3. Науково-технічне пізнання та його методи

На відміну від науково-технічного знання, зверненого до об’єктивно існуючого, науково-технічне знання можна визначити як знання про створення "другої природи", штучного світу. Технічне знання є опосередковуюча ланка між дослідним і теоретичним знанням. У технічному знанні поєднуються експерименти з науково сформульованими проблемами, гіпотезами, ідеями й науковими висновками. Специфіка технічного знання  у його спрямованості на проектування і конструювання штучних об’єктів за допомогою використання законів природи: процес використання природних матеріалів та енергії у технічному знанні включає до себе такі етапи, як мислене конструювання об’єкту, створення проекту, розробку конструкції.

Науково-технічне пізнання функціонує у системі: природознавство  суспільствознавство  інженерні дослідження  винахідництво  проектування  конструювання  організація виробництва.

Інженерні дослідження  форма науково-технічного пізнання, що виконує функції здійснення зв’язку між технічними науками та виробничою практикою. Інженерні дослідження як вид науково-практичного пізнання виникає тоді, коли їх основою починають виступати наукові знання про природу і суспільні процеси, про можливості, обмеження й принципи створення і застосування технічного об’єкту у конкретних природних і соціальних умовах як вид наукового пізнання, інженерне пізнання здійснюється у таких формах, як соціотехнічна проблема, технічна ідея, побудова ідеалізованих виробничих схем і технічних теорій.

Весь процес інженерного пізнання можна собі уявити як послідовну зміну мислених операцій:

1)  усвідомлення технічного завдання  визначення існуючого стану та ідеального образу бажаного стану штучного об’єкту;

2)  аналіз проблеми  дослідження природних, технічних і соціальних умов вирішення інженерної задачі;

3)  пошук варіантів можливих соціотехнічних рішень;

4)  прийняття оптимального варіанту вирішення задачі.

Специфічними методами науково-технічного пізнання виступають: конструювання, проектування, оптимізація. Основою інженерного пізнання є проектування соціотехнічних об’єктів  виробничих людино-машинних систем. Процес проектування складається з трьох стадій:

1. аналіз проблеми  розклад задачі на складові, більш прості елементи;

2. синтез (трансформація)  поєднання складових елементів по-новому;

3. оцінка практичних майбутніх наслідків здійснення проекту.

Сучасний інженер повинен мислити системно, приймаючи до уваги результати досліджень не лише в галузі технічних наук, але й усю сукупність знань про природу, суспільство, про функціональні можливості і потреби людського організму, про моральні та естетичні цінності людей, що будуть користуватися проектованою технічною системою. Отже, вихідним принципом культури інженерного пізнання повинен стати гуманізм.

Контрольні запитання

1. Чим відрізняється наукове пізнання від дослідного?

2. Які форми застосовуються у науковому пізнанні?

3. Що являють собою три рівні наукового пізнання?

4. В чому полягають наукові методи пізнання?

5. Чим відрізняється науково-технічне, інженерне пізнання від наукового, природничого та соціального пізнання?

6. В чому полягає процес інженерного пізнання, його основні форми?

Література

1. Філософія. Навчальний посібник / За ред. І.Ф.Надольного. – К, 1997.

2. Філософія. Підручник. За ред. Г.А.Заїченка. – К., 1996.

3. Философия техники. – Вопросы философии, 1993, №10.

4. Сидоренко В.Ф. Генезис проектной культуры. – Вопросы философии, 1984, №10.

5. Бердяев Н.А. Человек и машина. – Вопросы философии, 1989, №2.