Глава 15. Типологія держави: формаційний підхід 291

При вирішенні національного питання радянська держава спиралася на ідеї радянського федералізму, який проповідував право надій на самовизначення. Це зумовило появу в рамках СРСР п'ятнадцяти союзних республік. Інші ж нації реалізували зазначене право у формі національно-територіальних автономій: республік (Чечено-Інгуська Автономна Радянська соціалістична республіка), областей (Єврейська автономна область) та округів (Комі-Перм'яцький автономний округ).

Проте слід мати на увазі, що керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства визнавалася Комуністична партія Радян­ського Союзу. Це було закріплено в статті 6 Конституції СРСР.

Наявність такої правлячої партії обумовила існування в СРСР однопартійної системи. При цьому партійний апарат керував системою рад, а відсутність альтернативи при виборах не дозво­ляла радянським громадянам повною мірою реалізувати демо­кратичний потенціал рад народних депутатів.

У своєму розвитку радянська держава пройшла низку етапів.

Існує принаймні декілька підходів до їх періодизації. Так, з погляду розширення соціалізму, виділяють:

1. період існування соціалізму в одній країні;

2. період існування соціалізму у двох країнах - СРСР та Мон-

3. період існування соціалізму на євразійському континенті;

1. період існування світової системи соціалізму (після приєд­ нання до радянського блоку Куби).

З погляду розвитку соціалізму безпосередньо в СРСР виділя­ють такі етапи, як:

1. перехідний період від капіталізму до соціалізму;

2. період перемоги соціалізму;

3. період розвиненого соціалізму.

У перехідний період виборча система спиралася на цензове (виборчих прав були позбавлені багато представників дворянст­ва, інтелігенції, священнослужителів тощо), ступінчасте (існуючі Вищі з'їзди Рад (наприклад, Всесоюзні з'їзди Рад), що формува­лися з представників нижчих (наприклад, республіканських) з'їз­дів Рад та відкрите виборче право. Усе це було закріплено в Конституціях 1918 та 1924 років.

Період перемоги соціалізму в Конституції СРСР 1936 року закріпив загальне, пряме і таємне виборче право.

Перші два етапи були періодами так званої диктатури про­летаріату.

292 РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ

Період же розвиненого соціалізму закріпив у Конституції СРСР 1977 року так звану загальнонародну державу.

Проте існує ще кілька класифікацій періодизації радянської держави. Так, залежно від політичного режиму радянська дер­жава пройшла такі етапи, як:

1) перехід від лібералізму до ідеократичного авторитаризму

(І9І7);

2. період ідеократичного авторитаризму (1918-1929);

2. перехід від ідеократичного авторитаризму до тоталітаризму (1929-1934);

2. період тоталітаризму (1934-1953);

2. перехід від тоталітаризму до партійне-вождістського автори­ таризму (1953-1957);

2. період партійно-вождістського авторитаризму (1957-1985);

2. перехід від партійно-вождістського авторитаризму до лібе­ ралізму (1985-1987);

2. період лібералізму (1987-1990);

2. період боротьби авторитарних та ліберальних тенденцій роз­ витку радянської держави (1990-1991).

Держава народної демократії. На відміну від радянської дер­жави народно-демократична республіка, як правило, існувала у формі багатопартійної політичної системи. Так, у Народній Рес­публіці Болгарія уряд, сформований Г. Димитровим у 1946 році включав, крім комуністів, ще й представників Болгарського зе­млеробського народного союзу, союзу «Ланка», соціал-демокра-тичної та радикальної партій.

Проте водночас багатопартійність не припускає можливості вільних виборів. Більше того, селянські партії, гцо існували в Ні­мецькій Демократичній Республіці (сучасна східна Німеччина), Польській Народній Республіці та Чехословацькій Соціалістич­ній Республіці (нині це окремі держави Чехія та Словаччина), обов'язково знаходилися під контролем пролетарських партій -Соціалістичної Єдиної партії Німеччини, Польської Об'єднаної робочої партії, Комуністичної партії ЧехословаччинИ.

Існували й інші риси, що відрізняли країни народної демок­ратії від радянської держави. Так, народно-демократична респуб­ліка використовувала деякі старі парламентарно-демократичні форми (наприклад, президентську владу), змінюючи, по суті, їх­ній зміст відповідно до комуністичної ідеології. Крім того, у країнах народної демократії існували народні фронти - масові суспільно-політичні організації, що об'єднували під керівництвом комуністів різноманітні громадські організації (політичні пар­тії, профспілки, кооперативи тощо).