2. Філософська думка в Росії

Одним із основних джерел розвитку філософії в Росії були твори київських "книжників": повчання, життєписи святих, твори Філофея, Пересвєтова, Макарія, що обґрунтовували концепції російської монархії, великодержавного курсу Москви. Спроби внести західноєвропейське мислення, просвітницькі ідеї аж до XVIII ст. сприймалися з недовірою і переслідуються. Прикладом може служити майже тридцятирічне ув’язнення афонського монаха, вченого, гуманіста Максима Грека (XVІ ст.). Вихованці Київської академії Сімеон Полоцький, Стефан Яворський, Феофан Прокопович, запрошені в Москву в XVІІ ст., свою духовну діяльність цілком спрямовують на утвердження державного абсолютизму і православної догматики.

Теоретично самовизначається філософія в Росії лише у XVIІІ ст. Виявляються дві основні дослідницькі галузі: природнича і філософсько-гуманістична. М.В.Ломоносов (1711-1765) започаткував природничий матеріалізм ("корпускулярну теорію"). О.М.Радіщев у трактаті «Про людину, про її смертність і безсмертя», порівнюючи погляд спіритуалізму (ідеалізму) і натуралізму (матеріалізму), приходить до висновку про антиномічність, неможливість довести і смертність і безсмертя душі, заохочуючи читача до власних філософських роздумів про двоєдину (духовно-тілесну) природу людини.

Самобутність російської філософії вперше заявила про себе у «Філософських листах» П.Я.Чаадаєва (1794-1856), де він поставив питання про необхідність для розвитку Росії синтезу східної і західної культур (східного квієнтизму  спокійно-споглядацького ставлення до життя і західного активізму  орієнтації на перетворення середовища, на користь). Ця тема стала центральною і у таких російських мислителів як М.Я.Данилевський, М.О.Бердяєв. Мислитель світового рівня, М.О.Бердяєв на цій основі стверджував ідеали духовної свободи.

У ХІХ ст. російська філософська думка поляризувалась на слов’янофілів і західників. Слав’янофіли (брати Аксакови, О.С.Хомяков, П.В.Кіреєвський) протиставляли Заходу такі російські цінності як громада, православ’я, самодержавність і відданість народним звичаям. В них вони вбачали порятунок від вад західної цивілізації (культури користі, індивідуалізму, раціоналізму).

Західники (Т.М.Грановський, К.Д.Кавелін, В.П.Боткін, О.І.Герцен, М.П. Огарьов) були ідеологами ліберально-визвольного руху, орієнтувалися на німецьку класичну філософію (Гегеля, Канта), спрямовували свою творчість на обґрунтування наукового знання, прав людини, громадянських свобод і соціальної еволюції. Слав’янофіли і західники не були ворогуючими партіями. Це була дискусія людей, яких хвилювала доля Росії, по якому шляху їй іти після скасування кріпосництва.

Своєрідним синтезом ідей західників і народників стала філософія і революційна боротьба народників. Їх ідеологи О.Г.Герцен, М.Г.Чернишевський обґрунтували концепцію самобутнього "російського соціалізму", що спирається на традиції селянської общини, але філософська думка їх розвивалась в основному, під впливом західної філософії (гегельянства, антропологічного матеріалізму Фейєрбаха, позитивізму). Сильними сторонами філософської спадщини революційних демократів (О.Г.Герцена, М.Г.Чернишевського, Д.І.Писарєва) є глибокий зв’язок із революційною практикою і інтерес до природничих наук.

Із слав’янофільства виросли специфічно російські філософські течії: філософія російського космізму і філософія всеєднання. Для умонастрою значної частини російської інтелігенції ХІХ ст. було характерно презирство до міщанства, до зосередженості на здобуванні земних благ. В той же час не викликала захоплення і революційна енергія, спрямована на перерозподіл матеріальних цінностей. Тому знаходили певну підтримку філософські ідеї всеєднання. В.С.Соловйов підкреслював, що людина повинна зрозуміти перевагу духовних цінностей над матеріальними і творити добро незалежно від обставин. Л.М. Толстой проголосив: "Бог є любов". Це гасло виражає віру в євангельське вчення про об’єднуючу силу любові до ближнього. Шляхом до християнської любові виступає моральне самовдосконалення кожного: "Царство боже в нас самих".

Ідея об’єднання людства проводиться і в творах російських космистів М.Ф.Федорова, В.І.Вернадського, К.Е.Ціалковського. Російська філософія ХІХ ст. була переважно релігійно-ідеалістичною, але при цьому вона була наповнена духом шукань досконалої і моральної людини. В наш час, коли гостро проявили себе негативні риси науково-технічного прогресу, однобокого раціоналізму, завойовницького, споживацького ставлення до природи, гуманістичні тенденції російської духовності культури всіх філософських напрямків заслуговують на увагу й ретельне вивчення.

Контрольні запитання

1. Які характерні риси притаманні києво-руській філософській думці?

2. З яких позицій стверджували ідеї гуманізму видатні українські філософи XV століття?

3. Які філософські ідеї пропагували українські навчальні центри у XVІ-XVІІ ст.?

4. Що є найбільш характерним для філософської спадщини Г.С.Сковороди?

5. Як розвивалась філософська думка в Україні у ХІХ-ХХ століттях?

6. Як можна визначити духовну ситуацію в Росії до XVІІІ ст.?

7. Які ідеї відстоювали слав’янофіли і західники в Росії ХІХ ст.?

8. Якими поглядами відзначались представники філософії російського космізму і всеєднання?