Внутрішня структура

Основними її складовими є релігійна картина світу та релігійна наука життя.

1. Релігійна картина світу - уявлення віруючих про походження та будову світу, насамперед про його подвійність. Тобто, згідно з релігійними концепціями, поряд із природним світом існує надприродний, абсолютним втіленням якого є Бог. Ця подвійність знаходить своє відображення в богословських тлумаченнях будови та перспективи світу, живої і неживої природи. Так, християнська картина світу подається в перших двох книгах Біблії, у релігіях Стародавнього Єгипту і Японії, в легендах про виникнення світу з хаосу, появу в ньому перших богів і т. д.

2. Релігійна наука життя - певний спосіб життя, якого має дотримуватись віруючий і порушення якого - великий гріх перед Богом. Додержання його - обов'язкова умова Божої любові і гарантія особистого безсмертя та вічного життя. Цей спосіб життя можливий лише при виконанні певних моральних норм і правил, установок (заповідей, принципів). їх проголошують священні книги різних релігій - Біблія (іудаїзм, християнство), Сунна (іслам), Трипітака (буддизм), Даодецзин (даосизм) та ін. Велика кількість різних повчань, зокрема, міститься в Старому та Новому Заповітах Біблії (заповіді Мойсея - Вих., 20, 1-17; Нагірна проповідь - Матея, 5,3-12 тощо).

Соціальні функції релігії

Релігія - явище суспільно-історичне. Вона з'являється як засіб (інструментарій) регулювання поведінки людини після того, коли вона виокремилась із роду і усвідомила свою самостійність. Тому релігію можна розглядати ще і як дієвий суспільний чинник. Способи, рівень, напрям впливу релігії на соціальну систему та окремого індивіда виявляється в її різноманітних функціях (від лат. functio - виконання, завершення). Основні з них такі: світоглядна, компенсаторно-терапевтична, регулятивна, комунікативна, культурно-формуюча, легітимізуюча, інтегруючо-дезінтегруюча.

Світоглядна функція. Вона проявляється через здатність релігії формувати у віруючої людини систему поглядів і уявлень, що дозволяє визначити своє місце у світі, сформувати мету та сенс життя, ціннісні орієнтири, перспективи посмертного існування.

Компенсаторно-терапевтична функція. Виконує два завдання:

• як засіб духовної втіхи (через катарсис - очищення, заспокоєння, молитву, медитацію, духовну насолоду, спілкування з Вищим) допомагає людині психологічно знімати негативні наслідки стресових ситуацій (життєві незгоди, страждання, горе), зберігати внутрішній спокій, душевну рівновагу на індивідуальному рівні її буття;

• обіцяє посмертне воздаяння як компенсацію втраченого.

Подібна компенсація мала місце ще в стародавніх релігіях, що відображало безсилля, залежність людини від об'єктивних умов її існування.

Регулятивна, обмежувально-узаконююча функція реалізується як здатність релігії через систему норм, цінностей, примусів, установок, канонів, інституцій управляти поведінкою, вчинками віруючих, діяльністю окремих організацій, формувати та коригувати міжособистісні та міжгрупові стосунки. Найбільш діяльними в системі регуляції є релігійні норми (релігійне право, мораль, заповіді) - система вимог, правил, приписів, спрямованих на втілення в життя цінностей релігії; а також зразки (ідеали, приклади для наслідування), заохочення та покарання.

Комунікативна функція виявляється у спілкуванні віруючих із надприродним, Богом (вертикальні зв'язки) та між собою (горизонтальні зв'язки).

Культурно-формуюча функція є чинником впливу релігії на розвиток писемності, книгодрукування, мистецтва, збереження цінностей релігійної культури, передачі історичного досвіду від покоління до покоління.

Легітимізуюча функція (від лат. Legitimus - законний, узаконений) - здатність релігії виховувати у віруючих громадянську позицію (поважне ставлення до суспільних норм).

Інтегруючо-дезінтегруюча функція. З одного боку, вона проявляється як здатність релігії сприяти безконфліктному зв'язку, злагоді, солідарності, згуртованості релігійної спільноти чи суспільства в цілому. В часи різноманітних кризових ситуацій суспільство використовує цей фактор, враховуючи, що релігія допомагає людям усвідомити себе як моральну спільноту, поєднану спільними цінностями і цілями. З іншого боку, в певних історичних та соціальних умовах релігія може дезінтегрувати, роз'єднувати людей, викликати міжетнічне, релігійне протистояння. Дезінтеграція може виступати у формі внутріконфесійних і міжконфесійних конфліктів, між великими релігійними об'єднаннями (християни і мусульмани) у формі боротьби з «чужим» (наприклад, «джихад» - війна проти невірних в ісламі).

Окремі релігієзнавці виокремлюють ще ряд функцій, які виконують релігійні громади та організації в суспільстві: богослужбова (задоволення релігійних потреб віруючих через культову практику), місіонерська (поширення віровчення серед населення), пропагандистська (ідеологічна) функція - розповсюдження через засоби масової інформації релігійного вчення, політична (участь церкви у політичному житті країни), господарсько-економічна (ведення господарства, виробничої діяльності з випуску релігійної атрибутики та проведення реставраційно-будівельних робіт), благодійницька (надання матеріальної допомоги), філантропічна (утримання притулків, лікарень, дитячих закладів), просвітницька (поширення знань про культуру, мораль тощо).