2.Фаза регенерації:

• у рані відбувається два основних процеси: колагенізація та інтенсивне проростання кровоносних і лімфатичних судин:

• зменшується число нейтрофілів і в ділянку рани мігрують фібробласти (клітини сполучної тканини, що володіють здатністю синтезувати макромолекули позаклітинного матриксу);

• синтезуються компоненти сполучної тканини з побудовою колагенових й еластичних волокон;

• у рані починається реканалізація кровоносних і лімфатичних судин;

• поліпшується перфузія тканин і живлення фібробластів;

• навколо капілярів концентруються тучні клітини, які сприяють проліферації капілярів;

• запальний процес затухає, виділень із рани стає менше, зменшується або зовсім зникає набряк (дегідратація тканин).

3.Фаза утворення і реорганізація рубця:

• знижується синтетична активність фібробластів та інших клітин;

• основні процеси, що відбуваються в рані, спрямовані на зміцнення рубця;

• кількість колагену практично не збільшується, а відбувається його перебудова та утворення поперечних зв’язків між волокнами колагену (це забезпечує міцність рубця);

• дозрівання сполучної тканини починається паралельно з епітелізацією рани;

• рубець, що утворився, не досягає міцності здорової тканини.

Фактори, що впливають на загоєння рани:

• вік хворого;

• стан харчування і маса тіла;

• вторинне інфікування рани;

• імунний статус організму;

• стан кровообігу в ділянці й організму в цілому;

• супутні хронічні захворювання (цукровий діабет, злоякісні пухлини, патологія серцево-судинної і дихальної систем та ін.);

• деякі види терапії (променева терапія, хіміотерапія).

Типи загоєння ран:

• первинним натягом;

• вторинним

• під струпом.

1. Загоєння рани первинним натягом (sanatio per primam intentionem):

• найбільш економічне і функціональне вигідне загоєння рани з утворенням тонкого і відносно міцного рубця;

• первинним натягом гояться операційні рани;

• в операційних ранах відсутні некротичні тканини, запалення виражене незначно;

• накладені шви зводять краї рани і сприяють формуванню сполучнотканинних зрощень за рахунок утвореного фібробластами колагену і проростаючих судин;

• одночасно відбувається наростання епітелію із країв рани, що служить бар’єром для проникнення мікробів;

• причини, що перешкоджають первинному загоєнню рани:

• наявність у рани субстрату для життєдіяльності мікробних тіл (кров, некротичні маси, сторонні предмети);

• тяжкі загальні захворювання хворого;

• умови, необхідні для загоєння рани первинним натягом:

• відсутність інфекції в рані;

• щільне зведення країв рани;

• відсутність у рані гематом, сторонніх предметів і некротичних тканин;

• непорушений загальний стан хворого.

2.Загоєння рани вторинним натягом (sanatio per secundam intentionem):

• загоєння рани через нагноєння і розвиток грануляційної тканини (рана гоїться на тлі вираженого запального процесу, в результаті якого вона очищується від некрозу);

• причини загоєння ран вторинним натягом:

• значне мікробне забруднення рани;

• значний за розмірами дефект шкірних покривів;

• наявність у рані сторонніх предметів, крові і некротичних тканин;

• важкі соматичні хвороби, що знижують опірність організму;

• особливості фази запалення (1 фаза) при загоєнні рани вторинним натягом:

• значно більше виражені явища запалення;

• очищення рани перебігає повільніше;

• рана характеризується не лише значною кількістю мікробних тіл у рані, але й їх інвазією в прилеглі до рани тканини;

• на межі проникнення мікробних тіл у тканині навколо рани формується виражений лейкоцитарний вал;

• утворений лейкоцитарний вал відмежовує інфіковані тканини від здорових, у рані відбувається лізис, секвестрація і відторгнення нежиттєздатних тканин;

• у міру розплавлювання ділянок некрозу і всмоктування продуктів розпаду наростає інтоксикація організму;

• при очищенні рани інтоксикація зменшується;

