Регіональні (місцеві) релігії

Осташі (від рум. Oastca Domnului — військо боже) - гілка румунського православ'я, яка виникла в 1925-1927 рр. в м. Сібіу (Трансільванія). Лідером осташів вважається румунський священик Йосип Тріфа, який під безпосереднім керівництвом засновника й

Не вистачає 172 – 173 сторінок.

давньоєврейським народом - цю частину іудеї вважають священною) і Нового Заповіту (договір Бога зі всім людством через месію Ісуса Христа). Християни визнають обидві частини священними.

Кожна з двох частин Біблії складається з відомої кількості книг, які, згідно з вченням церкви, містять «правила життя і правила віри». Поняття «книги» досить умовне: деякі з них навряд чи відповідають такій назві, бо складаються тільки з двох-трьох сторінок («книги» пророків Авакума, Наума, Софонії та ін.). Книги Біблії називаються канонічними, тому що вони більше, ніж інші писання, є авторитетними, і надають людям правила, служать прикладом ("канон" з гр. - правило, норма, зразок).

Що ж до назв Старий і Новий, то вони свідчать про те, що один із завітів старший, давніший, а другий - пізнішого походження. Старозавітна частина Біблії створена в період з Х1Г ст. до н.е. - 60-ті роки її ст. до н.е. Новий Заповіт сформувався протягом ІІ ст. н.е.

Старий Заповіт займає 4/5 усього тексту Біблії. В іудаїзмі прийнятий так званий Масоретський текст (Танах), що написаний давньоєврейською мовою (окремі фрагменти - арамейською, яка є її діалектом). У ІІІ-ІІ ст. до н,е. Старий Заповіт було перекладено грецькою мовою (переклад дістав назву Септуагінта). Згодом він став основою християнського Старого Заповіту. Його латиномовний варіант (переклад дещо скорочений) має назву Вульгата.

Щодо кількості канонічних книг Старого Заповіту - серед богословів немає єдиної думки. У Талмуді можна прочитати, що цих книг - 22 або 24. У творах стародавніх християнських теологів зазвичай вказується число 38 або 39. Причина таких розбіжностей полягає в тому що інколи декілька книг групуються в одну.

Ця кількість книг старозавітного канону відповідає іудейській традиції, що склалася із середини І тис до н.е. до кінця І ст. н.е. Згідно ж із Александрійською версією, що сформувалась серед євреїв діаспори (поза межами Палестини) і зазнала впливу грецької культури, Старий Заповіт включає 50 книг.

Ставлення християн до них різне: православні включають до своїх видань усі 50 книг, з яких 39 - канонічні, а 11 вважають неканонічними, але корисними для читання; католики на Тридентському Соборі (1546 р.), як відповідь протестантам, канонізували 45 книг, з яких 39 визнали першоканонічними (протоканонічними), інші - другоканонічиими (девтероканонічними), причому нинішні католицькі Біблії, що видаються російською мовою, передруковуються з Московського видання 1968 р., яке містить 50 книг; протестанти визнають лише 39 книг.

У Старому Заповіті християни виділяють чотири групи книг:

П'ятикнижжя (книги Буття, Вихід, Левіт, Числа і Повторення Закону);

Історичні книги (Ісуса Навина, Суддів, Рут, чотири книги Царів, дві книги Хронік, Ездри, Неемії, Естер, неканонічні - три книги Маккавеїв, Товіт, Юдиф, книга Ісуса - сина Сирахова, друга і третя книги Ездри);

Книги пророцькі - великих пророків (Ісаї, Єремії, Плач Єремії, Езекіїль, неканонічне Послання Єремії) та книги малих пророків (Даниїла, Осії, Йоіла, Амоса, Овдія, Йони, Михея, Наума, Авакума, Софонії, Огія, Захарія. Малахії, неканонічна - Варуха);

Книги навчальні поетичні (Нова, книга Псалмів, Приповісті Соломонові, Пісня над піснями, неканонічна - Премудрості Соломонові).

За своїм змістом Старий Заповіт починається «з самого початку» - зі створення Богом всесвіту, землі, небесних світил, рослин, тварин, людини, йдеться про початок історії людства, про первородний гріх, вигнання людини з раю, всесвітній потоп. Довівши виклад до появи богообраного єврейського народу, Старий Заповіт далі викладає історію цього народу, починаючи з перебування євреїв у єгипетському полоні й «виходу» з нього, до організації єврейської держави та її загибелі. Сама історія єврейського народу подається як його взаємовідносини з Богом - як укладаються договори між Богом і людьми і як вони виконуються обома договірними сторонами. Тут містяться також різні молитви (псалми), морально-філософські роздуми, епічні твори, афоризми, лірична поезія тощо.

Новий Заповіт об'єднує 27 книг, канонічність яких визнана всім християнським світом, Він складається із законоположних чотирьох Євангелій (від святих Матвія, Марка, Луки та Іоанна), історичних (Діяння), навчальних (21 Послання, з яких 14 належать апостолу Павлу, 3 - апостолу Іоанну, 2 - апостолу Петру, по одному - апостолам Якову та Юді, причому останніх 7 належать до Соборних послань) та книги Пророцької (Об'явлення святого Іоанна Богослова).

Новому Заповіті йдеться про кульмінаційну подію біблійної історії - діяльність на Землі Ісуса Христа як Божества, про Його викупну жертву, яка, за християнським вченням, є для всього людства містичним шляхом до спасіння. В Євангеліях розповідається про прихід Спасителя (Месії), його життя, смерть і воскресіння. В інших книгах описується життя Христа, поширення християнства, тлумачення віровчення, даються пророцтва про кінець світу та страшний суд.

Написання книг Біблії завершилось у II ст. н.е., утвердження канону - в кінці IV ст., поділ на розділи й вірші - значно пізніше. Лише в XVI ст. Біблія набуває сучасного вигляду. Протестантський текст Святого Письма (66 книг) містить нині 1189 розділів і 31173.