реакцію на їхні дії.

> Значні перешкоди входження в галузь. Бар'єри входження в олігополістичну галузь досить високі і аналогічні розглянутим для монополії. їх можна розглядати і як одну з причин поширення олігополії. Вони викликані

ефектом масштабу, власністю на патенти, сировинні ресурси, видатками на рекламу.

Історично склалося так, що в багатьох галузях науково-технічний прогрес вимагає для досягнення ефективності все більших розмірів виробництва, отже, одне підприємство має такі виробничі потужності, що може задовольнити значну частку ринкового попиту. За умов досить стабільного попиту множина дрібних підприємств з високими витратами не здатна вижити. Розвиток деяких фірм на базі науково-технічного прогресу неминуче відбувається за рахунок витіснення або поглинання конкурентів, тому з часом число фірм в галузі скорочується. Менш енергійні фірми банкрутують, виживають найсильніші. Отже, ефект масштабу можна вважати основним бар'єром входження і причиною існування олігополій. Ця обставина робить неможливим перетворення багатьох галузей в більш конкурентні.

Особливою причиною існування олігополії є ефект злиття. Приводом до злиття можуть бути різні мотиви: досягти більшого ефекту масштабу, або зміцнити свою ринкову владу, усунути конкурента, здобути переваги "великого покупця" на ринку ресурсів, тощо. Без сумніву, що переваги крупного виробника часто сприяють злиттю фірм.

Загальноприйнятим показником концентрації для олігополії є частка чотирьох фірм понад 60%. Але, наприклад, дані по основних галузях американської промисловості, показують, що на практиці рівень концентрації значно перевищує цей норматив. Так, частка галузевого продажу чотирьох найбільших фірм у виробництві побутових холодильників складає 94%, пральних машин - 91%, турбін і генераторів - 84%, миючих засобів - 79% і т.п. Однак слід враховувати, що цей показник має недоліки, може як завищувати, так і занижувати ступінь монополізації.

Справа в тому, що тут не врахована міжнародна і міжгалузева конкуренція, а також локальність деяких виробництв. Так, в автомобільній промисловості США на частку чотирьох фірм припадає 92% виробництва транспортних засобів, але біля 25% всіх куплених в США автомобілів є імпортними, тобто рівень концентрації на ринку є значно меншим. Показники концентрації в алюмінієвій промисловості (64%) і виробництві міді (87%) не враховують, що ці товари в багатьох галузях є взаємозамінними, отже, конкурують між собою. Нарешті, показник концентрації для готового бетону складає лише 6% для чотирьох фірм і можна думати, що це висококонкурентна галузь. Але потрібно врахувати, що виробництво цього продукту, як правило, обме-

жується локальним ринком одного міста і відтак може мати олігополістичний характер.

13.2.Особливості поведінки олігополіста

Уповедінці олігополістів є чимало недосліджених проблем. Мікроекономічна теорія не дає єдиної загальноприйнятої моделі, яка б пояснювала, як олігополія вибирає ціну і обсяг виробництва. Труднощі в дослідженні обумовлюються двома основними причинами.

По-перше, олігополія має багато проявів. Існує „жорстка олігополія", коли дві або три фірми панують на всьому ринку, і „розмита", при якій 7080% ринку поділяють 6-7 фірм. Бувають ситуації, коли фірми діють у таємній змові, а буває, що вони приймають рішення самостійно, незалежно від інших фірм. Продукція олігополістичної галузі може бути як стандартизованою, так і диференційованою. Бар 'єри до входження в галузь також різні.

Тому тут неможливо застосувати формальний економічний аналіз, як для ринку чистої конкуренції чи чистої монополії, і сконструювати просту модель поведінки.

По-друге, наявність всезагальної взаємозалежності фірм не дозволяє з упевненістю передбачити реакцію конкурентів, що робить вкрай важким прогнозування поведінки олігополіста. Фактично неможливо оцінити попит і граничний виторг для олігополістичної фірми, а без цих даних навіть теоретично неможливо визначити ціну і обсяг виробництва, які максимізують прибуток.

