Вільнодумство Стародавнього світу

Перші прояви критичного ставлення до релігії знаходять серед літературних пам'яток Стародавнього Сходу. Найдавнішими є «Бесіда пана з рабом» (Дворіччя - III - поч. ІІ тис. до н.е.) і «Пісня Арфіста» (Єгипет епохи Стародавнього царства). В них ставляться під сумнів ідеї особистого безсмертя й існування потойбічного світу, критикується аскетизм.

Розвиток вільнодумства в Індії, а потім в Китаї ставить критику релігії на філософську основу. Ван-Чун (І ст. до н.е.), наприклад, заперечував принципову відмінність між органічною і неорганічною частинами світу, людиною і твариною.

Найбільшого розвитку вільнодумство набуває в античній Греції. Вже в VI ст. до н.е. представники так званої мілетської школи Фалес (625-547 рр. до н.е.), Анаксимандр (бл. 610 - після 547 рр. до н.е.), Анаксимен (585-525 рр. до н.е.) розглядали світ як саму собою зрозумілу єдність різноманітних явищ природи і вбачали її в існуванні певної матеріальної першопричини всього, що існує.

Геракліт (бл. 540-480 рр. до н.е.) продовжив розвиток мілетської школи, ставши батьком діалектики. Він зазначав: «Світ, єдиний з усього, не створений ніким із богів і ніким із людей, а був, є і буде живим вогнем, що закономірно спалахує і закономірно згасає».

Сучасник Геракліта Ксенофан (бл. 565 - 473 рр. до н.е.) висловив думку, що люди створюють собі богів за своєю подобою.

Демокріт (460 - 370 рр. до н.е.) започаткував новий етап розвитку вільнодумства. Він був першим енциклопедичним розумом Стародавнього світу. Його погляди являли собою сформований матеріалістичний світогляд. Виходячи з визначення вічності і незнищеності матеріального світу як аксіоми, він приходить до висновку про існування первинних «цеглинок» - атомів. Вони неподібні, без'якісні, але відрізняються між собою за формою, розмірами і вагою. Всі речі, в т.ч. і душа, створені з комбінацій атомів, розпад яких - смерть, Доцільності в природі він протиставляє ідею причинності й закономірності. Він висловив також думку про походження живого з неживого, про те, що релігія виникла з незнання природи, що «страх створив богів». Демокріт справив великий вплив на подальший розвиток вільнодумства.

Видатним вільнодумцем минулого був також Епікур(бл. 341-270 рр. до н.е.), який вважав, що у Всесвіті існує лише порожнеча і атоми, з комбінації яких утворюється реальний світ. Не заперечуючи існування богів, Епікур вважав їх безсилими, оскільки вони не можуть усунути зло.

Ідеї Епікура розробляв і поширював видатний римський філософ Тіт Лукрецій Кар (99-55 рр. до н.е.) - автор славетної поеми «Про природу речей», енциклопедії матеріалістичних знань Стародавнього світу. Причина виникнення релігії, на його думку, - безкультур'я людей, страх перед грізними явищами природи.

Вільнодумство Стародавнього світу було, в основному, ще наївним і безпосереднім.

Середньовічне вільнодумство

Встановлення феодального ладу в різних народів відбувалося нерівномірно: в Китаї у ІІІ-ІІ ст. до н.е., в Індії -у перших століттях н.е., на Закавказзі та в Середній Азії - у IV - VI ст., у Західній Європі в V-VI ст., в Україні - в IX ст. Більшість сучасних релігій сформувалася саме в цей час. Релігійна ідеологія починає набувати виключного становища у феодальному суспільстві, безроздільно панувати у всіх сферах суспільства. Проте розвиток вільнодумства не припинився.

На Сході визначним представником вільнодумства стає таджицький вчений, поеті філософ Омар Хайям (бл. 1040-1131 рр.), який заперечував істинність священних книг ісламу і високо оцінював науку.

Видатний син таджицького народу Ібн Сіна (Авіцена, 980-1037 рр.), вчений, філософ, поет, лікар, висуває теорію «двоякої істини», намагаючись довести незалежність науки і філософії від богослов'я і звільнити розвиток науки від контролю духовенства.

Його ідеї розвинув Ібн Рошд (1126-1198 рр.), який займався наукою і філософією в завойованій арабами Іспанії.

Значний внесок у розвиток матеріалізму і вільнодумства вніс англійський філософ і природознавець, предвісник дослідної науки Нового часу Р. Бекон (1214-1294 рр.). Він пропагував значення досвіду та експерименту в розвитку наукового знання, викривав аморалізм та неуцтво християнського духовенства.

Продуктом народного вільнодумства можна вважати анонімні твори «Про трьох обманщиків», які набули поширення у XII ст.

В Росії в ту епоху до матеріалізму і вільнодумства наближались окремі групи єретичних течій: стригольників (70-ті роки XIV ст.), новгородські єресі (кінець XV ст.). Найбільш видатними вільнодумцями XVI ст. були М. Башкін і Р. Косой. М. Башкін заперечував ряд догматів православ'я, виступав проти кріпосництва і за це його відправили до монастиря. Ф. Косой був ченцем, але зрікся чернецтва і став на шлях заперечення та потойбічного життя, безсмертя душі і багатьох інших догматів православ'ї.

Вільнодумні ідеї середньовіччя підготували ґрунт для більш високого ступеня вільнодумства - вільнодумства буржуазного суспільства.