Тема2. Історичні типи філософії

1. Давня філософія

Виникнення філософії має свої психологічні корені у такому стані свідомості, коли вона виходить із полону звичних загально-прийнятних зразків мислення, традицій: людина замислюється, дивується, сумнівається в тому, що раніше приймала на віру. Спосіб мислення в момент виникнення філософії називають рефлексією, тобто роздумами, звернутими на саму свідомість. Не випадково перші філософи висунули гасло: "Пізнай самого себе", тобто не суди ні про що поспіхом і необачно, задумайся, насамперед про те, хто ти сам, якою є твоя природа, на що ти здатен і до чого покликаний своєю появою на світ.

В основі цих філософських міркувань були нагромаджені знання про світ, практичний досвід і давні міфи, в яких відображався світогляд людей. Соціальною основою виникнення філософії став перехід від первісного до рабовласницького ладу, що супроводжувався, відокремленням розумової праці від фізичної, появою вільного часу у представників панівних верств населення. Але для розвитку філософії необхідна й ще одна важлива умова  свобода мислення. У Єгипті і Вавилоні, наприклад, рано почала розвиватися математика, а філософія не сформувалася. Цьому заважала як політична деспотія, так і монополія жерців на знання.

Самовизначення філософії відбувалося в Індії, Китаї і Греції у середині першого тисячоліття до нашої ери, у так званий "осьовий час" творчого вибуху філософської думки. Філософія Стародавньої Індії і Китаю розвивалася в умовах поєднання рабовласницького ладу з феодально-ієрархічною організацією суспільства, що сприяло консервації традиційних релігійно-міфологічних уявлень. Тому в давньосхідному світогляді релігійно-моральна проблематика мала перевагу над науково-теоретичною, ідеалізм над матеріалізмом. Сама ж філософія тут формувалась у межах міфології та релігії, переборюючи їх з середини шляхом раціоналізації. Філософська думка Китаю була підпорядкована моральному обгрунтуванню поведінки людей, а в Індії її головним завданням було індивідуальне рятування, звільнення душі від нескінченного кола перевтілень.

Але поряд з ідеалізмом розвивались і матеріалістичні уявлення про світ. У Китаї це  даосизм, з його вченням про дао  першооснову Всесвіту. Дао, як і матерія, породжує всю різноманітність видимого світу. Крім того, за думкою давньокитайських філософів, фізичне підґрунтя космосу становлять прості елементи  вода, вогонь, дерево, метал, земля. Таких же поглядів притримувались і індійські чарваки, що відображали волелюбні і богоборчі настрої народу: існування богів  вигадка жерців і ошуканців, душа розсіюється разом з розпадом тіла після смерті, а єдина мета життя  насолода благами цього світу.

Антична філософія розвивалася в умовах демократичного ладу, незалежно від релігійного культу, що сприяло самостійним творчим пошукам істини, знання. Грецька філософія визначається як космоцентрична. Вона порушує питання про першооснову світу, про невидиму єдність світу, що схована за видимою різноманітністю явищ. В грецькій філософії формуються дві течії  матеріалізму та ідеалізму. Представники мілетської школи (Мілет  місто у Малій Азії) виступають з позицій наївного матеріалізму: першоосновою світу є якась тілесна субстанція  вода (Фалес), або повітря (Анаксимен), або якийсь невизначений стан речовини  "апейрон" (Анаксимандр). Давньогрецький матеріалізм був пов’язаний з елементами діалектики: уявами про світ, що знаходиться у вічних змінах і переходах, у стані народження, становлення і розвитку. Геракліт, наприклад, вважав, що світ  це вогонь, "мірами згасаючий", "мірами спалахуючий", джерелом же руху на його думку, були протиріччя як єдність ("гармонія") і боротьба протилежностей, які пронизують космос у цілому і кожне явище окремо.

Свого найвищого розвитку грецький матеріалізм набуває у вченні Демокріта (460-370 р.р. до н.е.). В пошуках причин руху він висуває гіпотезу про найдрібніші неподільні частки (атоми), які рухаються в пустоті завдяки власній вазі. З позиції атомістики Демокріт пояснює і утворення Космосу, і психічні явища (всі розумові процеси й переживання). У пізнанні Демокріт припускав відображення подвійного роду якостей об’єктів: якостей справжніх, притаманних самим об’єктам (їхні фізико-математичні параметри) і якостей уявних, залежних від здібностей нашого чуттєвого сприйняття  (колір, смак, запах). Демокріт був прибічником демократії і відстоював ідеї здорового, помірного, життєздатного і миролюбного настрою.

Філософію на ідеалістичній основі розвивали у піфагорійській і елеатській школах. Їх послідовники шукали першопричині основи буття в незмінному конструктивно-розумовому принципі, такому "управлінському началі", яке надихає все рухливе й мінливе, а саме залишається вічно незмінним. Таким началом, що створює й упорядковує Космос, за вченням Піфагора, є числа. Елеати заперечували числовий ідеалізм піфагорійців: Парменід доводив, що незалежно від чуттєво сприйнятних речей існує єдине, неділиме, вічне і нерухоме Буття, що є завжди рівне собі мислення й істина. В особі елеатів раціоналізм греків підноситься над предметною безпосередністю буденного уявлення, філософська думка здійснює спробу оперувати "чистими" поняттями, вільними від чуттєвих асоціацій поняттями.

Античний ідеалізм набув свого систематизованого вираження у філософії Платона (427-347 рр. до н.е.). За його вченням, світ речей творить Деміург-Творець згідно з світом ідей (безтілесних сутностей, увінчаних ідеєю Блага). Пізнання світу відбувається в наслідок того, що безсмертна душа пригадує ці ідеї за допомогою діалектики  філософсько-естетичного натхнення (Ероса), що звільняє душу з полону поцейбічного життя і спрямовує її погляд на вічні ідеї Істини, Добра і Краси. У соціальній філософії Платон виступав проти рабовласницької демократії, протиставляючи їй автократичний устрій, в якому розумні й чесні правителі (філософи) керують воїнами і ремісниками.

Учень Платона Аристотель (384-322 рр. до н.е.) як дослідник і вчений, керується довірою до чуттєвого досвіду і з позицій матеріалізму критикує Платона, а у своєму вченні про першооснову світу створює ідеалістичну картину світу: за межами Космосу стоїть Перший Двигун, Бог і створює внутрішній мотив (потяг) до руху й удосконалення Всесвіту.