2. Ознаки суспільного прогресу

Осмислення проблем суспільного прогресу пов’язано з проблемою його критеріїв  суттєвих ознак. Існують різноманітні думки з приводу того, за якими ознаками можна визначити, що дане явище є прогресивним. Труднощі вирішення цього філософського питання полягають в тому, що сам суспільний прогрес  явище дуже складне і різнобічне. Специфіку суттєвих ознак суспільного поступу слід враховувати, насамперед під кутом зору:

1)  його суті як процесу становлення і розвитку людської сутності;

2)  порівняння конкретно-історичних форм його здійснення у поступальному розвитку суспільства;

3)  порівняння рівнів розвитку різних країн на даному етапі історії людства.

Перш за все, основним критерієм прогресу можна визначити стан виробництва  рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Як найважливішу умову задоволення людських потреб, дійсно, розвиненість виробництва можна прийняти за базовий критерій. Але само по собі воно ще не означає рівня та якості задоволення тих потреб людини, які сприяють розвитку здібностей, підвищенню якості життя людей, бо високий рівень виробництва може бути спрямований на досягнення егоїстичних цілей окремих соціально-політичних груп, а не більшості населення (наприклад, мілітаризація економіки, боротьба за сфери впливу, збагачення окремих людей навіть ціною загострення екологічної кризи тощо).

Таким чином, хоч процес виробництва і виступає як матеріальна основа всієї життєдіяльності людини і системи суспільних відносин, він сам по собі ще не гарантує відповідної якості життя. Визначення основного критерію  рівня виробництва  ще недостатньо, щоб напевне стверджувати про суспільний прогрес, якщо його розуміти як процес становлення і розвитку людської сутності у її самоцінності.

Найбільш загальним критерієм суспільного прогресу, що охоплює усі аспекти прояву сутності людини, виступає рівень свободи й творчості, в якому відбивається рівень розвитку і виробництва, і суспільних відносин, і моралі, і досконалості особи.

Рівень свободи і творчості розкриває і ступінь розвитку усіх сутнісних сил людини, ступінь панування його над силами природи зовнішньої і своєї власної. Він показує, у якій мірі людина здібна, перетворюючи навколишній світ і саму себе, забезпечити життєдіяльність усього суспільства як цілісної системи і кожної людини зокрема. Таке розуміння свободи багатоаспектне. По-перше, людина потребує технологічної свободи, і технічний прогрес все більше полягає у звільненні людини від важких фізичних функцій у виробництві, від монотонних операцій, пригнічуючих психіку робітника, від необхідності встигати за темпом роботи машини, конвеєру. За допомогою автоматизації розширюються межі свободи внаслідок виведення оператора із виробничого процесу, перетворення персоналу з безпосередніх агентів виробництва у програмістів та наладників, наглядачів за автоматизованим технологічним обладнанням. Але це лише перший ступінь прогресу як вияв свободи і творчого потенціалу людини.

Другий ступінь свободи як ознаки прогресу  це економічна свобода, можливість вільного вибору занять, засобів існування, розпорядження та володіння власністю. Історичний досвід ХХ ст. засвідчив, що простим проголошенням громадської власності ця проблема суспільного прогресу не вирішується. Щоб стати вільними і можновладними суб’єктами своєї життєдіяльності та її наслідків, люди повинні пройти важкий шлях морально-культурного вдосконалення. Примусово зробити водночас усіх господарями своїх власних суспільних відносин неможливо.

Третій бік свободи  це політичні можливості вибору і впливу на владу. В цьому плані суспільний прогрес полягає у демократичних перетвореннях, у розширенні доступу населення до влади.

Четвертий аспект свободи і суспільного поступу  то інформатизація суспільства. Лише люди високоосвічені, добре поінформовані мають реальні можливості скористатися свободою для творчого і відповідального вдосконалення технологічних, і політичних, і економічних умов своєї життєдіяльності. Без достатньої інформації людина, якщо їй і надати право вибору, безпорадна і навіть небезпечна внаслідок своєї сліпоти, тобто неможливості орієнтуватися у навколишньому середовищі. Ще А.Сахаров підкреслював роль інформаційного забезпечення і тих руйнаційних імпульсів, що виходять із ідеологічно обмежених, однолінійних програм і настанов. Війна, злиденність і терор  безпосередні чинники руйнації свободи і сенсу життя людини. Проте існують і більш потаємні руйнаційні процеси. Один з них  обтісування людини масовою культурою (з опорою на розваги та утилітарні цінності) або тоталітарною пропагандою. Другий руйнаційний процес пов’язаний з надмірною уніфікацією освіти, особливо з гуманітарних дисциплін. Третя загроза інтелектуальній свободі виходить з системи контролю за народжуваністю, біохімічного та радіоелектронного управління психічними процесами. Зупинити прогрес науки і техніки неможливо, але треба обмежити його негативний вплив на людину. Неконтрольоване нарощування кібернетичної могутності може обернутися, на думку Сахарова, своєрідною пасткою, коли машина "видасть поради", небезпечні з точки зору можливостей людського розуму. Цій загрозі інтелектуальній свободі треба запобігти.