Етнічні релігії

Розклад родоплемінного ладу, початок процесу державотворення призвів до того, що на зміну нерозвинутим первісним релігійним комплексам прийшли нові, більш складні, розвинуті релігії. Першим історичним їх типом були етнічні релігії. Термін етнічні, яким ми будемо користуватися при розгляді цього типу релігій, обрано з посиланням на авторів «Академічного релігієзнавства», як альтернативний щодо звичного «національні релігії», який застосовується в більшості підручників із релігієзнавства. Це зумовлено тим, що, на думку багатьох дослідників (С. Токарєва, Б. Лобовика, А. Колодного), останній не зовсім вдалий. Адже в період виникнення ранніх державних утворень націй ще не існувало, були лише різноманітні етноси, які населяли певні території, етнічні релігії постали як необхідний об’єднуючий людей чинник, форми ідеології тієї чи іншої спільноти.

Тому останні можна розглядати і як новий тип релігії, що почав складатися з окремих народів і функціонував тільки в межах кожного з них, і як основний етап (стадія, період) в еволюції, що пов'язано з певними суспільними трансформаціями, зокрема соціально-етнічними (А. Колодний).

Етнічні релігії виникають у переломний історичний період, який пов’язується із суттєвими якісними змінами в суспільстві (зміна знарядь праці, економічного устрою, виробничих відносин, політичного ладу, форм людських об’єднань).

Обов’язковими історичними підґрунтям їх виникнення був новий тип об’єднання людей, причому не у вузькі і винятково кровноспоріднені, а в громадські общини, які зазнають соціальної диференціації і які консолідуються у формі держави. Тому можна вважати, що етнічні релігії виникають на стадії формування соціально ієрарханізованих (за професією, станом, владою, функціями) та державних суспільств.

Хронологічно цей період для різних народів триває з IV тис. до н.е. і до теперішнього часу. Але стадіально всі етнічні релігії стоять приблизно на одному історичному ступені (С.А. Токарєв). Однак зазначимо, що етнічні релігії, як стадія розвитку будь-якої релігії, не є обов'язковою, такою, що послідовно змінює один ступінь на інший. Деякі народи «перестрибують» цю стадію. Зокрема, арабські народи від родоплемінних культів відразу ж перейшли до світової релігії - ісламу. Первісні племена Центральної Африки прийняли християнство, проминувши стадію етнічних релігій.

Етнічні релігії виростають із суспільних умов існування окремих народів нерівномірно. Тому вони не подібні між собою і за часом виникнення, і за змістом віровчень, і за культовими формами, і за формою відношення до трансцендентного. Водночас їх єднає те, що вони сформувались серед одного народу, зрослися з ним, відображають його традиції і культуру, з одного боку, і впливають на всі сфери життя, формують менталітет етносу - з іншого. Залежно від рівня етносоціального розвитку суспільства всі етнічні релігії можна поділити на народні та національні, або етнодержавні.

5.1 Народні релігії

Народні релігії (від грецьк. etnikos - родовий, народний, язичницький) - це так звані природні релігії, або ті, які виникають внаслідок поступового й довготривалого розвитку світоглядних уявлень тієї чи іншої спільноти про світ природний і надприродний і які представлені у вигляді міфів, традицій, звичаїв, обрядів, культів.

До народних релігій належать такі релігійні комплекси, які виникли в середовищі ранніх етносів і відповідали їхнім духовним, ідеологічним, культурним потребам. У літературі ці релігії позначаються за допомогою префіксів «старо», «давньо»: давньо­іранська, давньослов’янська, староєгипетська, староіндійська, старогрецька, староримська. Вони були попередниками більш розвинутих релігій державних етносів (зороастризм, грецький чи римський політеїзм, релігія ацтеків чи інків, релігія східно­слов'янських племен Київської Русі).

