4. Людина і людство

Виникає запитання, за яких умов реалізується вищий сенс життя, чи все залежить від духовної орієнтації окремої людини на добрі і гідні вчинки? Реалізація сенсу життя можлива лише в єдиному ланцюжку "людина  людство  природа". Людина не може стати духовною (такою, що не обмежується споживацькими потребами) без сприятливих соціальних і природних умов, а природа і суспільство не можуть гармонійно розвиватися без духовної людини.

Та все ж, між цілим  людством  і окремим (людиною) завжди існують якісь суперечності. Людство  єдиний біологічний вид, який складається із різноманітних соціальних груп  націй, класів, політичних, релігійних об’єднань, інтереси яких далеко не завжди збігаються. Окрема ж людина входить до складу цих груп, поділяє їх погляди, цінності, звичаї. Тому загальнолюдські інтереси завжди проявляються через групові та індивідуальні, співпадаючи з ними лише частково (десь у вершині піраміди).

Але ж досягнення широкого розуміння єдності загальнолюдських потреб конче необхідне, щоб запобігти війні, екологічній кризі, зберегти здоров’я і культуру людей. Планетарна спільність долі неминуче веде до соціальної і духовної єдності людства, бо саме вона є умовою його виживання. Але штучне формування єдності, як свідчить сумний історичний досвід тоталітарних держав, до добра не доводить і спричиняє до знецінення окремої людини, зведення її до становища "гвинтика" соціально-політичної машини. Щоб дійсно сприяти єдності людства, треба уявити собі її об’єктивні і суб’єктивні засади.

Об’єктивні основи єдності людства:

1)  розвиток господарсько-економічних, політичних і духовно-культурних відносин між різними етнічними і регіональними спільнотами;

2)  усвідомлення потреби у спільних діях, щоб запобігти екологічній кризі і воєнній загрозі.

Головним засобом досягнення єдності всіх народів є діалог, що передбачає прагнення до широкого взаємопорозуміння і поваги до позиції, інтересів та потреб іншого. Діалог означає, що єдність ставиться вище за боротьбу точок зору, але не означає нівелювання їх, втрати своїх позицій чи розчинення їх у чужій точці зору. Єдине людство повинне скоріше асоціюватися з поліфонічним оркестром, що оберігає у вищій цілісності неповторність кожного, з нетоталітарною сукупністю "солдатиків" в уніформі.

Філософський принцип поваги до унікальності кожного суб’єкта єдності людства поширюється на будь-яку соціальну групу чи окрему людину за умови, що вони не протиставляють себе цій єдності та іншим учасникам діалогічної взаємодії.

Так, гуманізм не виключає ставлення до кожної нації як до самоцінності в її неповторних культурно-історичних особливостях. Більше того, не можна поважати людство взагалі, не будучи здатним любити свій народ, кожну конкретну людину. З іншого боку, агресивний націоналізм і расизм, які зневажають гідність інших народів, несумісні з ідеєю загальнолюдського гуманізму, як не може претендувати на свободу своїх кримінальних дій злочинець чи злочинне об’єднання. Гуманізм, який лежить в основі людської єдності, не означає всепрощення. "Гуманне" ставлення до зла негуманне по своїй суті.

Людина не може розглядатись як інструмент досягнення загального блага: щастя людства не може бути придбане за рахунок страждань окремих людей, бо в кожного  одне життя і кожен має природне право на щастя. Однак і кожна людина повинна навчитися поважати інтереси інших людей. Діалогічні відносини виключають абсолютну перевагу однієї із сторін взаємодії, а передбачають взаєморозуміння, визнання права на щастя і добробут кожної людини, що відображається у спільному баченні вищого сенсу життя у вільній свідомості ноосфери.

Контрольні запитання

1. Дати визначення ключових понять теми: людина, особа, індивід, індивідуальність, антропосоціогенез, суб’єктивний та об’єктивний ідеалізм, матеріалізм, діалог, духовність.

2. Розкрийте світоглядні та методологічні функції філософії в осмисленні проблеми людини.

3. Поясніть суть концепцій людини з позицій суб’єктивного і об’єктивного ідеалізму, матеріалізму, натуралізму, соціологізму.

4. Що таке антропосоціогенез?

5. Як співвідносяться в людині природне, суспільне і духовне начала?

6. Що таке діалогічні відносини між людством і людиною, між націями і соціально-класовими групами?

Література

1. Аляєв Г. Метафізика особистості у філософії С.Франка // Філософська і соціологічна думка, 1993, №3.  С.43-56.

2. Журавльов А. Потреба як суперечність // Філософська і соціологічна думка. 1993, №9-10.  С.208.

3. Плющ Л. Бунт Дмитра Карамазенка // Філософська і соціологічна думка. 1994, №7-8.  С.105.

4. Сучасна соціальна філософія. Т.1.  Київ, 1993.  С.177-179.