Давньоіранська релігія
Відома під назвами парсизм, маздеїзм, магізм, релігія Авести. За своїм характером є класично дуалістичною системою поглядів, що виникають у Х-VП ст. до н.е. Зороастризм відносять до так званих релігій одкровення, вчення яких, начебто, отримане пророком від Бога. Її засновником вважають пророка Заратустру (Зороастра). Тому цю релігію називають також зороастризм. Заратустрі приписують створення Гат - найстародавнішої частини священної книги «Авеста» й об'єднання основних релігійних уявлень стародавніх персів.
Основна ідея зороастризму міститься у визнанні боротьби двох сил - Ахурамазди, як уособлення світла, добра, істини і життя, й Анхра-Майнью - уособлення темряви, зла, омани і смерті. Згідно із цим вченням, ареною боротьби цих двох сил є весь світ. Зусилля прибічників Ахурамазди врешті-решт повинні привести до перемоги світла й добра. Праведним життям, вартим спасіння, за вченням раннього зороастризму, вважалося примноження матеріальних благ за допомогою землекористування. Сучасні послідовники зороастризму вважають праведною також підприємницьку діяльність.
Культ зороастризму зводиться до визнання безсмертя душі, загробного життя і кінця світу, підкресленого шанування священного вогню, на честь якого будувалися храми. Вогонь розглядається ними як «очисна сила». Обов'язковий елемент зороастрійського культу - молитва. Зороастрійці носять натільну сорочку, розписану зірками. Вони святкують шість свят, пов'язаних із певними періодами року. Мертвих вони не закопують у землю, а ховають у круглих баштах мовчання, які всередині мають три концентричні амфітеатри із заглибленнями для розміщення окремо померлих чоловіків, жінок, а у внутрішньому - дітей. Якщо їх поїдали птахи - це добрий знак.
Обгризені
кістки скидають до колодязя в центрі
башти. Упродовж десятків століть
зороастрійський культ залишається
незмінним, проте нині він дещо терпиміше
ставиться до обрядово-культової практики
інших релігій. Сьогодні зороастризм
займає обмежений географічний простір
і зберігся лише у персів в Індії (Бомбеї)
та у вогнепоклонників в Ірані (від 150 до
250 тис. послідовників).
Давньоукраїнська релігія
Релігійна історія українського народу пройшла всі етапи розвитку, характерні для інших народів, увібравши в себе риси, притаманні стародавнім суспільствам, що існували на теренах української землі. Її важливою особливістю було те, що вона зазнала перехрещування культурних і релігійних впливів між Сходом і Заходом, надбань могутніх цивілізацій кімерійців, скіфів, готів, гунів та інших народів, які не загубилися безслідно. Вони знайшли своє відображення у релігійній свідомості етно-племінних спільнот, зокрема східнослов'янських племен. У синтезованому вигляді - це вірування і культи слов'янських племен, що мешкали в основному в межах сучасної України, та політеїстичні вірування формованого українського етносу. Праісторією давньоукраїнської релігії є язичництво ("язики" - народи, тобто релігія праслов'янських народів - трипільців, арійців, скіфів, які побутували на теренах України в 3-2 тис. до н.е.). Ці культи ще називають дохристиянськими. Язичництво давніх українців глибоко запорошене в індоєвропейській культурі і в східнослов'янській та в давньоукраїнській міфології представлене образами добрих і злих духів - упирів, берегинь, русалок, домових, водяних, лісовиків, рожаниць. Пізніше уявлення про них позначилися на змісті образів богів.
Основою релігійного світогляду українського язичництва, як зауважують волхви та віщуни - автори культової пам'ятки українців «Велесової книги», є вчення про Праву Права означає універсальний космічний закон, за яким невпорядкований стан (хаос) перетворюється в гармонійно упорядкований Всесвіт (Космос), Права дає лад кругооберту Всесвіту. Цей лад збігається з істиною. Права керує Всесвітом і ритуалом, вона невидима смертним, визначається не ззовні, а із самої себе (зсередини). Вона визначає все, включаючи і саму себе. Навіть діяння богів є окремими проявами Прави, Права регулює рух Сонця, дощ, житія рослин, тварин, людей, діяння Богів. Безсмертя душі пояснювалося постійним обертанням душ через світи Прави, Яви і Нави. Боги світу Прави посилають душу на землю, Ява отримує тіло, а Нава здійснює перехід до царства Предків, яке поступово знову вливається у світ Прави. Тіло - одяг душі, який дає Бог.
Другою світоглядною засадою етнічної релігії українців є поняття трьохвимірності світу («Велесова книга» та «Волховник»), що відображено в ідеї священного дерева (дерева життя), коріння якого сягає підземних гли6ин, світу Предків, минулого часу, світу Нави (Нав'я) - це коріння нашого Роду.
Стовбур і гілки священного Дерева уособлюють проявлення буття - світ живих людей, теперішній час, світ Яви. Крона і листя є житлом Володарів вищого світу, світу Прави, світу Богів, які правлять Всесвітом, та героїв, які загинули за свій народ і відійшли до Неба Богів у майбутній час, коли душі зливаються з Богом. При взаємодії небесної і земної сил народжується третя - Синівська сила. З триєдності буття постає Рід.
