2. Структура культури

У відповідності з рівнями сутності людини можна виділити основні структурні елементи культури.

І. Культура життєвих потреб і способів їх задоволення. Рівень культури людини визначається тим, що вона їсть і п’є, як вона задовольняє ці потреби; як вона одягається, які має житлові умови, як задовольняє свої сексуальні потреби. Можуть виникати і культивуватися в окремих групах і патологічні потреби, алкоголізм, наркоманія, які призводять до руйнівних наслідків не лише відносно організму окремого індивіду, а й суспільства в цілому.

ІІ. Культура праці і виробництва відображає рівень розвитку техніки і технологій, ставлення до людини у процесі виробництва, задоволення фізіологічних і духовних потреб учасників виробництва. При цьому рівень розвитку знарядь праці та організації виробництва виступає як основний показник розвитку культури. Тому в історії людства визначаються: кам’яний, бронзовий, залізний і т.д. віки. Наша епоха визначається нерідко як епоха автоматизації, інформатизації.

ІІІ. Культура суспільних відносин (економічних, національно-етнічних, шлюбно-сімейних, побутових, міжособових). Культура, тобто рівень розвитку кожного з цих видів відносин справляє вплив на всі інші і виявляється у мірі уваги до кожної людини, у засобах юридичного і морального упорядкування цих відносин, у методах запобігання та вирішення конфліктів.

ІV. Виключно важливим структурним елементом культури є культура суспільної свідомості, духовного світу людини. На основі взаємозв’язку раціонального мислення і почуттєво-емоціональної оцінки людей формується суспільна психологія, менталітет (спосіб сприйняття дійсності), що являє собою систему почуттів, настроїв, переживань, обумовлених життєвим досвідом особи. Все це знаходить своє відображення у культурі мови, мислення, релігійної, політичної, моральної, естетичної свідомості.

V. Важливим структурним елементом культури виступає також сфера свободи і творчості. Свобода є вищим рівнем сутності людини, її розвитку, а засобом здійснення свободи виступає творчість  здібність вносити ініціативні зміни у середовищі відповідно до потреб людини.

В цілому рівень культури свідчить про здібність людей і суспільства розумно узгоджувати індивідуальні, групові і громадські потреби.

Заслуговують на увагу і такі структурні форми культури, як регіональні, локальні, національні, вікові (наприклад, молодіжні) культури та субкультури. Багатоманітність форм культур складалась в умовах відносної ізоляції окремих регіонів і груп, що сприяло формуванню відмінностей у звичаях, традиціях, моральних нормах, у світоглядних цінностях. При цьому у людей виникає схильність свій спосіб життя, свої погляди та естетичні смаки вважати "вірними", а все не схоже на свою культуру в інших групах, народах сприймати як ненормальне, гідне осуду. Таку тенденцію ставитися до інших культур з позицій зверхності своєї власної називають етноцентризмом. При цьому зосереджують увагу на тому, що роз’єднує людей різних культур, а не на загальнолюдських культурних цінностях. А це нерідко спричиняє до непорозумінь та конфліктів.

Більш прогресивна позиція тих людей, які вважають, що культуру будь-якої етнічної чи вікової групи можна зрозуміти лише на основі аналізу її власних цінностей та умов життя. Така позиція одержала назву культурного релятивізму. Вона сприяє взаєморозумінню між представниками різних культур.

Таким чином, культура виступає в ролі загального показника розвиненості людської суті, що проявляється у задоволенні потреб у виробництві, в людських відносинах, у спілкуванні. Одночасно, вона виконує функції упорядкування взаємодії та взаємовідносин між людьми за допомогою традицій, звичаїв, норм поведінки та ціннісної орієнтації.