Народні релігії є обов'язковими для сповідування представниками наявних етнічних спільнот. Доля народних релігій великою мірою залежить від історії розвитку народу. Під впливом зовнішніх обставин - природних чи соціальних (зміна клімату, війни, поневолення і поглинення іншими етносами) - зі зникненням народу зникає і його релігія. При конструктивній еволюції народу до рівня нації народна релігія переростає рамки вузької етнічності і стає загальнонаціональним явищем (індуїзм, даосизм, конфуціанство, синтоїзм, сикхізм), тобто національною релігією. Національна релігія - вищий ступінь розвитку етнічної релігії. Народні релігії мають такі типологічні характеристики:

1. вони є результатом релігійного синтезу родоплемінних культів і нововведень у релігійному житті певного народу;

2. збіжні етнічні і релігійні кордони;

3. суцільний політеїзм (від грецьк. poli - багато, theos - бог), тобто для всіх цих релігій характерним було багатобожжя. На відміну від панування в первісних релігіях сімейних богів, на передній план висуваються божества, які є покровителями народу. Політеїзм тут ієрархічний: виділялися головні боги на чолі з верховним, а також помічники, які відповідали за окремі ділянки земного і потойбічного життя;

4. виокремлення двох комплексів ідей: один - для народних мас, де сильні залишки родоплемінних культів; другий - офіційний - для верхівки суспільства (утверджував нові ідеї: соціальної нерівності, походження та успадкованості влади земних володарів від богів, необхідність зрощення влади релігійної і політичної). У народних релігіях земна ієрархія, побудована за принципом панування й підлеглості, відтворюється в небесній, де в рамках політеїзму кожний із богів опікується якоюсь стихією чи якоюсь стороною життєдіяльності народу;

5. окрім звичного уособлення явищ і сил природи у вигляді духів (гноми, мавки, русалки, водяники тощо) і богів (сонця, місяця, вітру, вогню), у народних релігіях персоніфікується людська праця (боги землеробства, скотарства), різні сфери діяльності (бог письма) тощо;

6. основними об'єктами релігійного поклоніння стають боги, які у свідомості людей поступово змінюють свій зовнішній вигляд (зооморфізм - поклоніння богам в образах тварин - поступається зооантропоморфізму, тобто поєднанню в особі божества людських і тваринних рис, та антропоморфізму - поклонінню людиноподібним богам);

7. обов'язковість і складність жертвопринесень. Щоб бути впевненими в бажаному ставленні божества до себе, треба було умилостивлювати надприродні сили жертвою, здійснюючи її під час обов'язкових і складних обрядів. Вважалося, що жертва може бути прийнята тільки при правильно здійсненому ритуалі. З'являється жрець як посередник між богами і людьми. Він - жертводавець, ворожбит, заклинатель, цілитель, охоронець таємних знань, співець, автор гімнів. Його діяльність утаємничена, стосунки з віруючими - дистанційовані. Віруючі - не учасники, а споглядальники обрядів. Раби, чужинці, соціальні низи до культового обряду не допускалися;

8. у жертву богам приносили: пшеницю, виноград, млинці, мед, молоко, вино, пахучу траву, птиць і тварин. Є відомості про людські жертвопринесення у давньовавилонській, давньоєгипетській, давньогрецькій, давньофінікійській, давньомексиканській релігіях;

9. відсутність храмів, знань про свого родоначальника, письмових джерел (окрім релігій єгиптян та майя). Основна форма передачі знань є усний міф;

10. зародження вчення про загробну (посмертну) винагороду.

В сучасному релігієзнавстві немає єдиного погляду на те, які з ранніх етнічних релігій потрібно віднести до народних. Зупинимося на аналізі тих, які належать до народних майже в усіх класифікаціях. Це, насамперед, релігії стародавнього Єгипту, народів Дворіччя, Малої Азії та Східного Середземномор'я, Стародавньої Індії, давньогрецька, Стародавнього Риму, давньоіранська, давньоукраїнська.