4.1.1. Загальна кореляція

Загальна кореляція починається з виділення і порівняння на каротажних діаграмах опорних горизонтів, які чітко простежуються за даними дослідження керна і матеріалами промислової геофізики у першій розвідувальній свердловині.

Після попередньої кореляції за опорними горизонтами приступають до пошарової кореляції. При цьому зіставлення, ув'язку виділених геоелек­тричних реперів здійснюють від нижнього репера до верхнього. Основною задачею порівняння при цьому є виділення тих самих шарів, пачок, пластів і горизонтів, що і в перших свердловинах. Шари, пачки, пласти і горизон­ти простежують за подібністю конфігурації каротажних діаграм, які відпо­відають однойменним пластам.

Межі пластів і пачок проводять аналогічно, як їх виділено у перших свердловинах, для чого каротажні діаграми пересувають паралельно одна від­носно іншої вздовж шкали глибин. У процесі зіставлення виникають випадки, коли кореляція порушується, тобто змінюється товщина окремих пачок або шарів. У такому разі каротажні діаграми суміщають по покрівлі або підошві вишезалягаючого геоелектричного репера і починають від нього простежувати пласти зверху вниз до того місця, де встановлено порушення кореляції.

Після ув'язки діаграм стандартного каротажу переходять до зіставлен­ня даних щодо літології порід та їх віку, отриманих у результаті комплекс­них досліджень керна і шламу. Потім виділяють у розрізі досліджуваної свердловини стратиграфічні підрозділи за аналогією вікових і літологічних характеристик.

4.1.2. Детальна (зональна) кореляиія

Детальну кореляцію розпочинають з виділення опорних го­ризонтів (геоелектричних реперів), які залягають вище і нижче досліджува­ного пласта (якщо вище передбачається нормальне залягання пластів), або по маркувальному горизонту всередині пласта (якщо покрівля і підошва розмиті). Якщо покрівля і підошва розмиті та відсутні маркувальні гори­зонти, використовують так звані місцеві (групові) репери, які простежу­ються в межах тільки окремих груп пластів.

Після попередньої кореляції по геоелектричних реперах також здійс­нюють пошарову кореляцію продуктивних пластів. Основним завданням при цьому є простеження характеру поширення продуктивних шарів та прошарків і непроникних прошарків, що їх розділяють, а також фаціальної мінливості по розрізу і площі в межах продуктивного пласта чи горизонту.

У процесі детальної (зональної) кореляції виділяють зональні інтерва­ли, тобто частини розрізу пласта, які за літолого-фізичними властивостями і положенням відрізняються від інших інтервалів та простежуються на більшій частині площі. Виділення і простеження зональних інтервалів має велике практичне значення для вивчення геолого-промислових особливо­стей і геологічної будови продуктивного пласта. Зональна кореляція набу­ває важливого значення під час вивчення і розчленування продуктивних

пластів за значної їх фаціальної мінливості (рис. 4.1) у процесі підрахунку запасів, проектування і аналізу стану їх розробки.

За результатами детальної кореляції будують зональну карту (карту по­ширення колекторів). За визначенням М.О. Жданова, зональною слід на­зивати карту меж розвитку зональних інтервалів і ділянок їх зливання з вище- і нижчезалягаючими інтервалами. Методику складання цих карт викладено нижче. Спочатку будують карти поширення кожного виділено­го проникного прошарку. Потім послідовно ці карти накладають одну на одну, в результаті чого отримують зональну карту в цілому для всього продуктивного горизонту. На цій карті умовними позначками показують ділянки: а) розвитку окремих проникних прошарків; б) послідовне зливан­ня прошарків — першого і другого тощо; в) зливання всіх проникних про-

Рис. 4.1. Детальна (зональна) кореляція геолого-геофізичних розрізів нижньофранських від­кладів ОІ канівської площі (за В.О. Добрянським):

1 — пісковики; 2 — алевроліти; 3 — аргіліти; 4 — вапняки; ПО — уявний опір

Рис. 4.2. Схема побудови зональної карти (за М.О. Ждановим):

а — схема виділення зональних інтервалів (І—VI); б — зональна карта піщаного інтервалу II; 7 — пісок; 2 — глина; 3 — свердловина; 4 — площа поширення зонального інтервалу II; площі злиття інтервалів: 5 — II та НІ, 6 — II та І, 7—1, II та III

шарків; г) фаціального заміщення проникних прошарків глинистими щіль­ними породами (рис. 4.2).

Зональні карти дають змогу детально вивчити літолого-фізичні власти­вості та фаціальні особливості продуктивного пласта, тобто встановити йо­го неоднорідність по площі й розрізу. Велику увагу при цьому надають ви­явленню тупікових і застійних зон, ділянок зливання окремих пропластків, які слід враховувати для розробки заходів щодо дії на пласт, розміщення видобувних і нагнітальних свердловин.

У процесі проектування та аналізу розробки за допомогою зональних карт визначають метод дії на пласт (законтурне, приконтурне, внутрішньо-контурне заводнення тощо), розміщення резервних видобувних свердло­вин, можливі напрямки утворення язиків обводнення, характер просування внутрішнього і зовнішнього контурів нафтоносності.