Сирійсько фінікійська релігія

Релігія сирійців і фінікійців утворилася з їхніх первісних вірувань (друга половина ІІІ тис. до н.е.) і спершу була звичайною родоплемінною релігією. Кожна держава-місто мала власного головного бога, були також другорядні боги.

В кожному місті, відповідно, будувався храм свого бога, зображення якого було головним фетишем. Фінікійські боги зображувались у вигляді людини, бика чи інших тварин. Це свідчило про те, що предки фінікіян займалися скотарством. Існували зображення богів і у формі конічного каменя - фетиша як уособлення сил природа. Поширеним був культ фінікійського бога сонця Молоха, якого відтворювали у вигляді мідної статуї. Знали тут і куди богині смерті Астарти (від Іштар).

Молох фінікіян мав багато статусів: він - засновник держави, винахідник мореплавства і пурпуру, перший цар, грізний правитель, якому не можна суперечити, сила держави, бог, до якого небезпечно наближатися. До нього зверталися за схваленням, коли було потрібно освоювати нові землі. Він - джерело життя, але й руйнівник. Жорстокий культ жертвопринесення тут зберігся так довго через уявлення фінікійців, що незвичайні боги вимагають незвичайних жертв, в т. ч. людських,

Жерці Молоха - безшлюбні, жриці - незаймані. Імена богів, найімовірніше, були табуйовані і дійшли до нас лише під загальними назвами; Ел - бог, Ваал - владика, Молох - цар.

Жерці храмів об'єднувалися в могутні корпорації, які відігравали значну роль як у суспільному, так і політичному житті міст. Храми одержували щедрі пожертвування і були великими власниками. Аж до III ст. до н.е. тут існували людські жертвопринесення дітей або військовополонених богу Молоху через спалення. Ніде культ богів не досягав такої жорстокості, як у фінікійських містах.

Халдейська релігія

Виникла в І тис. до н.е. в могутній державі Урарту (територія між південними частинами Чорного і Каспійського морів, на південь від Кавказького хребта). Витоки релігії сягають часів існування двох міст-держав кінця II тис. до н.е. Муцацир (центр культу бога Халді) і Тушпа (центр культу бога сонця Шівіні).

Особливого розвитку релігія досягає в Урарту за царів Менуа (прибл. 810-786 і 781 рр. до н.е.) та Аргішті (786-764 рр. до н.е.), коли замість культу багатьох богів примусово утверджують культ бога Халді В цей же час установлюється загальнодержавна система

Муцацирський храм бога Халді був головним державним храмом, у яшму коронували урартських царів. Там зберігалися і царські скарби, Існували й менші храми, святилища на честь бога Халді, які обслуговували жерці. Всіх віруючих у бога Халді називали халдеями чи халдами, а їх релігію - халдейською.

Значне місце у культі бога Халді відводилося магії. Жерці (халдейські мудреці) славилися на весь схід ворожінням і віщуванням. Вони також займалися астрологією. Занепад релігії можна віднести до поч. VI ст. до н.е., коли Урарту, як і Ассирія, була завойована мідянами.

Релігії Стародавньої Індії

Це сукупність релігійних поглядів та обрядів, які сформувалися в II тис. до н.е. у басейні річки Інд у середовищі індоаріїв на грунті первісного тотемізму. Вони історично передували індуїзму. В цей час люди поклонялися зооморфним істотам, існував також культ дерев. У розвитку давньоіндійських релігій можна виділити дві доби: ведичну та брахманську. Доба ведичних релігій отримала свою назву від давньоіндійських джерел Вед (від санскр. – «знання»), які вважаються священними.

У Ведах описуються боги, важливі сторони ритуалу та обрядності. Ведична традиція існувала майже 1 тис. років на усному рівні. Після певних видозмін і доповнення вона була записана в першій половині І тис. до н.е. і створила так звану ведичну літературу. Об'ємна ведична література поділяється на чотири групи: Самхити, Брахмани, Аран'яки і Упанішади. Вони розташовані в такій послідовності, в якій історично виникли і розвивалися. Кожна група цієї літератури не є єдиним цілим. Самхити, наприклад, складаються з чотирьох збірок: Ригведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа.

