Тема3. Філософська думка в україні і росії

1. Становлення і розвиток філософської думки в Україні

Оригінальна традиція української філософської думки складається, починаючи з Х-ІХ ст., під впливом візантійської християнської філософії і міфологічних уявлень східних слав’ян. Найдавнішими пам’ятками писемності Київської Русі, що позначені глибоким філософським змістом, вважаються «Промова філософа», включена до складу «Повісті минулих літ», «Слово про Закон і Благодать» Іларіона, «Повчання» Володимира Мономаха. В межах культури Київської Русі склався специфічний тип філософського мислення, схильного до практичної моралі, до пошуку особистого сенсу життя. Цей пошук був пов’язаний з тогочасними уявленнями про подвоєння світу  на світ наявний і світ бажаний. Певне місце в києво-руській думці посідало протиставлення світу земного (як світу, де панує зло) світові Божому. Проте переважала тенденція причетності світу земного до світу Божого, захоплення різноманітністю світу, прекрасного в своїй гармонії. Такий настрій проймає «Повчання» Володимира Мономаха, «Шестиднев» Иоана, екзарха Болгарського, широко відомого на Русі.

Давньоруські мислителі акцентували увагу на ролі "книжного знання", розуму, не заперечуючи і значення почуттів і волі в пізнавальній діяльності людини. Особлива увага приділяється осягненню божественної істини серцем. Серце  це та ланка, яка сполучає воєдино розум, чуття й волю людини. Ця традиція формується у XVIII-XIX столітті у типову для українського мислення "філософію серця" (Г. Сковороди, П. Юркевича). За уявленнями києво-руських мислителів, людина може поєднувати "кріпость тіла", тілесну "красу" й душевну досконалість, індивідуальну відповідальність перед Богом й свою соціальну роль перед людьми у суспільстві. Збірний моральний ідеал втілювався в образах святих. "Житія" святих утворюють самостійний шар в давньоруській культурі  агіографію.

Починаючи з ХV ст. в українському духовному житті поширюються ідеї гуманізму такими видатними філософами як Юрій Дрогобич, Станіслав Оріховський, Павло Русин. Вони спирались на здобутки античних мислителів і тогочасні наукові знання. З позицій теорії "природного права" та "суспільного договору" розглядали питання гідності особи, проблеми державності, релігії та власності.

У XVI-XVII ст. гострою проблемою становиться боротьба за збереження і розвиток національної й релігійної самобутності проти окатоличення і полонізації. Філософським центром у цей час стає Острозький науково-освітній осередок (1576-1636) до складу якого входили колегія, друкарня і науково-літературний гурток. Найвідомішими серед його діячів були М.Смотрицький, І.Вишенський, С.Зизаній. Значну роль у розвитку гуманістичних і демократично-реформаційних ідей в Україні відігравали братські школи, передусім Львівська, Київська, Луцька. Набутий ними досвід і методи навчання західно-євро- пейських університетів синтезувала Києво-Могилянська колегія, заснована в 1632 р. В її стінах творила ціла плеяда видатних філософів  Ф. Прокопович, С. Яворський, І.Гізель. Курси філософії, що читались в академії, складалися з діалектики, логіки, фізики або натурфілософії, психології і метафізики. В цих курсах природа розуміється не лише як творіння Бога, а й як матеріальний світ з властивими йому законами, як самостійний предмет наукового дослідження. Значна увага приділяється вивченню пізнавальних здібностей людини. Смисл життя вбачався в активній боротьбі з вадами і злочинами, печаллю та негодою, активно пропагуються ідеї патріотизму.

Вихованцем Києво-Могилянської академії був Григорій Сковорода (1722-1794). Його увагу привертала в людині емоційно-вольова сутність  "серце" людини. Філософія повинна окреслити шляхи досягнення щастя. Сковорода виходив у своїх поглядах з ідеї існування двох натур: видимої і невидимої. Видима натура  то світ матеріальний; невидима  це дух, істина, вічність, Бог. Сковорода висунув концепцію трьох світів: "макрокосмос" (природа), мікрокосмос (людина) і світ символів (духовне життя, Біблія). В основі процесу їх пізнання він вбачав самопізнання людини і богопізнання. Пізнавати світ  це значить навчитися за допомогою розуму бачити за видимим невидиме. В основі життя людей має бути ідея "спорідненої праці", воно повинно будуватися відповідно до внутрішньої природи та здібностей людини. Суспільний ідеал Г.Сковорода вбачав у "горнєй республіке". Це країна, в якій взаємини між людьми мають будуватися на основі їхньої духовної природи, високої моралі, свободи і рівності.

В ХІХ ст. в Україні набувають поширення ідеї німецької класичної філософії, які поширювали Д.Лодій, Я.Рубан, Л.Якоб та ін. Проблеми суспільно-політичної філософської думки знайшли відображення у творчості Т.Г. Шевченка (1814-1861). Центрами боротьби за наукові підходи до вивчення світу були природничі факультети Київського, Харківського, Одеського університетів. Сформувались оригінальні філософські ідеї П.Юркевича, Г.Шпета, О.Потебні. П.Юркевич піддав критиці однобічний, механічний матеріалізм, не менш різко він критикував і ідеалізм. Головний недолік філософії він вбачав в ігноруванні конкретного, індивідуального. В теорії пізнання П.Юркевича чільне місце посідає концепція ідеї, яка здійснюється через діяльність особистості з її духовністю, душею, серцем, як центром духовності. В ідеї розум пізнає явища. Юркевич з серцем пов’язує й проблеми моральної чистоти людини та відношення знання і віри, етично-естетичний погляд на світ.

Видатну роль у розвитку філософської думки в Україні ХІХ-ХХ ст. відігравали письменники І.Франко, П.Грабовський, Леся Українка. В основі світогляду І.Франка  філософський матеріалізм та ідея розвитку природи і суспільства. Він доводив необхідність зміцнення зв’язку науки з практикою, закликав трудящих до активної боротьби за перебудову суспільства. І.Франко докладав значних зусиль для формування національної самосвідомості українського народу.

Великий внесок у розвиток української та світової науки й філософії зробив перший президент Української Академії наук В.І.Вернадський. Своїм вченням про ноосферу він сприяв створенню сучасної наукової картини світу, формуванню планетарного мислення.

Після 1917 р. розвиток філософії в Україні був нерівномірним і суперечливим. Доведений до абсурду принцип партійності довгі роки спрямовував розвиток філософії у русло апологетики радянської політики. Але й за таких умов активно розроблялися багато важливих філософських проблем: логічні основи пізнання (П.В. Копнін), питання природознавства й техніки (В.І. Шинкарук).

У 80-і  90-і роки розгорнулось філософське осмислення національної психології, філософської спадщини в Україні, духовного відродження українського народу.

Досить значний пласт української філософської думки створено в зарубіжній діаспорі ХХ ст. У творах Д.Донцова (1883-1973), В.Липинського, Д. Чижевського провідне місце займають роздуми про український національний характер, українську національну ідею, про шляхи відродження національної самостійності.

Протягом століть, починаючи з часів Київської Русі, українська філософська думка поєднувала духовне життя нашого народу із світовою культурою, відображала його ставлення до актуальних проблем духовного розвитку, питань здобуття і збереження свободи, незалежності, релігійної самобутності.