Тема13. Історичні форми спільності людей

1. Соціально-етнічна різноманітність людства

Суспільство дуже складна за своєю структурою система. Тому може бути багато критеріїв його структурування:

1)  за функціями суспільство поділяється на сфери  економічну (забезпечення матеріальних потреб), політичну (управління з урахуванням класових та інших групових інтересів), духовну (задоволення нематеріальних потреб). Це соціетальна структура суспільства;

2)  за соціальним становищем, місцем, статусом, престижем індивідів та груп в системі суспільних відносин суспільство поділяється на класи, страти, соціальні шари (робітники, селяни, підприємці, еліта, інтелігенція, багатії, середній клас, бідняки і т.ін. Це соціальна структура суспільства;

3)  за спільністю території, мови, історичних умов існування, походження, біологічних рис окремих груп людей суспільство поділяється на соціально-етнічні спільноти (раси, етноси, рід, плем’я, народності, нації). Це соціально-етнічний та соціально-історичний поділ суспільства.

В кінці ХХ ст. класові суперечності якоюсь мірою відсунулись на другий план перед соціально-етнічними та регіональними. Саме вони призвели безпосередньо до розвалу СРСР і сьогодні стоять на перешкоді економічному та політичному співробітництву між країнами СНГ, у Східній Європі та інших регіонах планети. Це вимагає увагу до філософського осмислення соціальної суті расових і соціально-етнічних спільнот та взаємозв’язків між ними, що вкрай необхідно для відродження української держави, мови та культури і для утвердження гармонійно-гуманістичних відносин між українцями і представниками інших націй в Україні, налагодження цивілізованих міжнаціональних відносин України з іншими державами.

Соціально-етнічні спільноти (племена, родові клани, народності, нації) відзначаються спільністю території проживання, мови, історичної долі, культури, економічного ладу, вірувань, звичаїв та традицій. Сучасне людство складається приблизно з двох тисяч народностей, націй, племен. Більш як 90 відсотків з них входять до багатонаціональних держав, що значною мірою стає причиною виникнення міжнаціональних конфліктів.

Соціально-етнічні спільноти є форма існування людства. Це означає, що людство в цьому плані не аморфна маса, а певне поєднання різноманітних національно-етнічних спільнот, в якому кожна людина несе в собі якісь риси національно-етнічного характеру поряд із загальнородовими рисами.

Соціально-етнічні спільноти виникли як наслідок відносної ізоляції життєдіяльності різних етносів, народностей і націй, що й зумовили відмінності між ними у мові, культурі, звичаях, національному характері. Але все це не повинно заважати їм в організації цілісного економічного, політичного і духовного співробітництва на грунті загальнолюдських або державних інтересів. Міжнаціональному взаєморозумінню сприяють універсальні елементи культури  загальні для всього людства цінності, уявлення про життя та загально прийнятні взірці поведінки, моральні норми.

На перешкоді до міжнародного співробітництва стає етноцентризм  схильність людей сприймати не схожі на свої елементи культури інших спільнот як щось протиприродне, нижче за своє. Етноцентризм пов’язаний з ксенофобією (острахом відносно чужеземців, ворожістю до поглядів і звичаїв представників інших народів). Подолання етноцентризму і ксенофобії вимагає від людини "не міряти інших на свій аршин", не оцінювати культуру, звичаї інших народів на основі порівняння із своєю, а намагатися зрозуміти інших у контексті умов та історії не свого, а їх проживання.

Отже, культура як нормативно-духовний регулятор взаємодії між людьми має різні рівні узагальнення. Особливості національної культури сприяють єдності, взаєморозумінню та узгодженості дій між людьми однієї нації, але ж вони можуть абсолютизуватися і протиставлятися іншим національним культурам і породжувати погляди зневаги й ворожості відносно представників "чужої" нації. Поєднання національної культури із загальнолюдською сприяє встановленню цивілізованих взаємозв’язків між народами. Поєднання національної культури із загальнолюдською сприяє встановленню цивілізованих взаємозв’язків між народами.

Різні народи роз’єднують не лише відмінності в культурі, у соціальних ознаках, але й расові забобони. Поняття раси (на відміну від етносу) відбиває біологічну різноманітність людства. Окремі популяції людей відрізняються між собою деякими фізичними і морфологічними рисами (колір шкіри, форма голови, пропорції тіла). Існують три основні раси: біла  європеоїдна, жовта  монголоїдна та чорна  негроїдна. Раси  це стабільна біологічна характеристика виду людей, а не форма їх співжиття, не історично-соціальна спільність. За останні 15 тис. років не виникло жодної нової раси і не зникло жодної старої раси. Розуміння видової єдності людства  є філософською основою для розвитку співробітництва та мирних відносин між представниками різних біологічних популяцій людей. Але водночас безперечною є і расова різноманітність людства, причини якої поки що не з’ясовані.

Визнання того факту, що раса є підвидом єдиного людського роду свідчить про фактичну хибність і теоретичну неспроможність расизму. Починаючи з другої половини ХІХ ст. час від часу з’являються книги, в яких містяться спроби "науково" довести існування вищих і нижчих рас. Але насправді расові відмінності не є причиною соціальної, культурної чи інтелектуальної недорозвиненості. Неодноразові спроби шляхом тестів експериментально встановити залежність між расою та обдарованістю не дали переконливих доказів.

Дещо складнішим є поняття етносу. В сучасній науковій літературі використання цього терміну багатозначне. Етнос (грец.  група, народ) як поняття використовується і для позначення порівняно невеликих об’єднань людей архаїчного характеру (відсталих племен) і як еквівалент слова "народ". Етноси  особливі спільності, відмінні риси яких формуються під впливом і природних (кліматичних ландшафтних) умов і соціальних відносин. Так, специфічні риси характеру мають мешканці безмежних рівнинних просторів (росіяни), гірських місцевостей (кавказькі народи) тощо.

Л.М.Гумільов пояснює такий етногенез (виникнення особливостей різних народів) явищем пасіонарності. Це така непоборна, як він вважає сила, яка врешті-решт задається космічною енергією, консолідуючи з різних осіб, з різним культурним рівнем та соціальним положенням єдину спільність, етнос. Середня тривалість життя етносу приблизно 1200 років.

Хоч концепція Л.М.Гумільова викликає багато сумнівів і заперечень, багато вчених погоджуються в тому, що етноси  це біофізичні реальності у соціальній формі. Етнос (народ) поєднує людей головним чином саме за ознакою їхньої кровної спорідненості і спільного проживання, які несуть у собі значною мірою відбиток спільності. Отже, етнос  це система людей, одна з ланок людства, що з’єднує біосферу і соціосферу, а пасионарність у цій ланці є основним етногенним чинником.