2.4. Структура релігії, її соціальні функції

Релігія - складне соціально-історичне явище, витвір людського пізнання і розуму, почуттєвості й фантазії, свободи й неволі. Саме структурованість і цілісність цього феномена й дає підстави розглядати його як релігійний комплекс.

Він представлений багатьма складниками. Одним із них належить провідне місце в релігійному комплексі, інші знаходяться на другому плані, а деякі виявляються за певних умов зовсім не обов'язковими. Тобто виділяють основні і другорядні складники (елементи, компоненти) релігії.

Щодо визначення основних елементів релігійної системи, то в релігієзнавців немає єдиного погляду на ці феномени. Одні автори зараховують до основних складників релігії релігійну свідомість, діяльність, релігійні інституції (громади, управління, центри). Інші стверджують, що до елементів релігії потрібно в першу чергу відносити доктрину, міф, естетичні цінності, ритуали та різноманітні форми культової практики. Ряд релігієзнавців, а їх більшість, виокремлюють релігійну свідомість (релігійні уявлення, погляди та настрої), релігійний культ, релігійні організації. Ми поділяємо погляди останніх, вважаючи, такий поділ найоптимальнішим. Зауважимо, що кожен із названих складників релігії є динамічним, поліфункціональним і також структурується.

Враховуючи, що другорядні складники мало вагомі для характеристики релігійної системи, в релігієзнавстві прийнято вдаватися до аналізу основних елементів.

Основні складники релігійної системи об'єднуються в зовнішню і внутрішню структуру (будову) релігії.

До зовнішньої структури належать: релігійні уявлення та погляди, релігійні настрої, релігійні дії, релігійні інституції.

Внутрішня структура охоплює релігійну картину світу та релігійну науку життя.

Зовнішня структура

1 Релігійні уявлення, погляди, поняття, судження - це цілий комплекс ідей, образів, пов'язаних із вірою в надприродне. Вони зафіксовані в міфах, легендах, догматах віровчення, змісті священних книг, молитов, теоріях і концепціях. Стрижнем цих уявлень є людина - її доля, покликання, питання життя і смерті, смисложиттєві орієнтації, сучасне й майбутнє, добро і зло, - і все це в контексті стосунків із надприродним як вищим, довершеним, справедливим, могутнім, благодатним і караючим. У релігійних поглядах дивно поєднані фантастичне і реалістичне, які функціонують єдиним планом.

Головна риса релігійних поглядів – віра в надприродне. Релігійні погляди як складова свідомості існують на буденному і теоретичному рівнях. На буденному рішенні вони існують майже протягом усієї історії релігії Це світобачення рядових віруючих. Вони загальні, аморфні, фрагментарні, розрізнені, часто недоказові та несистематизовані.

Теоретичне релігійне світорозуміння формується у процесі відокремлення розумової праці від фізичної в соціально-диференційованому суспільстві. Воно доказове, послідовне, струнке, систематизоване. Завершальний вигляд має в релігійній літературі.

Специфічною формою існування релігійних поглядів, понять і уявлень є богослов'я (теологія) - вчення про релігію, церкву як дім Божий на Землі. Воно виникає у порівняно пізні часи релігійної історії (в монотеїстичних релігіях) і має чітко виражену конфесійну приналежність.

2. Релігійні настрої – це ті почуття, емоційні стани, які викликає віра у процесі осмислення релігійною людиною зовнішнього світу і власного буття. Це особливий клас психічних процесів, що характеризують ставлення віруючого до надприродного та усвідомлених у релігійному плані буттєвих станів, процесів і явищ довкілля. Адже людське байдуже відображає світ. Вона шукає своє місце в ньому, намагається змінити світ відповідно до своїх потреб та інтересів. І водночас - зазнає впливу всесвіту.

Релігійні почуття психологічно, за способами прояву та формами протікання не відрізняються від нерелігійних. Специфіка релігійних почуттів в їхній спрямованості на надприродне. Вони можуть бути позитивними і негативними. До перших належать любов, радість, благовоління, надія, заспокоєння тощо, до других - страх, скорбота, розпач, відчай та інші.

Окреме місце в системі релігійних настроїв займає почуття любові до Бога - прив'язаність, потяг до надприродного. Мотивація цього почуття своїм підтекстом має також любов Бога до людини, що реалізується у формі любові до ближнього.

Почуття страху перед Богом теж психологічно не відрізняється від нерелігійного страху. Останнє виникає від різних земних, життєвих обставин, релігійне - від віри в Бога як грізну силу.

