Тема7. Пізнання: сутність і структура

1. Філософське осмислення пізнавального процесу

Пізнання  процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності у свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філософії, як гносеологія (теорія пізнання). Головним у гносеології є питання про відношення знання про світ до самого світу: чи спроможна наша свідомість (мислення, відчуття, уявлення) дати адекватне відображення дійсності.

Це питання виникає тому, що:

1) Взаємодія суб’єкта і об’єкта пізнання породжує чимало суперечностей. Річ у тому, що суб’єкт свідомо чи підсвідомо може дати неадекватне відображення об’єкта у знанні.

2) З одного боку, посилюється взаємовплив природничого і соціального пізнання, а з другого, дослідниками конкретних наук не завжди усвідомлюється принципова відмінність соціальних закономірностей від природних, специфіка соціального пізнання.

3) На сучасному етапі постала проблема так званого посередника між суб’єктом і об’єктом. Це прилади, моделі, знакові системи, алгоритми, штучні мови. Вони все більше виконують функції роз’єднання суб’єкта і об’єкта і цим ускладнюють процес пізнання.

4) Закони розвитку об’єкта і закони його пізнання не збігаються. Принципи, форми, методи пізнання мають відносну самостійність, але ж від їх вибору залежить пізнання істини.

Всі ці суперечності і є предметом філософських дискусій у гносеології. Існують у філософії течії, які тією чи іншою мірою заперечують можливість пізнання навколишнього світу. Представники скептицизму стверджують, що істинність або хибність майже всіх положень науки й досвіду однаковою мірою може бути доведена або заперечена. Скептицизм не заперечує можливість знань, він лише підкреслює їх вірогідність або сумнівність. Представники агностицизму заперечують пізнання суті явищ і процесів. Різновидність агностицизму є апріоризм. Апріорні знання, на думку агностиків, людина може отримати до будь-якого досвіду: за допомогою віри або надприродної інтуїції.

Філософське осмислення цієї проблеми дає змогу дійти висновку, що людина загалом здібна пізнати суть предметів. Головним доказом цього є практичне використання законів природи й суспільства, що відображають суттєвий зв’язок, суттєві властивості досліджуваних процесів та явищ.

Сам процес пізнання умовно можна поділити на два етапи: інформаційно-пізнавальний (дослідження властивостей реальних предметів, перевірка знань на практиці) і творчий (формулювання образів, моделей предметів, проектування їх бажаних властивостей).

Розрізняють чуттєвий і раціональний рівні процесу пізнання. Чуттєве пізнання  першооснова і передумова всякого пізнання. Воно виникає при безпосередній взаємодії суб’єкта та об’єкта і має три форми: відчуття, сприйняття, уявлення. За допомогою відчуття людина пізнає окремі властивості предмета: колір, вагу, смак тощо. Відчуття  наслідок взаємодії властивостей суб’єкта і об’єкта, тому воно має не лише об’єктивний, але й суб’єктивний зміст. Абсолютизація суб’єктивного боку відчуття і приводить до агностицизму. Сприйняття  це цілісне відтворення об’єкта у свідомості при безпосередньому впливові його на суб’єкт. Сприйняття має вибірковий характер: людина звертає увагу на ту сукупність властивостей об’єкту, що має для неї практичне чи пізнавальне значення, відповідає її потребам. Уявлення  це узагальнений образ предмета, сприйнятого раніше. Об’єктом уявлення можуть бути також фантазії, ілюзії, але, як правило, уявлення відтворює суттєві риси предмета. Загалом форми чуттєвого пізнання відображають об’єкт у наочно-образній формі, у конкретних проявах його властивостей.

Раціональне пізнання (мислення) проникає в суть предметів і процесів. Форми раціонального пізнання  поняття, судження, умовивід  дають змогу знайти суттєві взаємозв’язки  закономірності в розвиткові природи і суспільства. Поняття  форма думки, в якій узагальнені внутрішні, найсуттєвіші властивості об’єкту. В понятті фіксуються основні зв’язки і відношення, утримуються загальні та особливі ознаки об’єкта. Судження  це думка, в якій за допомогою декількох понять щось стверджується або заперечується. Умовивід  форма абстрактного мислення, поєднання декількох суджень за законами логіки. Розрізняють індуктивні умовиводи, в яких процес пізнання йде від одиничного до загального; та дедуктивні умовиводи, коли на основі загальних знань про сутність групи предметів доходять висновків про окремі його сторони. Поняття, судження, умовивід становлять основний зміст наукових теорій.

На практиці процес пізнання спирається на сукупність чуттєвих і раціональних форм. Абсолютизація одних і недооцінка інших форм призводить до логічної помилки, невірних висновків про об’єкт. У філософії спостерігається два моменти такої абсолютизації  сенсуалізм, коли чуттєвість визначається за головну форму пізнання, і раціоналізм, представники якого єдино достовірними знаннями вважають ті, що отримані за допомогою мислення.