128 Частина III. Виробництво і пропонування на конкурентному ринку

зв'язок між витратами факторів виробництва та максимально можливим обсягом випуску продукції.

7.2. Прибуток як мета діяльності фірми

Модель фірми як мікроекономічного суб'єкта грунтується на припущенні раціональності її поведінки. Це означає, що головною метою економічної діяльності фірми її власник вважає отримання максимальної вигоди у вигляді суми прибутку за певний період. Ця мета і визначає всі рішення фірми відносно того, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти.

Більшість сучасних економістів виходять з того, що максимізація прибутку є безпосередньою метою фірми, незалежно від її організаційної форми чи форми власності. Адже прибуток є основним фінансовим джерелом нагромадження (розширення виробництва), модернізації технології, стимулювання та соціального розвитку колективу будь-якого підприємства. Проте знаходяться і критики припущення щодо максимізації прибутку як домінуючої мети довгострокової діяльності фірми. Для підтвердження своєї позиції вони наводять різні аргументи.

Деякі економісти вважають, що господарські рішення настільки складні, а умови їх реалізації настільки невизначені, що припущення щодо максимізації прибутку є нереальним. Здебільшого неможливо точно передбачити, який результат буде одержаний від реалізації рішення. Невизначеність результатів господарської діяльності, дійсно, має місце в реальних ринкових умовах, але це не відміняє теоретичного підходу до поведінки виробника як такої, що спрямована на максимізацію прибутку. Шукати шляхи максимізації прибутку виробників примушує конкуренція між ними, інакше фірма не може втриматись в галузі і на ринку, вона буде витіснена в ході конкурентної боротьби.

Інші критики виходять з того, що керівники і власники часто переслідують різні цілі. Користуючись тим, що акціонери в основній своїй масі не можуть ефективно контролювати управлінські рішення, менеджери реалізують свої інтереси. Наприклад, збільшують свою заробітну плату, мотивуючи це розширенням обсягів виробництва, тощо. Дійсно, випадки неефективних дій менеджерів трапляються, але, з іншого боку, керівники часто самі мають акції підприємств, на яких працюють, а їх заробітна плата залежить від зростання прибутку, що утримує їх від неефективних дій.

У 60-х роках XX ст. набула популярності точка зору, що великі корпорації змінили свою мету і тепер переслідують насамперед соціальні цілі. Підтвердження цього вбачають у великих благодійницьких пожертвах корпорацій на благоустрій міст, програми охорони здоров'я та освітні програми тощо. Насправді благодійність, з одного боку, опосередковано сприяє максимізації прибутку в довгостроковій перспективі, оскільки покращує імідж фірми, яка

може сподіватись на пільги від влади, одержання замовлень тощо, а з іншого боку, фірма, яка не прагне максимізувати прибуток, у довгостроковій перспективі не матиме коштів і на соціальні цілі.

Отже, побіжний аналіз критики показує, що вона не має достатнього обгрунтування, а припущення, що основною метою підприємницької діяльності є максимізація прибутку правомірно покладено в основу моделі поведінки фірми.

Теоретичні розбіжності існують не тільки стосовно мети підприємницької діяльності, але й відносно самої сутності прибутку та обчислення його величини. В загальному виразі сума прибутку за даний період визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції (сукупним виторгом) і витратами її виробництва. Обчислення сукупного виторгу не викликає труднощів, - треба помножити ціну одиниці продукції на кількість проданої продукції. Але визначення сукупних витрат пов'язане зі значними теоретичними і практичними проблемами. В залежності від того, що відносять до витрат виробництва теоретики і практики, величина їх буде значно відрізнятись, отже, різною буде і величина прибутку фірми.

Тому спочатку розглянемо основні положення теорії виробництва і витрат, а потім повернемось знову до прибутку, і на рівні нових знань завершимо наш аналіз мети фірми.

7.3. Теорія виробництва. Поняття виробничої функції

Пошук шляхів максимізації прибутку перш за все означає для фірми оптимізацію процесу виробництва. Виробництво розглядається як процес використання ресурсів для виготовлення товарів та надання послуг. Іншими словами, як процес перетворення вхідного потоку затрат ресурсів у вихідний потік випуску. Випуск - це товари або послуги у грошовому або фізичному вимірі, виготовлені фірмою за певний період часу. Фактори виробництва розглядаються як блага, які повинна придбати фірма для забезпечення випуску інших благ - готової продукції.

Сучасна теорія виробництва має своїм підґрунтям теорію факторів виробництва французького економіста Ж.Б. Сея, але вона значно поглиблена і вдосконалена подальшими розробками видатних економістів, які намагалися синтезувати різні підходи і методи, часом протилежні.

