Вільнодумство та атеїзм в історії культури людства

Вільнодумство — ідейна течія в духовному житті суспільства, яка визнає право людини на свободу мислення, критичне ставлення до існуючих поглядів і підходів. Термін «вільнодумство» був започаткований у боротьбі з релігійною нетерпимістю, догматизмом і авторитаризмом релігії, тобто як антирелігійна течія суспільної думки. У вузькому розумінні вільнодумство виступає як антирелігійне вільнодумство, що визнає право розуму на вільне пізнання світу, а відтак є формою критичного релігієзнавства. В широкому значенні - це світогляд, який протистоїть догматизму, в тому числі й релігійному, Взагалі ж, вільнодумство завжди відображало прагнення людини вирватися із зовнішньої та внутрішньої духовної несвободи.

Вільне мислення, вільна думка, вільнодумство — це в першу чергу право на самостійний пошук істини. Тому поняття «вільнодумство» не тотожне поняттю «антирелігійна думка», хоч не позбавлене повністю критичного аспекту.

Уперше термін «вільнодумство» вжив англійський філософ Джон Локк (1632-1704 рр.) у 1697 р., але першим наповнив справжнім змістом цей термін англійський філософ Ентоні Коллінз (1676-1729 рр.) у праці «Філософське дослідженні людської свободи» (1713 р.). Е.Коллінз розглядав вільнодумство як застосування розуму у пізнанні будь-якого положення.

На перших етапах свого розвитку вільнодумство виступало в межах релігії у формі інакомислення. Пізніше воно виходить за сферу релігії і вже виявляється як нерелігійне духовне утворення.

Якщо в початкових формах свого прояву вільнодумство існувало лише на рівні буденної свідомості, здорового глузду, то з часом воно одержує вже завершені, теоретично обґрунтовані форми із залученням для доведений своїх положень окремих висновків із різних наук. Формами вираження вільнодумства виступали в різні часи єресі, богоборство, релігійний нігілізм, деїзм, пантеїзм, антиклерикалізм, скептицизм, атеїзм.

Існують дві групи основоположних причин, що зумовили виникнення і розвиток вільнодумства - гносеологічні і соціальні.

Гносеологічні джерела та витоки: 1) наївний реалізм (сприйняття, розуміння і тлумачення світу таким, яким він постає в наших почуттях, яким ми його відчуваємо на дотик, смак, бачимо, чуємо); 2) здоровий глузд (сприйняття дійсності з елементами аналітичного і раціонального мислення); 3) наукове пізнання дійсності (витісняє надприродне з усіх сфер пізнання, збагачує, урізноманітнює потенціал доказовості, на відміну від тих чи інших догм).

Соціальні джерела та витоки: 1) подолання старого, віджитого, консервативного (розвиток - нагальна потреба суспільства, застій - його загибель, відкрити ж шлях новому, прогресивному неможливо без девальвації релігійної апологетики); 2) адекватне пізнання навколишньої дійсності (без цього не може бути назрілих соціальних змін у суспільстві; 3) утвердження нового, прогресивного в суспільстві (своїм світоглядом вільнодумство відкриває простір розвитку нового, є істотним елементом новизни).

Як ідейно-духовна течія вільнодумство було присутнє на всіх етапах історичного розвитку людської цивілізації.

Основні історичні етапи розвитку вільнодумства можна розглянути в такій послідовності: вільнодумство Стародавнього світу, середньовічне вільнодумство, вільнодумство епохи Відродження та Нового часу, українське вільнодумство, радикальні форми вільнодумства (французький атеїзм XVIII ст. і марксистсько-ленінський атеїзм), сучасні організації вільнодумства.