Глава 20. Законність і правова культура 435

для досягнення актуальних правових цілей. У зв'язку з цим важливим е обґрунтування вірогідних змін у системі правової орієнтації громадян і розробка засобів, що або блокують, або сти­мулюють їх появу.

Функція правовії соціалізації виражається у здатності пра­вової культури забезпечувати передачу новим поколінням накопиченого досвіду та культури для ефективного викорис­тання своїх суб'єктивних прав і дотримання юридичних обо­в'язків.

Антиподи правової культури. Слід зазначити, що антиподи правової культури можуть виражатися як у позитивному, так і в негативному аспекті.

Негативним антиподом (протилежністю) е правовий нігілізм, а позитивним - правовий ідеалізм.

Схематично це виглядає так:

Правовий нігілізм

(-

Правова культура

н

Правовий ідеалізм

Рис. 20.1, Правова культура та її антиподи

Правовий нігілізм - це негативне ставлення до права, зако­ ну і^авовихформорганізаціїсуспільнихгіднос^

Існують два основних варіанти класифікації різновидів пра­вового нігілізму.

Так, за проявами правовий нігілізм може виражатися у на­вмисному порушенні законодавства, масовому недотриманні і не­виконанні юридичних розпоряджень, виданні суперечливих пра­вових актів, підміні законності доцільністю, конфронтації пред­ставницьких і виконавчих структур та порушенні прав людини.

Навмисне порушення законів і інших підзаконних норма­тивно-правових актів. Прикладом такого варіанту правового нігілізму е вчинення злочину, наприклад, убивство. У даному випадку злочинець, знаючи і розуміючи правові вимоги, ставить­ся до них негативно, адже не слідує їм.

Масове недотримання і невиконання юридичних розпоря­джень. Прикладом цього е бунт, революція тощо. Так, під час перехідного періоду до ринкових відносин багато хто з грома­дян як Росії, так і України не дотримувався юридичних розпо­ряджень: ухилявся від сплати податків, не реєстрував своїх під­приємств, не отримував необхідних ліцензій тощо. Це все було проявами саме правового нігілізму.

2в'

Глава 20. Законність і правова культура 437

Правовий ідеалізм — перебільшення реальних регулятив­них можливостей правової форми.

Одним з основоположників правового ідеалізму був Платон, який вважав, що принципові зміни суспільства є можливими за допомогою мудрих законів.

Правовим ідеалістом був Петро І. За період свого правління він видав дві тисячі указів, якими регламентував майже всі на­прямки життя російського суспільства.

Деякі з цих указів були доречними. Так, у 1722 році в Росії з'явилася прокуратура, метою якої було втілення в життя еконо­мічних, соціальних і політичних реформ царя всупереч прихова­ному, а часто навіть відкритому опору місцевих органів влади.

Проте були й інші укази.

Приклад 20.1

О. Бушкое про правовий ідеалізм Петра \

Наказувалося ткати килими чітко визначеної ширини, під страхом каторги ••боронилося виробляти шкіру для взуття дьогтем, застосовуючи замість цього ворвань, жати було наказано не серпами, а «малими косами з грабля­ми», знищити віконця для виливання води у бортах суден, замінивши їх на помпи; жителям Петербургу заборонялося користуватися човнами з весла-ми і наказувалося використовувати лише з парусами (причому до дрібниць мзначапося, як їх фарбувати і лагодити). Пічки наказувалося ставити не на підлозі, а на фундаменті, стелі обов'язково потрібно вимазувати глиною, дахи крити не дошками, а черепицею, дерном або ж дранкою, могили для помер­лих лагодити за єдино встановленим зразком, живим обов'язково ходити до церкви у свита та в неділю, а священикам - «під час літургії вправлятнся в бого мисленні >.

У всіх випадках видавалися великі царські укази, де сам Петро розписував •ід цього й до цього - так що укази, по суті, перетворювались ще й на довгі «повчання», як було з повелінням Петра «заборонити жителям шевської столи­ці їздити на конях, що не мають вуздечок, і випускати з дворів без пастухів корів, кіз, свиней та інших тварині. Государ-імператор сам займався питання­ми, які повинен був вирішувати який-небудь поліцмейстер.. Підозрюю, що по­дібні укази і були висміяні Салтиковим-Щедріним в * Історії міста Глупова», коли один з тамтешніх градоначальників видає указ «Про правильну випічку пирогів*. Дуже схоже на Петра...

Між іншим лікуватися також потрібно було згідно з указом. Попивши мінеральної водички з олонецьких джерел, Петро знайшов ЇЇ чудовою - і наказав підданим їздити «для лікування хвороб на опенецькі води». Коли ж багатьом водичка не допомогла і люди, що не отримали зцілення, почали ви­словлювати своє невдоволення, Петро терміново видав черговий наказ, у якому пояснювалось, що окремі невдачі у лікуванні водами викликані... недотриман­ням пацієнтами височайше затверджених правил лікування.

436 РОЗДІЛ 4. ТЕОРІЯ ПРАВА

Видання суперечливих правових актів. Прикладом цього є юридичні колізії між різними нормативно-правовими актами, які суперечать один одному.

Підміна законності доцільністю. Прикладом цього е події, які відбувалися після революцій: терор, звільнення злочинців під приводом того, що вони є жертвами минулого режиму. Так, у 1917 році кримінальні злочинці були звільнені під приводом того, що всі злочинці є жертвами царизму. У 1918 році радянсь­ка влада у відповідь на вбивства своїх керівників проголосила політику так званого «червоного терору». Його результатом було знищення без законних підстав колосальної кількості представ­ників інтелігенції, дворян і священиків під приводом того, що вони належать до «експлуататорських класів». Так доцільність замінила законність,

Конфронтація представницьких і виконавчих структур. Прикладом цього є протистояння у вересні 1993 року народних депутатів РРФСР та її Президента Б.М. Єльцина, коли предста­вницькі (з'їзд народних депутатів та Верховна Рада РРФСР) і виконавчі (Президент і Уряд Росії) структури видавали розпо­рядження, які суперечили одне одному. Ця конфронтація зго­дом вилилася в збройне протистояння і людські жертви, а заве­ршилася збройним штурмом парламенту.

Порушення прав людини. Уперше на найвищому рівні права людини були закріплені в Загальній декларації прав людини (1948). Одним з основних прав людини визнається її право на життя, а тому масові репресії в умовах авторитарних і тоталітар­них режимів-(наприклад, культурна революція в Китаї 1966-76 рр., геноцид в Іраку проти курдів за часів Саддама Хусейна, холокост проти євреїв під час Другої світової війни, голодомор в Україні 1930-х і 1940-х років) е саме проявами правового нігілізму.

Інша класифікація правового нігілізму може здійснюватися за формою. У цьому випадку правовий нігілізм може виража­тися як в активній, так і в пасивній формі.

Пасивна форма правового нігілізму, яку ще іноді називають теоретичною формою, означає байдуже ставлення до права, недо­оцінку його ролі і значення. Прикладом цієї форми є анархізм. Науковий анархізм виник у ХІХ-ХХ столітті як один з варіантів перетворення існуючого ладу. Анархісти вважали, що відносини між людьми не потребують якогось державно-правового регулю­вання, адже люди самі зможуть домовитися між собою.

Активна форма нігілізму означає свідомо воронеє ставлення до права. Прикладом саме цього є вчинення злочинів.