Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
КЛ_философия.doc
Скачиваний:
79
Добавлен:
09.02.2016
Размер:
665.09 Кб
Скачать

2. Антропосоціогенез. Єдність природного і суспільного в людині

Антропосоціогенез  це проблема виникнення людини як біологічного виду (антропоса) і суспільної (соціальної) істоти. Поява нових видів тварин пов’язана із пристосуванням їх до різкої зміни природних умов шляхом біологічної мутації. Поява ж людини (антропосоціогенез)  унікальний випадок, коли виникає не просто новий вид тварин, але й принципово новий (соціальний) спосіб існування. Для такого якісного стрибка у розвитку предка людини були необхідні біологічні передумови: унікальний мозок, здібний до конструктивної, творчої роботи; прямоходіння, що вивільнило передні кінцівки для трудових операцій; утворення органів для членороздільних звуків. Але предок людини став людиною, насамперед, завдяки праці, мисленню і мові, що могли розвинутись лише в процесі суспільної взаємодії.

На відміну від інстинктивної праці тварин (птахів, бобрів, бджіл), що будують свої гнізда за спадково заданими програмами, людській праці передує ідеальне проектування. Постійне вдосконалення засобів виробництва і розвиток самої людини пов’язані із невпинно зростаючими потребами, що стають все більш різноманітними і вимагають нових технологій, знань і вмінь. Найважливішими умовами виживання людини стають не стільки біологічні пристосування, скільки соціальна організація, економічні, соціокультурні та політичні відносини.

Тому люди потребують досить складних засобів упорядкування свого спільного життя. Це, перш за все, звичаї, норми моралі і права, розвиток, збереження і передача яких від покоління до покоління неможливі без мови. Отже, людина є одночасно і природною, і соціальною істотою, тому треба поліпшувати, як біологічні, так і суспільні умови життя людей.

3. Духовність і проблема сенсу життя

Що означає жити по-людськи? Мислячу людину не задовольняє лише матеріальний добробут. Вона шукає шляхи свого самоутвердження, вищий сенс буття, свого зв’язку з вічними цінностями, з Богом, з історичною пам’яттю свого народу, з культурою людства. Так, людина народжується тричі: як біологічна істота (дитина), як соціальна істота (особа) і духовно-психічна істота із своїм особливим внутрішнім світом. Духовний світ людини формується як необхідність для вироблення програм, що керують працею і спілкуванням. Але наслідком постає духовність  потреба мріяти, творити, винаходити, шукати істину.

Духовність людини існує немов би в полі, створеному двома полюсами: з одного боку, унікальністю, самоцінністю, неповторністю людської індивідуальності, а з другого  причетністю кожного до універсальності, цілісності космосу (природи і культури). Таким чином, духовність індивіду  це малий світ, мікрокосмос, душа людини, що вміщує в собі якоюсь мірою вічний, великий світ  космос, визначає її відповідальність не лише за себе і за свій час, але й за довкілля і за майбутнє своїх нащадків. В цьому й полягає вищий сенс життя. Як вчив Г.Сковорода: "Думки сердечні вони незримі, як начебто їх нема, але від цього зерна залежить цілого життя нашого дерева; якщо зерно добре добрими насолоджуємося плодами; як сієш, так і жнеш". Багатий внутрішній світ людини  духовність  він порівнював з дорогоцінним камінцем, що несе людству спасіння.