Зміст
Стан країни після війни.
Причини голодомору.
Жорстокість уряду.
Наслідки голодомору.
Стан країни після війни.
13 вересня 1945 р. Надзвичайна державна комісія повідомила про матеріальні збитки від війни. Цифра була фантастична: 2 трлн. 569 млрд. крб. (прямі збитки, а також втрати від припинення промислового й сільськогосподарського виробництва). Було втрачено ЗО % національного доходу СРСР, загинуло близько ЗО млн. населення.
Смертоносна хвиля воєнних дій протягом 1941—1944 рр. прокотилася двічі по Україні. Тут загинуло 3,9 млн. мирних жителів, 2,2 млн. силоміць вивезено до Німеччини. В роки війни з життя пішов кожний 6-й мешканець України. 10 млн. чол. втратили притулок. На руїни було перетворено 714 міст і селищ, понад 25 тис. сіл (понад 250 з них зазнали долі Хатині), понад 16 тис. промислових підприємств, понад ЗО тис. колгоспів, радгоспів, МТС. 35 тис. шкіл, технікумів, вузів, 18 тис. лікувальних установ, майже 20 тис. бібліотек. Безпосередні збитки, завдані народному господарству країни, становили 285 млрд. крб., це в п'ять разів більше, ніж протягом трьох довоєнних п'ятирічок було витрачено на нове народногосподарське будівництво. Загальна сума витрат, яких зазнало населення України та її господарство в роки війни, становило майже 1,2 трлн. крб. Якщо додати до цього, що в післявоєнні роки не було повернуто (реевакуйовано) в Україну, бо вважалося недоцільним це робити, практично жодного промислового підприємства, то стане зрозуміло, що відновлення промисловості довелося фактично починати з нуля.
Результати відбудови народного господарства носили суперечливий характер. З одного боку, промисловість України ціною фізичних та моральних зусиль всього радянського народу була відбудована вже в перші післявоєнні роки. Протягом 1946—1950 рр. обсяг валової продукції промисловості республіки збільшився в 1,4 рази й перевищив рівень 1940 р. на 15 %. До ладу сягали 130 шахт в Донецькому басейні. Було відбудовано біля третини промислового потенціалу України. Відбувалися процеси індустріалізації в економічно відсталих районах Західної України.
З іншого боку, за Україною залишалася роль паливно-енергетичної бази; у відроджувані і нові виробництва закладалися старі технології; відновлення економіки здійснювалося переважно на екстенсивній основі; майже не бралися до уваги екологічні аспекти тощо.
Причини голодомору.
Третій радянський голод в Україні тоталітарна «партія-держава» СРСР скоїла після Другої світової війни, фронти якої двічі пройшли українською землею.
Стан сільського господарства після закінчення Другої світової війни був дуже складний. Було пограбовано і зруйновано близько 30 тисяч колгоспів, радгоспів і МТС, тисячі сіл, з яких понад 250 розділили долю Хатині. Різко скоротилося поголів'я худоби. Коней залишилося 30% довоєнної кількості, великої рогатої худоби — 43%, овець і кіз — 26%, свиней — 11%. Значно постраждали тракторний і комбайновий парки.
Розорене війною сільське господарство, яке потребувало допомоги, аби стати на ноги, ще більше було підірване засухою. У січні 1946 року М. С. Хрущов, виступаючи на нараді передовиків сільського господарства, сказав:
«Засуха, вона, як і хвороба: коли з'являється, то найбільше приковує до ліжка людей з кволим організмом, вони швидше захворюють, легше піддаються хворобі...»
Такого стихійного лиха в Україні не було 50 років. Території, охоплені засухою, були більшими, ніж у 1921 році й наближалися за розмірами до лихої пам'яті 1891 року. 1946 рік відкинув ще далі назад зруйноване під час війни сільське господарство України. Середня урожайність зернових культур у колгоспах знизилася до 3,8 центнерів з гектару. У південних областях вона була ще нижчою — лише 2,3-2,9 ц. Валовий збір усіх зернових в Україні становив 531 млн. пудів, або втричі зменшився порівняно з 1940 роком, і був меншим навіть, ніж у голодному 1921 році. У цьому році багато колгоспників нічого не одержали на трудодні. Крім того, в роки війни були розорені їхні підсобні господарства. 43% колгоспників не мали корів, а 20% — узагалі ніякої худоби. Це ще більше ускладнило їхнє становище.
Творення голоду відбувалося шляхом пограбування сіл через здійснення репресивної хлібозаготівельної та податкової політики, насильницькі зверх надмірні зернопоставки у посушливі неврожайні повоєнні роки.
Влада Радянського союзу на чолі з диктатором Йосипом Сталіним, як і раніше, використала село як «донора» для відбудови економіки, відновлення військово-промислового комплексу. Демонструючи міфічні «переваги» соціалізму і прагнучи раніше держав Західної Європи, теж охоплених засухою, відмінити карткову систему, створювалися «резерви зерна», а також постачався хліб майбутнім союзникам — країнам новостворюваного «соціалістичного табору». Для здійснення своїх імперських цілей в умовах економіки неринкового типу через механізм адміністративно-командної системи, відбулося викачування хліба із села.