Існує багато легенд (про це йде мова і в «Слові о полку Ігореві») про кровну спорідненість русичів-українців із Богом.
Багатий пантеон Богів українського язичництва свідчить про розвинуте богорозуміння, яке формувалося протягом кількох тисячоліть. Багатопроявність Божественної істоти відображається й постатях багатьох Богів, які слід розглядати як багатоіменну цілісність чи множественну єдність, а не як абсолютний політеїзм — багатобожжя.
Для слов'янина-язичника кожний прояв божественної сили мав бути названий словом; грім і Блискавка - Перуном, весняне Сонце — Ярилом, літне — Дажбогом, водна стихія - Даною, Мокошею. В уяві праукраїнців творенням роду опікується Род і Рожаммці, родючістю поля - Русалки, Берегині
«Велесова Книга»" зберегла для нас повідомлення про сорок Богів, імена яких записані у 72 варіантах, а також імена покровителів місяців чи тижнів» які досі вважалися втраченими; доприч, листвич, етнич, житнич, пташич, цвітень, Кожне Божество вшановується згідно з Календарем «Коло Свароже», де Батько Сварог є небесним зодіаком, а його сини - Сварожичі - зодіакальними сузір'ями, яких є тринадцять.
Найголовнішими в цьому календарі - свята сонцестояння і рівнодення, а також проміжні між ними (всього вісім): Різдво Божича - Коляда, Колодій, Великдень, Дажбожий, Русалії, Купайло, Боги-Спаси, Світо вид Осінній та Калита. Часом і календарем керує Числобог.
Кожне із цих свят є певним етапом у сезонних господарських роботах хліборобського народу, які починалися спеціальними благословеннями, моліннями, жертвопринесеннями (борошно, зерно, плоди, овочі, квіти, молоко).
Українське язичництво мало свої специфічні культи: Землі-Матері, Батька-Неба (Сварога), Живої води, Вогню-Сварожича, Предків, Дерев, Лісу, Хліба. Найчастіше в пам'ятках давньоукраїнської культури зустрічаються імена таких богів, як Род, Сварог, Дажбог, Перун, які сьогодні відроджені в українському неоязичництві. Род, зокрема, поєднував у собі орудну і деміургічну функції, виступав заступником урожайності і плідності худоби, був водночас і творцем життя. Сварог - бог неба і вогню - мав риси культового героя , дарував людям ковальське ремесло (аналог грецького Гефеста). Велес був покровителем скотарства (одночасно богом підземного царства, його ім'ям присягали, його також вважали богом багатства і торгівлі). Дажбог - син Сварога, бог сонця і джерело живильних променів, творець життєвої сили. Перун - бог вогню і воїнства, в часи Володимира очолював побудований ним пантеон.
Українському язичництву притаманний специфічний світоглядний плюралізм. Добро і зло, день і ніч, вогонь і вода, чоловік і жінка (плюс і мінус) не протиставляються в ньому, а існують як нерозривна єдність, В розумінні язичника існування обох начал породжувало гармонію Всесвіту.
Добре розроблене в праукраїнців і вчення про душу. Вона, за їх уявленнями, - тонкий, неречовинний людський образ, чимось подібний до пари, повітря, є причиною думки і життя тієї істоти, яку одуховнює. Душа володіє свідомістю і волею свого тілесного господаря в минулому і теперішньому; здатна залишити тіло і невидимо рухатися у просторі; невидима, але має деяку фізичну силу. Може з'являтися людям під час сну або безсоння як привид, віддалений від тіла, але схожий на нього.
Матеріально душа пов'язана із зіницею ока, з пульсацією серця (кров'ю), легенями (диханням). Тому слова «дихання», «дух», «душа» у всіх слов'ян вважалися синонімами. Душу також уявляли у вигляді вогню, зірки, пари, вітру, птаха, метелика.
Вірили давні українці і в потойбічне життя душі (уявлення сформувалися в трипільському суспільстві та в арійські часи - близько II тис. до н.е.).
Ритуал сімейно-родового культу в релігіях давніх українців виконували глави сімей, громадський культ здійснювали професіонали - волхви, чаклуни. Вони організовували обрядові «події», керували процесом язичницького богослужіння, складали календарі та зберігали в пам'яті міфи, ворожили. Їх діяльність була багатофункціональною: волхви-хмаровідгонителі своїми магічними діями створювали людям необхідну погоду; волхви-цілителі лікували людей засобами народної медицини; волхви-хранителі керували виготовленням амулетів-оберігів, орнаментальних символічних композицій.
Волхви поділялися на дві категорії: нижчого рангу - ті, що виконували культи, і волхви вищого рангу, які розробляли ритуали, володіли знанням язичницької космології, керували створенням складних і всеосяжних композицій - на зразок збручанського ідола (чотиригранна й триярусна кам'яна статуя світовида, що означала 7 координат, за якими слов'яни визначали світ). Якщо перша категорія обслуговувала низи, то друга – знать.
Давньоукраїнський культ мав свої священні та жертовні місця, окремі святилища та храми із зображеннями та ідолами богів.