Ж.Б. Сей угрупував різноманітні й численні фактори виробництва в три основних групи з умовними назвами: праця, земля, капітал. Американський вчений Дж.Б. Кларк додав до них четвертий фактор - організацію або підприємливість, а видатний англійський вчений А. Маршалл

130 Частина НІ. Виробництво і пропонування на конкурентному ринку

визначив ще один фактор - час, який в сучасній мікроекономічній теорії виробництва набув такого великого значення, що відтепер всі економічні процеси ми будемо вивчати з врахуванням фактору часу. Сучасні економісти часто називають фактори виробництва, залучені підприємством, вхідними ресурсами, і додають ще один фактор - технологію.

Нагадаємо конкретні складові основних груп факторів виробництва, їх ви детально вивчали в курсі політичної економії.

Праця. — кваліфіковані і некваліфіковані робітники, менеджери; в іншій інтерпретації - це потенціал фізичної і розумової енергії людей, яка використовується в процесі виробництва, набуті знання і трудові навички. Цей фактор ще називають "людський капітал".

Капітал або фізичний капітал - це вироблені раніше блага, які використовуються як засоби виробництва інших благ, зокрема, споруди, устаткування, інструменти, складські запаси, тобто майно фірми тривалого користування. Важлива риса капіталу та, що він сам — продукт виробництва.

Земля, а більш точно, - матеріальні ресурси - це речовини природи, а також предмети праці, які вже пройшли обробку (електроенергія, пластмаси).

Технологія - знання про те, як сполучити різні фактори для забезпечення випуску певного блага. Технологічні знання застосовуються для вибору найкращого способу виробництва товарів і послуг.

Удослідженнях факторів виробництва застосовують кілька припущень:

•припущення абсолютної необхідності основних факторів: якщо хоч один вид ресурсу відсутній, виробництво неможливе;

•припущення монотонності: додаткове використання будь якого фактора у виробництві сприяє збільшенню обсягів випуску продукції;

•припущення взаємозамінності основних факторів виробництва: деяку кількість одного фактора можна замінити певною кількістю іншого фактора. З цією властивістю пов'язана проблема вибору технології для кожної фірми.

Згідно теорії факторів виробництва, у створенні продукту і його вартості рівноправно беруть участь всі фактори виробництва. Кожному фактору приписують свою продуктивність, тобто здатність створювати свою частку продукту. Після реалізації виробленої продукції власники кожного фактора, - у відповідності з його продуктивністю, - одержують свою частку доходу у вигляді заробітної плати, прибутку або ренти.

Наприкінці XIX ст. економісти розробили теорію спадної граничної продуктивності факторів виробництва, згідно якої віддача від змінного фактора з нарощуванням його використання спадає.

Попередником цієї теорії був відомий закон спадної родючості землі Т.Мальтуса, підданий критиці марксистами за ігнорування науковотехнічного прогресу, який, як правило, підвищує продуктивність.

132 Частина III. Виробництво і пропонування на конкурентному ринку

чого устаткування.

Використовуючи властивість взаємозамінності вхідних ресурсів, можна виробляти ту саму кількість продукції за певний час різними способами: або найняти багато робітників і озброїти їх ручними знаряддями праці, або за допомогою комплексу дорогих роботів і невеликої кількості висококваліфікованих спеціалістів. Фірма приймає рішення про вибір технології, порівнюючи продуктивність і витрати на ресурси за різних способів виробництва. Вона оцінює способи виробництва з точки зору технологічної та економічної ефективності.

« Спосіб виробництва вважається технологічно ефективним, якщо не існує іншого способу, за якого для випуску заданого обсягу продукції витрачалось би менше будь-якого виду ресурсів, при тому, що іншого виду ресурсів витрачається не більше. Іншими словами: спосіб виробництва вважається технологічно ефективним, якщо вироблений обсяг продукції є максимально можливим за використання точно визначеного обсягу ресурсів.

Узагальнену інформацію про взаємозв'язок між витратами виробничих факторів і обсягами випуску продукції у фізичному виразі надає функція виробництва. Вона відображає технічний закон, суть якого в тому, що для кожного рівня технічних знань існує відповідне числове співвідношення виробничих витрат і обсягів продукції. За допомогою цієї функції можна визначити технологічно ефективний спосіб виробництва.

Розглянемо спрощений приклад функції виробництва деякої агрофірми. Припустимо, що агрофірма хоче виростити 5000 центнерів цукрових буряків. Для цього потрібні земля, технічні комплекси, робітники і добрива. Агроном задає максимальний урожай, якого можна досягти: 500 ціга. Отже, для вирощування необхідної кількості буряка потрібно задіяти 10 га землі. Приймаємо, що це сталий ресурс. Кількості інших ресурсів можна змінювати.

