4.3. Побудова структурних карт

За допомогою структурних карт з'ясовують зміну рельєфу поверхні одновікових пластів або пластів, розкритих свердловинами.

При складанні структурних карт враховують абсолютні позначки по­крівлі (або підошви) пластів, які вимірюють від рівня моря. Пласти, що за­лягають вище рівня моря, мають позначки покрівлі або підошви зі знаком "плюс", а пласти, що залягають нижче рівня моря, — зі знаком "мінус".

Структурну карту зображують у вигляді системи горизонталей, які на­зивають ізогіпсами: це лінії, які з'єднують точки з однаковими абсолютни­ми позначками. Інтервал по висоті, через який проводять ізогіпси, назива­ють перетином (перерізом) ізогіпс. Перетин ізогіпс вибирають, як і в топо­графії, відповідно до масштабу карти і нахилу пластів. При цьому намага­ються, щоб структурна карта була досить детальною, але водночас читала­ся, тобто щоб не було надмірних згущень і, навіть, злиття ізогіпс.

Побудова структурної карти грунтується на складеному плані розташу­вання свердловин із зазначенням положення точок перетину свердловина­ми покрівлі чи підошви пласта. Ці дані отримують з інклінограм.

4.3.1. Метод трикутників

Цей метод найчастіше застосовують для побудови структур­них карт. Спочатку будують план розміщення свердловин на місцевості і біля їх позначень підписують абсолютні позначки. Потім усі точки місце­положення свердловин з'єднують лініями, які утворюють систему трикут­ників. Під час розбивки на трикутники не слід з'єднувати лініями точки свердловин, що розташовані на різних крилах структури. По можливості, треба уникати гострих кутів у побудові трикутників, тому що це може при­звести до неточностей побудови. Довгі сторони варто проводити лише в напрямку простягання.

В основі використання методу трикутників покладено спосіб лінійної інтерполяції, за допомогою якої на сторонах трикутників знаходять поло­ження позначок, кратних прийнятому перетину ізогіпс (рис. 4.14). Цю ду­же трудомістку операцію можна спростити, якщо використати палетку, або висотну арфу. Палетка має низку рівнобіжних прямих ліній, проведених на однаковій відстані одна від одної (рис. 4.14). Найліпше викреслювати па­летку на кальці. При її використанні передбачається, що відстань між дво­ма сусідніми лініями відповідає вибраному вертикальному перетину побу­дови структурної карти.

Якщо, наприклад, ізогіпси проводять через 25 м, то відстань між двома сусідніми лініями на висотній арфі із зазором у 2 мм відповідає 5 м. На­приклад, потрібно інтерполювати ділянку між св. З і 6 з абсолютними по­значками відповідно -683 і -730 м. Для цього крайню верхню лінію палет­ки умовно беруть такою, що дорівнює 675 м, тобто відповідає верхній межі 25-метрового інтервалу, в якому знаходиться позначка -683 м. Потім на­кладають палетку на креслення так, щоб св. З виявилася приблизно посе­редині між другою і третьою лініями, що відповідають позначкам -680 і -685 м. Закріплюють цю точку і обертають висотну арфу до сполучення точки св. 6 з лінією, яка відповідає позначці -730 м. Зробивши на карті позначки в точках перетину ліній, кратних 25 м, з лінією, що з'єднує св. З і 6, одержують точки з позначками -700 і -725 м. У такий спосіб чинять з точками усіх інших свердловин. Усі точки, що мають однакові позначки, з'єднують плавними лініями — ізогіпсами.