Стратегічні рішення олігополістичних фірм вивчаються за допомогою теорії ігор. Економічні ігри можуть бути кооперативними або некооперативними. Різниця полягає у можливості досягнення згоди між учасниками. Гра є кооперативною, якщо змова гравців можлива. Гра є некооперативною, якщо змова між учасниками неприпустима. Економісти вивчають перш за все некооперативні ігри.

-У будь-якій грі найважливішим аспектом розробки стратегії є розуміння точки зору супротивника, вміння прогнозувати його реакцію на ваші дії. При цьому кожен з учасників приймає індивідуальні раціональні рішення.

Існують концепції домінуючої і недомінуючої стратегії. Домінуюча стратегія полягає у прийнятті оптимального рішення гравцем, незалежно від дій конкурента. Недомінуюча стратегія полягає у прийнятті оптимального рішення одним гравцем в залежності від того, що робить суперник. Домінуючі стратегії стійкі, проте в багатьох іграх, що їх ведуть фірми, вони не застосовуються.

Якщо один з гравців діє в умовах недостатньої інформації або має справу з нераціонально мислячим суб'єктом, застосовується стратегія максиміну.

254 Частина IV. Теорія ринків недосконалої конкуренції

Вона дозволяє максимізувати мінімальний прибуток. Ця стратегія є консервативною, оскільки не максимізує прибуток, а задовольняється мінімальним, проте гарантує уникнення значних втрат.

В одноразових чи повторюваних іграх обидва гравці приймають рішення одночасно, у послідовних іграх - по черзі, в останньому випадку ініціатор має перевагу, тому що ставить конкурента перед фактом певного власного рішення. Дія, яка надає фірмі перевагу, називається стратегічним ходом.

^Стратегічний хід є сприятливим для ініціатора і впливає на вибір рішення іншої фірми. Зокрема ініціатор може вплинути на вибір партнера, обмежуючи власні дії.

У ході гри фірми можуть застосовувати загрози і зобов'язання, більш або менш правдоподібні. Так, вони можуть вдаватися до закриття чи виведення з виробництва деяких потужностей, або гучно оголошувати про намір виробляти певний товар. Такі стратегічні дії можуть дати ефект, тобто вплинути на рішення конкурентів, але вони пов'язані з ризиком, а виграш значною мірою залежатиме від знання фірмою конкурента. Фірма може загрожувати зниженням ціни, - це означає, що вона розпочинає цінову війну. Або може застосовувати стратегію випереджаючих інвестицій, суть якої полягає у тому, щоб випередити суперника і відкрити своє виробництво раніше, захопити панівне становище в галузі.

На олігополістичному ринку діють дві протилежно спрямовані сили. Перша сила - зацікавленість фірм у максимізацїі сукупної маси прибутку для всієї галузі. Вона породжує тягу до змови і спільних дій. Друга сила, яка впливає на поведінку олігополіста, - егоїстична зацікавленість кожної фірми в максимізацїі своїх власних прибутків шляхом зниження ціни) на продукцію. Ця сила штовхає фірми до порушення угод, спроб захоплення частки ринку, що належить іншим фірмам, до обдурювання суперників. Такі дії можуть призвести до загального зниження ціни, втрати частини прибутків для всіх фірм, хоча споживачі і суспільство в цілому від цього виграють.

Розглянуту ситуацію часто називають „дилемою ув'язнених". Дилема ув'язнених - це класичний приклад з теорії ігор. Суть його в тому, що двох злодіїв тримають в різних камерах, спілкування між ними неможливе. Вони можуть зізнатись чи не зізнатись у спільному скоєні крадіжки. Якщо вину визнають обидва заарештованих, кожен одержить 5 років ув'язнення. Якщо не зізнається жоден, то вину буде важко довести, і вони можуть розраховувати на 2 роки ув'язнення. Якщо ж один визнає себе винним, а другий - ні, то перший буде засуджений на рік, а другий на 10 років/Кожен ризикує бути зрадженим. В цьому випадку з двох можливих стратегій - зізнаватись чи не зізнаватись — обирається стратегія максиміну: варіант з мінімальним виграшем. Тому очевидно, що обидва зізнаються.

Перед олігополістами часто стоїть подібна дилема: чи вдатися до агресивної конкуренції, намагаючись захопити більшу частину ринку за рахунок су-