Почуття благовоління, розчулення, релігійної втіхи, радості, розпачу, скорботи теж займають важливе місце у свідомості віруючого. Кожне з них має для віруючого далеко не ілюзорне значення, бо символізує відповідальність за свої вчинки і задуми.

3. Релігійні дії - це дії віруючих і їх спільнот, зумовлені релігійною вірою. Існує два види релігійних дій: культові і позакультові. Культ - найважливіший вид релігійної діяльності. Його зміст визначається відповідними релігійними уявленнями, ідеями, догматами. Він являє собою систему дій, засобів впливу на надприродне з метою зміни його ставлення до себе. До культових дій відносять молитви, таїнства, обряди, свята, традиції, ритуали, богослужіння, заборони, жертвопринесення тощо. Засоби релігійного культу - культові будови, хрести, священні облачення, свічі, релігійне малярство, скульптура, музика.

Історія не знає жодної релігії без культового елементу. Культ - це одяг релігії, який не можна зняти чи просто поміняти; він - спосіб існування релігійних уявлень і почуттів, а всі вони разом є сторонами одного цілого - релігійного практично-духовного входження людини в світ.

Можна сказати, що культ - це мова релігії, де предмет, дії, слова мають символічне значення. Культ задовольняє релігійні потреби віруючих, збуджуючи психологічно-вольові процеси в такому напрямку, якого вимагають обставини життєдіяльності віруючого.

Особливе місце в релігійному культі належить молитві, яка є найважливішим засобом спілкування віруючого з надприродним, на яке начебто можна вплинути за допомогою слова. Молитва - проста і найбільш доступна форма релігійної діяльності.

Позакультова релігійна діяльність реалізується в духовній і практичній сферах. Духовна позакультова діяльність охоплює розробку релігійних ідей, систематизацію й інтерпретацію догматів теології, написання богословських творів і т.д.

Практична позакультова діяльність включає виробництво предметів релігійного культу, місіонерство, участь у роботі соборів, викладання богословських дисциплін, управлінську діяльність в релігійних інституціях, пропаганду релігійних поглядів через пресу, радіо, телебачення тощо. У позакультову діяльність інколи певною мірою проникають елементи культу (моління на лекціях та ін.).

4. Релігійні інституції - це організації, установи, заклади, що діють на релігійній основі і покликані насамперед створювати нормальні умови для одноосібного чи колективного задоволення релігійних потреб віруючих. їх належність визначається релігійними інтересами, потребами, установками.

До них, у першу чергу, належать релігійні організації. Вони є об'єднаннями послідовників певного віросповідання. Одні з них формуються для спільного задоволення релігійних потреб; інші - в процесі діяльності віруючих у позарелігійних сферах. У першому випадку релігійні організації можуть бути 3-х типів: секта, деномінація, церква.

Секта може мати два рівні організації:

• невелика релігійна група, початкова ланка формування релігійної організації;

• об'єднання, що відокремилося від одного з релігійних напрямків і знаходиться з ним у конфлікті. В секті відсутній інститут священства, лідерство належить віруючим, які вважаються носіями харизми (від гр. charisma - дар). В ній існує контрольоване членство та сувора дисципліна, претензії на винятковість установок і цінностей, елітаризм, богообраність.

Деномінація - перехідний тип релігійної організації, якому притаманні риси секти та церкви. Вона не має професійного священства, поділу на клір і мирян. Їй властиві обліковане членство, керівництво здійснюють органи, обрані віруючими.

Церква - самоврядне об'єднання віруючих, яке склалося на основі спільності релігійних уявлень та особливостей культової діяльності. Тут наявне професійне священство, централізоване ієрархічне управління, чіткий поділ на клір і мирян, відсутнє контрольоване членство.

Найважливішими завданнями релігійних організацій є донесення до віруючих відповідних норм і правил поведінки, смисложиттєвих цінностей та ідеалів. Ця мета досягається за допомогою виконання ряду функцій:

1. вироблення систематизованого вчення (системи ідей);

2. розроблення системи захисту і утвердження «чистоти віри»;

3. організація та управління культовою діяльністю;

4. контроль і вжиття санкцій (заходів покарання) у випадку недотримання релігійних норм;

5. підтримка зв'язків з соціальним оточенням.

Інші релігійні організації представлені позацерковними об'єднан­нями: місії, братства, партії, профспілки, об'єднання молоді, студентів, жінок, що створюються за конфесійними ознаками.

До релігійних інституцій також належать навчальні заклади (духовні академії, інститути, семінарії тощо), де готують кадри служителів культу; видавництва та друкарні, які забезпечують віруючих релігійною літературою; підприємства, на яких виготовляються предмети релігійного культу і церковне начиння.