Отримати 5000 ц буряків можна за різних комбінацій факторів виробництва. Наприклад, розроблено п'ять технологічних проектів

(А,Б,В,Г,Д), ЯКІ ДОЗВОЛЯЮТЬ ДОСЯГТИ заданого обсягу випуску певним набором ресурсів (таблиця 7.1).

Для проекту А досить одного технічного комплексу, 8 робітників, 10 τ добрив, для проекту Б відповідно 2, 4, 7 і т.д. Якщо ми уважно розглянемо проекти, то з'ясуємо, що технологічно неефективним буде лише останній проект Д, тому що він передбачає використання більшої кількості добрив і

робітників при тих же одиницях техніки, що і проект Γ . Всі інші проекти вважаються ефективними, оскільки зі збільшенням одного фактора зменшується кількість інших.

Виробнича функція задає максимальний обсяг випуску який

може виробити фірма для кожної специфічної комбінації вхідних ресурсів. В моделі поведінки фірми для спрощення аналізу ми будемо брати лише два

ресурси для довгострокового періоду - працю (L) і капітал (К), і тільки один змінний фактор - працю - для короткострокового періоду. Загальний аналітичний вираз виробничої функції можна записати:

Метод виробничої функції широко застосовують як в макро-, так і в мікроекономічному аналізі. В макроекономіці розраховують агрегатну функцію для кожної країни. Так, вчені П.Дуглас, Р.Солоу, Е.Денісон обчислювали функцію американського виробництва, Я. Тінберген здійснив відповідні розрахунки для Німеччини, Франції, Великобританії, США.

На мікрорівні існують тисячі функцій виробництва, тому що кожна фірма має свою виробничу функцію. Функції виробництва вказують на існування численних альтернативних можливостей одержання певного обсягу продукції за різних співвідношень між факторами виробництва.

Функцію виробництва реальної фірми можна визначити емпірично через виміри її фактичних показників. За допомогою такого аналізу фірма і приймає рішення про вибір технологічно ефективного способу виробництва.

Першим, найбільш відомим варіантом виробничої функції була виробнича функція Кобба-Дугласа, розроблена у 1923 році в США економістом П.Дугласом спільно з математиком Ч.Коббом ка основі досліджень в обробній промисловості США за період з 1899 по 1922 pp. Вона описує залежність обсягів виробництва від двох факторів - капіталу і праці, абстрагуючись від інших.

Функція Кобба-Дугласа має вигляд:

де

коефіцієнт пропорційності або масштабності; - коефіцієнти еластичності виробництва, які характеризують приріст

134 Частина III. Виробництво і пропонування на конкурентному ринку

обсягів виробництва при прирості відповідних факторів на 1%. Розрахунки показали, що за досліджуваний період коефіцієнти функції

мають значення: Тобто функція приймає вид:

З цього випливає, що найважливішим фактором виробництва є праця, яка дає приріст виробництва 3/4 проти капіталу, який дає 1/4 приросту, тобто збільшення витрат праці на 1% розширює обсяги виробництва в 3 рази більше, ніж відповідне збільшення капіталу.

Пізніше у функцію виробництва вчені ввели фактор часу і якісні зміни в процесі виробництва, перейшовши від статичної моделі Кобба-Дугласа до динамічної моделі:

де

-фактор, що відображає вплив технічного прогресу й інших якісних змін у виробництві протягом певного часу.

Кожна фірма має свою виробничу функцію, яка характеризує технологічний спосіб виробництва, вибраний фірмою. Функція виробництва описує те, що можливо здійснити технічно за умови, що фірма діє ефективно.

Економічно ефективним вважається спосіб виробництва, який мінімізує альтернативну вартість всіх видів витрат виробництва заданого обсягу продукції. Економічна ефективність залежить від ринкової ціни різних видів ресурсів. Існує багато технологічно ефективних способів виробництва і лише один економічно ефективний, - той, який на даний момент забезпечує мінімальні грошові витрати фірми за даного рівня цін на використовувані вхідні ресурси.

У випадку зміни ціни будь-якого ресурсу може виявитись, що раніше ефективний спосіб виробництва стане економічно неефективним. Доведеться замінити відносно дорожчий ресурс дешевшим, щоб знову досягти економічної ефективності.

Перевіримо технологічно ефективні проекти таблиці 7.1 на економічну ефективність. Для цього треба визначити грошові витрати фірми на кожний з проектів. Нехай заробітна плата одного робітника за сезон становить 2000 грн., вартість одного технічного комплексу 5000 грн., а 1 τ добрив - 200 грн. Обчисливши витрати на кожний з проектів, одержуємо сукупні витрати на весь обсяг продукції, виробленої даними ресурсами за певний часовий період:

Проект А= 5000+16000 + 2000 = 23000 грн. Проект Б = 10000 + 8000 + 1400 - 19400 грн.