2. Роль соціальної революції та реформ в житті суспільства

Переростання суперечностей між продуктивними силами і виробничими відносинами у конфлікт за певних умов загострює боротьбу класів як великих соціальних груп, що розрізняються за формою власності прибутків, місцем у соціальному виробництві та життєвими інтересами. Якщо в даній конкретній ситуації класова боротьба не пом’якшується взаємними компромісами, вона може перерости у боротьбу за владу та докорінну зміну економічних відносин (форми власності на засоби виробництва).

Радикальна зміна суб’єкту політичної та економічної влади і складає суть соціальної революції. Так, свого часу відбулися революції, внаслідок яких панівними класами ставали послідовно рабовласники, землевласники, капіталісти. Спроба завоювати владу пролетаріатом (класом, позбавленим власності на засоби виробництва)  пролетарська революція  на початку ХХ століття закінчилась невдачею. Політична і економічна влада фактично перейшла до рук державної та партійної верхівки. Історичний досвід свідчить, що влада може належати лише власникам засобів виробництва або тим, що мають право розпоряджатися власністю від імені народу, держави.

Але державна власність, якщо вона залишається єдиною формою власності у даному суспільстві, перетворюється в особливу форму прояву мерзенності приватної власності, перед якою пересічний громадянин втрачає свою суб’єктивність, свою здатність розпоряджатися не лише засобами виробництва, але й самим собою. Суспільство, засноване на державній власності, може набувати тоталітарного, деспотичного характеру ("азіатське виробництво").

Наше суспільство мало вижити в умовах політики воєнного комунізму, сталінського терору, розчаруватися у волюнтаризмі М.С.Хрущова, пережити епоху застою Л.І.Брежнєва, руйнівну перебудову М.С.Горбачова, щоб зрозуміти: справа не в теорії марксизму-ленінізму і навіть не в діяльності окремих політичних осіб, а в партійно-державній системі, що склалася на ґрунті безроздільного панування державної власності. Остання, діставши повну самостійність, перетворюється на таку бюрократичну систему, яка не сприймає стимулів нового і втрачає здатність до саморозвитку, консервуючи свої найбільш нежиттєздатні елементи.

Наші надії на вихід із системної кризи пов’язані сьогодні з реформами, направленими на формування економічно незалежних суб’єктів, підприємницьких структур.

Це послідовні еволюційні зміни в суспільстві як наслідок компромісів, взаємних уступок у боротьбі різних соціально-політичних груп за свої інтереси. Чим більше розвинуті в суспільстві демократичні свободи, правові механізми задоволення різними групами своїх потреб, тим більше можливостей уникнути руйнівного революційного вибуху і розвитку суспільства шляхом реформ.

3. Проблема основних етапів та законів розвитку суспільства

У соціальній філософії існують різноманітні підходи до розуміння основних етапів розвитку суспільства як колообертання або послідовної зміни різних типів цивілізацій, культур (Дж.Віко, П.Сорокін, А.Тойнбі). К.Маркс розумів історичний процес як закономірну, необхідну послідовність суспільно-економіч- них формацій (первісного, рабовласницького, феодального, капіталістичного та комуністичного ладу). Кожна соціально-економічна формація  цілісна система, що складається з базису (виробничих відносин) і надбудови (ідей, відповідних їм політичних організацій та відносин). Базис справляє вирішальний вплив на характер надбудови. Але підсистема надбудови має значну самостійність і активно впливає на базис, сприяючи його зміцненню і збереженню.

Від здатності установ і організацій надбудови ефективно вирішувати проблеми і забезпечувати розвиток суспільства на шляхах прогресу залежить і примноження загальнолюдських цінностей і задоволення національних, класових, групових та індивідуальних інтересів людей, узгодження їх без крайніх форм насилля (громадянських воєн, тероризму, заколотів тощо).

Визначаючи примат духовного над матеріальним в багатьох галузях життя суспільства, не можна відкидати визначаючої ролі соціальної матерії (об’єктивних умов життя). Але закони розвитку суспільства (детермінуюча роль буття відносно свідомості; продуктивних сил відносно виробничих відносин; економічного базису відносно надбудови) проявляють себе лише як закони-тенденції, визначають лише основну, магістральну лінію свого здійснення через множину випадковостей і відхилень, можуть суттєвим чином змінюватися і навіть припиняти свою дію, якщо змінюються початкові умови. Тому зараз мало хто з філософів наважуються стверджувати, що "всі шляхи ведуть до комунізму".

Взагалі, сучасна соціальна філософія все частіше схиляється до думки, що розвиток суспільства визначається не однобічно економічним базисом, а взаємодією економічних, соціокультурних та політичних чинників, що можуть приводити до різних моделей суспільного прогресу. Так, утвердження капіталістичних виробничих відносин далеко не завжди складає економічний базис для демократії, як і "соціалістична" власність не дала нового типу реальної демократії. Для розвитку економічних ринкових відносин відзначається роль соціокультурних цінностей: прагматизм, переважно активна життєва орієнтація особи, інтерес до матеріально-грошового боку цивілізації, дисциплінованість, здібність терпіти деякі труднощі у сподіванні на успіх бізнесу. Існують три основні філософські моделі розуміння суспільства та його законів.

1)  Натуралістичний підхід розглядає суспільство як природне продовження розвитку світу тварин, Космосу. З цих позицій тип суспільства і хода його історії пояснюється ритмами сонячної активності, природно-кліматичними умовами, біологічними рисами людини.

2)  Ідеалістична модель суспільства ґрунтується на тому, що першопричинами його функціонування виступають релігійні вірування, ідеальні системи світосприйняття і воля великих людей.

3)  Матеріалізм, що розглядає суспільство як саморозвиваючу систему на основі суспільного виробництва, що складає єдність чотирьох компонентів: виробництва матеріальних благ, відтворення самої людини, відтворення матеріальних відносин і духовне виробництво.

Підкреслюючи роль виробництва (у такому широкому плані, а не лише матеріального виробництва), слід зазначити, що принципову відмінність життєдіяльності суспільства від існування природи складає культура і механізм культурної спадкоємності (накопичення і передачі досвіду творення і практичного застосування взірців технології):

1. за принципом "роби, як я";

2. з використанням норм і заборон;

3. спадкування ідеалів і цінностей.

Якщо перший, базовий шар культури складає предметну діяльність людини, у виробництві, де створюються необхідні речі, другий  у процесах спілкування людей, що формують ідеї і уявлення, то третій  складає систему духовних символів (релігії, філософії, мистецтва). Взаємодія цих шарів культури і виступає рушійною силою життєдіяльності та суттєвих змін у суспільстві.

Контрольні запитання

1. Як розуміти, що розвиток суспільства зумовлений розвитком людини?

2. В чому полягає механізм саморозвитку суспільства?

3. Як можна пояснити дію закона відповідності виробничих відносин продуктивним силам?

4. Чому один і той же спосіб виробництва може бути основою демократичного і тоталітарного суспільства?

5. Яку роль відіграє державна власність у визначенні типу суспільства?

6. Що таке революції та реформи? Яке їх значення у розвитку суспільства?

7. Які моделі розвитку суспільства Вам стали відомими? Сформулюйте свою думку про їх відповідність дійсності.

8. Поясніть відмінність законів суспільства від законів природи.

Література

1. Філософія. За ред. Г.А.Заїченко. – К., 1995.

2. Філософія. Курс лекцій. – К., 1991. – С.366-389.