2. Структура практики

В структуру практичної діяльності входять:

1)  суб’єкт  діюча на предмет людина (або якась група людей);

2)  цілевизначення трудових та інших зусиль;

3)  програма дій, спрямованих на досягнення мети;

4)  конкретні операції та дії, що мають своїм наслідком задоволення практичних потреб;

5)  об’єкти (людина, річ або тварина), на які спрямовані перетворюючі дії суб’єкта.

Практична діяльність складається з двох процесів: 1) цілевизначення і 2) цілездійснення. Безпосередньо практична діяльність складає цілездійснення, що передбачає:

1)  інформаційно-пізнавальну діяльність (вивчення властивостей об’єкта, що можуть бути використані для досягнення мети);

2)  ідеально-конструктивну діяльність (вироблення ідеальної моделі, майбутнього реального бажаного результату;

3)  реально-конструктивну діяльність (практичне втілення мети).

Завдяки суспільно-практичній діяльності у людей виникла здатність створювати ідеальні образи предметів, які вони мають на меті виробити в процесі діяльності. Без формування таких образів, без функціонування особливого, ідеального плану для людини неможлива будь-яка ефективна діяльність.

3. Інженерна діяльність як вид практики

Специфічним різновидом практики є інженерна діяльність, в тій мірі, в якій вона спрямована на проектування і конструювання, а також організаційну роботу у соціотехнічній системі виробництва. Хоч вона і не має безпосереднім об’єктом діяльності матеріальний предмет (це справа робітників фізичної праці), інженерна діяльність  необхідний елемент трудової, практично-перетво- рювальної діяльності в сучасних умовах виробництва. Інженер визначає матеріально-технічні засоби досягнення мети, що стоїть перед виробництвом, розробляє технологію, тобто програму практичних дій по виготовленню продукта, технічне навчання та інструктаж робітників, крім того, значна частина інженерів займається науковими експериментами в галузі технічних наук. Це теж практична діяльність.

Але інженерна праця може носить і непрактичний характер. Це галузь різноманітних теоретичних досліджень, що мають на меті не конкретні практичні результати, а формування принципів, законів створення і функціонування штучних пристроїв та соціотехнічних систем. Безпосередньою метою інженера  теоретичного дослідника як будь-якого науковця становиться не користь або прибуток, а істина, принципи, закони, функціонування технічних систем, що мають поряд з пізнавально-теоретичним і практичне значення. В той же час основною метою інженера-виробничника, конструктора, проектувальника виступає функціональність, ефективність, прибутковість рішення або проекту як наслідок його здійснення, тобто в цьому разі інженерна діяльність має переважно практичний характер.

Інженерна діяльність ґрунтується на використанні досягнень технічних, природничих та соціально-гуманітарних наук, на інтелектуально-організа- ційному забезпеченні конструювання і практичного застосування технічних і технологічних засобів для задоволення потреб людини. Наслідками інженерно-практичної діяльності виступають проект, креслення, розрахунки, організаційно-технічні рішення. Всі вони мають ідеальний характер, і це їх споріднює з результатами теоретичної діяльності (принцип, закон, теорія). Але на відміну від останньої, інженерно-практична діяльність має на меті безпосереднє керування виробництвом. Виконавці несуть певну відповідальність за додержання вимог проекту, конструкції, організаційно-технічного рішення, тобто останні мають практичний характер і , навпаки, ніхто не несе відповідальності за виконання другого закону термодинаміки або закону Бойля-Маріотта, відкриття яких є результатом теоретичної діяльності.

Основну функцію інженерної діяльності складає вирішення суперечностей між постійно зростаючими потребами людей і техніко-виробничими можливостями. Тому найважливішими принципами інженерної діяльності виступають:

1)  практичність, тобто вимога відповідності інженерних рішень об’єктивним умовам і дійсним потребам;

2)  всебічність  наслідки інженерної діяльності повинні задовольняти безліч економічних, соціокультурних, технічних, екологічних параметрів;

3)  оптимальність  досягнення найвищого ефекту в умовах узгодження суперечливих вимог (досконалості і собівартості, швидкості та безпеки тощо).

Отже, інженерна діяльність, залишаючись в "ідеальному просторі" за своєю суттю, як розумова праця, і наслідками (проекти, ідеї, рішення), носить переважно практичний характер, оскільки безпосередньо зорієнтована на реальні зміни у довкіллі. Тому інженерно-практична діяльність у більшій мірі, ніж науково-теоретична, отримує соціально-моральну оцінку: на скільки вона відповідає принципам гуманізму, піклування про всебічний розвиток і добробут людей.

Контрольні запитання

1. Як Ви розумієте дві основні моделі ставлення людини до світу?

2. Що таке практика?

3. Які форми практики Ви засвоїли?

4. Як співвідносяться між собою категорії "діяльність" і "практика"?

5. Чим відрізняється між собою теоретична та практична діяльність?

6. Чому практика виступає критерієм істини?

7. Чому не можна абсолютизувати практику як критерій істини і сенс життя?

8. Як Ви уявляєте собі структуру практики?

9. В якій мірі інженерна діяльність є різновидом практики?

Література

1. Філософія. Курс лекцій.  К., 1991. Лекція 13.

2. Філософія. Підручник під ред. Г.А.Заїченка.  К., 1995. Розділ 9.  С.273-283.

3. Ангелов Г.В., Чугуенко В.М. Культура инженерного мышления.  Одесса, 1993.

4. Крик Э. Введение в инженерное дело.  М., 1970.

5. Давыдов В.В. Теория деятельности и социальная практика // Вопросы философии, 1996, №5.

6. Свирский С.К. К вопросу о содержании категории "практика" // Вопросы философии, 1986, №8.