• тривалість першої фази залежить від обсягу ушкодження, характеру мікрофлори, стану організму та його опірності;

• будова і функції грануляційної тканини (друга фаза ранового процесу):

• при загоєнні рани вторинним натягом у другій фазі ранового процесу утворена порожнина заповнюється грануляційною тканиною;

• грануляційна тканина – це особливий вид сполучної тканини, що сприяє швидкому закриттю ранового дефекту, і в нормі без ушкодження в організмі її немає;

• утворення грануляційної тканини:

• важливе значення в утворенні грануляцій має ріст судин;

• новоутворені капіляри об’єднуються в капілярні петлі на стінках і ділянці дна рани;

• у петлі із капілярів мігрують формені елементи, утворюються фібробласти, що дають початок росту сполучної тканини;

• рана поступово заповнюється дрібними гранулами сполучної тканини, структурну основу яких складають петлі капілярів;

• грануляції являють собою яскраво – рожеві дрібнозернисті утворення, які швидко ростуть і заповнюють собою рановий дефект;

• утворення і розвиток грануляційної тканини – принципова відмінність загоєння ран вторинним натягом від загоєння первинним натягом;

• будова грануляційної тканини:

• у грануляційній тканині виділяють такі шари:

• поверхневий лейкоцитарно – некротичний шар, що складається з лейкоцитів, детриту і злущених тканин;

• шар судинних петель, що, крім судин, містить полібласти; при тривалому перебігу ранового процесу в цьому шарі можуть утворитися колагенові волокна;

• шар вертикальних судин, що найбільш виражений у ранньому періоді загоєння рани, складається з периваскулярних елементів та аморфної проміжної речовини, із клітин цього шару утворюються фібробласти;

• дозріваючий шар, що є більш глибокою частиною попереднього шару, характеризується поліморфізмом клітинних утворень; у цьому шарі фібробласти приймають горизонтальне положення, і між ними розвивається колагенові й аргірофільні волокна;

• фіброзний шар відображає процес дозрівання грануляційної тканини;

• функції грануляційної тканини:

• заміщення ранового дефекту (грануляційна тканина є основним пластичним матеріалом);

• захист рани від проникнення мікроорганізмів забезпечується вмістом у грануляціях великої кількості макрофагів, лейкоцитів і щільною структурою зовнішнього шару:

• секвестрація і відторгнення некротичних тканин, що відбувається в результаті діяльності макрофагів і лейкоцитів і виділення клітинами протеолітичних ферментів;

• процес загоєння рани вторинним натягом:

• одночасно з розвитком грануляцій починається епітелізація;

• епітеліальні клітини шляхом розмноження і міграції «наповзають» на грануляційну тканину із країв рани в напрямку до центру;

• фіброзна тканина, що розвивається в нижніх шарах, вистилає стінки і дно і стягує її (ранова контракція);

• поступово порожнина рани скорочується, а поверхня її епітелізується;

• грануляційна тканина, що заповнила рановий дефект, поступово трансформується у зрілу грубоволокнисту сполучну тканину, і на місці рани формується рубець;

• патологічні грануляції:

• виникають при впливі на процес загоєння рани несприятливих факторів (погіршення кровопостачання й оксигенації, приєднання високопатогенної вторинної інфекції і розвитку гнійного процесу, декомпенсації функції життєво важливих органів і систем і т.п.), в результаті чого ріст і розвиток грануляцій та епітелізація значно сповільнюються або припиняються;

• клінічно це проявляється відсутністю скорочення рани і зміною зовнішнього вигляду грануляцій: вони стають тьмяними, блідими або синюшними, вкриті фібриновим нальотом і гноєм;

• при наявності в рані сторонніх предметів, нориць можуть розвиватися гіпертрофічні грануляції – гористості, виступаючі за межі рани, нависаючі над її краями, що перешкоджає епітелізація;

• виникнення патологічних грануляцій потребує активних лікувальних заходів, спрямованих на усунення причини їх виникнення.