Релігії народів Малої Азії та Східного Середземномор'я

Релігії народів Малої Азії (хетська, фригійська) та Східного Середземномор'я (сирійсько-фінікійська, халдейська) синтезували в собі елементи племінних культів, заклали підвалини релігійної організації та культу, інституту священиків, створили підґрунтя для формування релігійних систем національних і світових релігій.

Хетська релігія

Виникла й існувала з III тис. і до кінця VIII ст. до н.е. серед племен центральної частини Малої Азії (хурити, хети, несити, лувійці), що становили державу Мітанні та Хетське царство.

Необмеженість влади царя приводила до його ототожнення з богом. Тому він був і головним жерцем (хетський пантеон божеств був політеїстичним, більшість їхніх імен невідома). Історикам відомо не більше десятої частини імен цих богів, серед яких були ассирійські, вавилонські, шумерські. Історичні дані свідчать, що в серйозних справах хетські царі клялися тисячами богів. Серед цієї тисячі були боги міста Неса-Пірва (Захисник) і Сіват (бог дня), богиня Місяця Арма.

Найголовніші з них - бог громовиці з міста Хаттусас, його дружина - богиня Сонця (ім'я невідоме), сини - боги громовиці. Відомі також космічний бог Тешуб (у сер. XVII ст. до н.е. став загальнодержавним) і його дружина Хепа від імені якої, ймовірно, пішло ім'я першої біблійної жінки Єви. Один із хетських богів Яяк, мабуть, також був попередником іудейського бога - Ягве. Існував у хетів і культ Великої матері - богині родючості Кібели (Ма, Рея), і культ молодого бога родючості Аттіса.

Хетські боги включені в розвинуту космогонну систему. За уявою хетів, Всесвіт складається із трьох сфер: верхньої, небесної, заселеної «богами верху»; сфери землі; сфери підземного царства, в яке загнані після поразки в битві боги старшого покоління, чи «боги минулого» («боги низу»).

Поряд із богами хети поважали персоніфіковані стихії, наприклад океан (Аруну), батька дочок-рік, або такі абстрактні поняття, як Бажання, Доля, Правда.

В адміністративних центрах Хетського царства зводилися храми на честь божеств, яких вважали покровителями і володарями цих земель. Господарська система тут уподібнювалася до храмового господарства. Храм був власником рабів, худоби, знарядь праці. Особливу увагу хети приділяли поховальному культу своїх царів, спеціально споруджували для них особливі храми (кам'яні будинки), які згодом ставали культовими центрами.

В цій релігійній системі з часом місцеві племінні культи синтезувалися в єдиний державний культ Тешуба. Офіційну релігію держава підтримувала, інші культи – переслідувала.

На початку XII ст. до н.е. держава хетів була підкорена ассирійцями, а їх культура і релігія - асимільовані ассирійською культурою.

Фригійська релігія

Виникла у північно-західній частині Малої Азії (II тис. до н.е.) в середовищі племен фригійців. Найбільшого розвитку досягла в часи піднесення Фригійського царства (X-VIII ст. до н.е.) при царях Гордії та Мідасі. Основою віровчення фригійської релігійної системи є культ Великої матері, богині Кібели, і молодого вмираючого і воскресаючого бога Аттіса, який побутував і в хетів. Однак культ Аттіса у фригійців був своєрідним. Враховуючи, що посади жерців, як і вищого чиновництва в той час, заміщувались євнухами, треба було ідеологічно виправдати їхнє становище. Це знайшло своє вираження у міфі про особливу долю Аттіса. Згідно з міфом, Аттіс, щоб уникнути домагань своєї матері, піддав себе каструванню, вмер під своїм священним деревом - сосною, але був воскрешений богинею, що його покохала. Цим подіям у Фригії були присвячені особливі весняні свята, які ще в хетів належали до державного культу. У фригійському культі були також поширені оргіїстичні обряди та самокастрування жерців, які присвячували себе богові Аттісові, звільняючись від пристрастей, що, на їх думку, завдають шкоди людству і знецінюють мораль. Це була релігійна форма пошуку шляхів морального вдосконалення.