2. Матерія та форми і способи її існування

Матерія  це об’єктивна (незалежно від свідомості) реальність, яку свідомість може відображати у відчуттях та знаннях. Початково поняття "матерія" ототожнювалась із конкретним матеріалом, з якого складаються тіла і предмети (вода, повітря, земля тощо). Майже одночасно з цим виникло і до кінця ХІХ ст. проіснувало уявлення про матерію, що складається з невизначених елементів  апейронів або з найдрібніших, неподільних часток  атомів. Відкриття поділу атомів на елементарні частки та їх взаємоперетворення з полями (електромагнітним, гравітаційним і т.ін.) обумовили виникнення нових концепцій матерії. В наш час пануючою точкою зору серед матеріалістів є зведення розуміння матерії до двох її властивостей:

1)  незалежності матерії від людської свідомості і

2)  здатності її бути відображеною в людських чуттях.

Матерія як філософська категорія визначає найбільш суттєві властивості об’єктивно-реального світу  цілісність, невичерпність, мінливість, системну упорядкованість. Категорія "матерія" визначає методологію сучасного наукового пізнання структурних рівнів світу: неорганічний; органічний (організменний, підорганізменний, понадорганізменний); соціальний (особистість, родина, плем’я, народність, нація, клас, суспільство, людство).

Матерія  це філософська категорія для визначення об’єктивної реальності, що розвивається по власним законам у часі та просторі й відображається свідомістю.

Розвиток, рух  є універсальною властивістю матерії. Існувати означає взаємодіяти, взаємна дія і є рух. Це саморух світу до розмаїття його проявів, до більш високого рівня самоорганізації. Рух, зміна  це внутрішньо зв’язана єдність протилежностей  буття і небуття, тотожності і відмінності, стабільності і плинності, зв’язок між тим, що зникає і тим, що з’являється.

Свідомість фіксує стільки форм руху, скільки можна виявити структурних рівнів упорядження матерії (у неживій природі  механічний, фізичний; у живій природі до них додаються біологічний, психічний рухи, у суспільстві, крім цих, взаємодіють політичні, економічні, культурологічні рухи). Вони класифікуються за носієм (макротіло, атом, молекула, соціальна група), за рівнем упорядненості матерії (в неорганічній, органічній природі, у суспільстві), за складністю (простіші форми руху у знятому вигляді входять у вищі, але вищі форми руху не зводяться до суми нижчих, а мають свою специфічну цілісність).

Світ  це рухома матерія, а пізнання саме руху світу неможливе без знання про час і простір  дві основні форми існування матерії. Простір  найзагальніша форма сталості, збереження змісту об’єктивної реальності, а час  це форма його розвитку, внутрішня міра його існування та самознищення. Розрізняють соціальний, історичний, астрономічний, біологічний, психологічний, художній, філософський зміст простору й часу. Разом із розвитком суспільства, науки змінюються і просторово-часові уявлення про буття світу.

У міфологічному світогляді час циклічно відтворює пори року, релігійній уяві час набуває векторної форми відтворення світу через тимчасове теперішнє життя до райської чи пекельної вічності.

У розумінні просторово-часових характеристик руху матерії склалося два основних підходи: субстанціональний та реляційний. Перший започаткували Демокріт і Ньютон. Згідно субстанційного підходу простір і час розглядаються як самостійні сутності, незалежні від матерії (порожнечі, у яких рухаються тіла), властивості простору і часу вважаються незмінними, універсальними і абсолютними за будь-яких обставин в усьому світі, тобто абсолютизуються уявлення про час і простір за геометрією Евкліда.

За реляційним підходом (Платон, Арістотель  Лейбніц  Ейнштейн) простір і час розуміють як форми буття матерії, невід’ємні від її властивостей на кожному рівні упорядкування (космічному, соціальному, біологічному, неорганічному). У загальній теорії відносності просторово-часові відношення визначаються як функція мас, що тяжіють, тобто без матерії простір і час позбавлені змісту.

Просторово-часові характеристики такі ж мінливі, як і сама матерія, а тому і визначаються її специфікою. У мікросвіті і мегасвіті властивості простору й часу, взаємодія між ними, відрізняються від відомих нам з повсякденного досвіду просторово-часових характеристик макросвіту.

У масштабах галактик суттєву роль відіграє кривизна простору часу: його відхилення від евклідової метрики. За швидкостей, близьких до швидкості світла, виникають відмінності у розщепленні простору  часу на його просторову та часову складові. На так званому метагалактичному обрії, де швидкості досягають світла, час ніби зупиняється. В самому ж початку розширення, коли щільність речовини була величезною, час і простір Метагалактики мав властивості мікросвіту.

Свої особливості має біологічний час-простір ("лівосторонні" форми молекул у живих системах, наявність біологічних "годинників"). Стискуючи минуле у своїй внутрішній просторово-часовій організації, живий організм живе сучасним і майбутнім одночасно.

Соціальний простір і час включає наявність і зміну сфери існування суспільства, поділяється на освоєні, упорядковані людьми і ті, що залишаються поза сферами людської діяльності. Людей цікавлять перш за все просторові і часові умови зайнятості, ділової активності. З розвитком технічного і соціального прогресу простір діяльності ніби розширюється, а час стискується, прискорюється, час і простір індивідуального буття може вписуватися, а може й випадати з суспільного часу-простору.

Контрольні запитання

1. Чому категорія буття виступає як першопочаток філософського осмислення світу?

2. Який філософський зміст вкладається у поняття "буття"?

3. Які форми буття Вам відомі?

4. Яке значення має розгляд різних форм буття?

5. Як співвідносяться між собою категорії "буття" і "матерія"?

6. Які властивості світу передаються категорією "матерія"?

7. Як можна визначити поняття "рух", "простір", "час"?

8. Яких специфічних властивостей набирають рух, простір і час на різних рівнях розвитку матерії?

9. В чому полягає відмінність субстанційного і реляційного розуміння простору і часу?