Найдавнішою за часом створення і найбільшою за обсягом вважається Ригведа (1018 гімнів і 1005 віршів). Більшість її гімнів присвячено прославленню богів і сил природи, котрі розглядаються як могутні, милосердні, мудрі божества. До них зверталися у проханнях і молитвах, їм приносили жертви. Вважалося, що життя людини, її багатство, блаженство і спокій цілком залежать від цих жертв. Жертвопринесення богам з метою отримання від них бажаного було центральним моментом ведичної релігії, тому вона за характером може вважатися обрядовою. В жертву богам найчастіше приносилася їжа.

Велике значення в богошануванні в цих релігіях надавалося співу гімнів, магічним заклинанням. Тому ряд збірників Самхит містять мелодії, які супроводжували культові дії, різні магічні заклинання.

Весь пантеон цих релігій складається з великої кількості богів (у Ведах згадується близько 3400 богів), які поділяються на земних, атмосферних, небесних. Важливе місце у цей період займають також різноманітні божества, напівбоги, міфологізовані діячі, ворожі сили.

Найпоширенішим було поклоніння богові вогню Агні як першооснові всього існуючого, богові Сонця - Сур'ї і володарю земних і небесних вод, покровителю скотарства - Варуні. Достатньо популярним був і культ предків. Світ; за Ведами, створений або з води ворожими силами (девами і асурами), або з яйця богом Праджанаті чи Брахманом. Всесвіт складається з п'яти елементів - води, землі, вогню, повітря, ефіру (акоша).

Друга, брахманська доба давньоіндійських релігій, пов'язана з написанням іншої групи книг - Брахманів (тобто книг, написаних брахманами-жерцями і для брахманів). Вони являли собою коментарі до Самхитів і мали в основному ритуальний характер, були спрямовані на зміцнення авторитету жерців і поглиблення кастового поділу суспільства. Брахманська доба відзначається зміною ритуалу, створенням різноманітних коментарів до Вед - Брахманів та Аран'яків, а також релігійно-філософських трактатів -Упанішад.

Виникнення цієї літератури стало необхідним у зв'язку з тим, що виокремилася каста духовних учителів (жерців) і виконавців обрядів - брахманів, поширилось явище аскетизму.

Якщо Брахмани носили ритуальний характер, то Аран'яки і

Аран'яки (від санскр. – «лісні тексти» ) - книги, в яких викладені правила для пустельників, старців, що намагались на самоті пізнати істину і її природу.

Упанішади (від санскр. - сидіти біля вчителя з метою пізнання істини) - ряд текстів, які являють собою короткий виклад релігійно-філософських роздумів легендарних чи напівлегендарних мудреців (десь біля 108 авторів).

На відміну від іншої ведичної літератури, в Упанішадах центр уваги переноситься з уявлень про зовнішній на внутрішній світ людини. Тут дається визначення таких категорій, як «брахман» і «атман» першооснов буття. «Брахман» у багатьох текстах розглядається як абсолютна субстанція, першооснова і першопричина всього існуючого, початок і кінець усіх істот. «Атман» же - дихання або окрема персональна людська душа.

Світ, згідно з вченням цього періоду, керується загальними законами карми (закон відплати - залежність наступного стану душі від реальних вчинків особи), якій підкоряються як боги, так і люди. Панівною в цей час стає концепція реінкарнації (переселення душ) та необхідності звільнення від нескінченних змін своїх станів (повторення народжень і смертей - сансара).

На початку 1 тис. до н.е. у Стародавній Індії складається брахманізм: ведичні боги, які уособлювали природу, поступаються місцем кастовим богам.

Брахманізм справив великий вплив на виникнення і розвиток таких національних релігій, як індуїзм, джайнізм, та світової релігії, зокрема буддизм.