Глава 16. Типологія держави: й

2. єдність держави і релігії - визнання ісламу державною релі­ гією;

3. зв'язаність держави шаріатом - мусульманським правом; Коран має вищу юридичну силу і стоїть над Конституцією;

4. сутністю ісламської концепції державності є халіфат - обо­ в'язок, який покладений на главу мусульманської держави та представників ісламської общини, що обирали і контро­ лювали халіфа і надавали йому поради.

З розколом ісламу на дві основні течії {шиїтів та сунітів), концепція мусульманської державності також розкололася. Так, для сунітів характерними є такі погляди:

1. необхідність халіфату аргументується тим, що навіть неспра­ ведлива влада є кращою за анархію і «імам-деспот є кращим за смуту»;

2. верховним носієм суверенітету в халіфаті є Аллах. Від імені Аллаха вищу владу на землі здійснює община (держава). Ця влада є відображенням суверенності Аллаха. Община (дер­ жава) має право приймати закони, але лише в тому випадку, коли проблема вже не врегульована Кораном або суною;

3. халіфом стають в результаті особливого договору між общи­ ною і претендентом на халіфат. Общину представляють му- джтахіди. що наділені справедливістю, мудрістю та вмінням самостійно вирішувати питання, які не врегульовані Кора­ ном або суною;

4. влада глави держави обмежена, він не користується якимись привілеями чи імунітетом. Як І кожного мусульманина, його можна покарати за злочини чи проступки. Повноваження глави держави не носять божественного характеру.

Шиїти ж вважають:

1. імамат (держава) е продовженням і завершенням місії про­ рока, право Аллаха, а не обов'язок общини. Імамат є вищим проявом добра та мудрості Аллаха, тому така форма правлін­ ня встановлена ним самим;

2. верховним носієм суверенітету в халіфаті є Аллах; від імені

3. імам є прямим представником Аллаха і пророка; лише про­ рок призначає собі спадкоємця з числа його прямих нащадків;

4. імам наділений божественною владою, стоїть вище за общи­ ну, його особа священна. Рішення імама як головного знавця шаріату до IX століття мали силу закону, проте пізніше його законодавчі повноваження були передані провідним право­ знавцям-муджтах і дам .

310 РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ

Основною метою держави ісламського типу є захист мусуль­ман від усього випадкового, руйнівного, зовнішнього. Досягнен­ня зазначеної мети передбачає вирішення низки завдань як конс­труктивного (підтримка благодійництва), так і стабілізуючого характеру. Проте більшість завдань має деструктивний харак­тер. Так, навіть у такій прогресивній країні, як ОАЕ, власник нерухомості є обмежений у правах, адже він може здавати в оренду належну йому нерухомість на строк не більше 25 років. Це до­зволяє його нащадкам не страждати через рішення батьків і по закінченні строку оренди приймати нові рішення.

Для вирішення поставлених завдань ісламська держава на­діляється низкою функцій як зовнішнього, так і внутрішнього плану. Для реалізації цих функцій створюється відповідний ме­ханізм.

Для механізму держави в умовах ісламської цивілізації ха­рактерним є пріоритет верховного лідера країни над усіма ін­шими гілками влади. Парламенти в ісламських державах но­сять більшою мірою декларативний характер. Уряд і суди під­контрольні державному лідеру. Цей лідер може бути як главою держави (монархом або президентом республіки), так і лідером духовного плану (аятола, імам, чи то керівник ісламської респу­бліки Іран). При ньому можуть існувати різного роду консуль­тативні органи.

За формою правління держави ісламського типу можуть бути як монархіями, так і республіками. При цьому ісламські монар­хії є арабськими.

Сучасні арабські монархії можна поділити на дві групи. До першої з них входять Оман та Саудівська Аравія, де існує необ­межена монархія. Другу групу утворюють обмежені монархії в ОАЕ, Катарі, Кувейті, Бахрейні, Марокко та Йорданії.

Щодо республік, то вони існують в таких арабських країнах, як Ліван, Сирія, Ірак, Лівія, Туніс та Алжир. Крім того, існують досить специфічні ісламські республіки в Ірані, Пакистані та ін.

Державно-територіальний устрій держав ісламської циві­лізації може бути як простим (Оман, Кувейт, Іран), так і склад­ним (ОАЕ).

Політичний режим може варіюватися від демократичного (Ліван) до тоталітарного (Іран часів Р.М. Хомейні). Проте в біль­шості випадків він є авторитарним. Державно-політичний ре­жим цих країн є соціалістським.

За публічним же виміром держави ісламської цивілізації є або соціальними олігархіями, де роль еліти звичайно виконує духовенство, або автархіями у формі монархій чи монократій.