Тема5. Філософське розуміння світу

1. Філософський сенс проблеми буття

Буття  одне із найбільш абстрактних і універсальних понять, з яких починається філософське осмислення єдності світу. В той же час воно торкається глибинних, найважливіших проблем людського існування. "Бути чи зовсім не бути  ось тут вирішення питання",  зауважив Парменід, маючи на увазі, що будь-яка філософія починається з категорії буття. А через багато століть після цього Гамлет у трагедії У.Шекспіра проголошує: "Бути чи не бути  таке питання", замислившись, чи варто жити, боротись, перемагати труднощі у цьому грішному й мінливому світі. І все ж люди живуть, розраховують на краще, виходячи осмислено чи стихійно з того, що світ є, мається в наявності "тут" і "зараз" і буде існувати й надалі. Проблема буття виникає тоді, коли ці універсальні обставини підпадають під сумнів, стають предметом роздумів: бути чи не бути людству перед загрозою екологічної кризи, бути чи не бути економічно розвиненій Україні, бути чи не бути самостійній особистості, чи людина завжди буде рабом своїх звичок, шаблонів мислення, політичних та ідеологічних режимів.

Людина замислюється і над тим, а що там є, за межами відомого нам світу, чи існує світ всюди, чи існував і буде існувати завжди, чи можна уявити собі початок і кінець світу в часі і просторі. Ми співставляємо наше індивідуальне кінечне, смертне буття з безкінечністю, вічністю світу. З одного боку, вічний безкінечний світ (у цілому) не можна уявити собі без кінечних, скороминущих речей, кожна з яких має свої властивості буття. А з другого, входячи до складу вічного і безкінечного світу, всі кінечні речі пов’язані між собою якимись ланцюгами єдності світу.

Отже, і найперша, і найзагальніша властивість усіх явищ світу  це їх буття. Передумова загального між Богом, мрією, автомобілем, столом, народженням і смертю полягає врешті решт у тому, що вони є, тобто у їх бутті. Все це дійсності різного порядку: одні існують лише в уяві, в образах, поняттях мислення, інші у вигляді матеріальних речей, що діють (або можуть діяти) на наші органи відчуттів, але у сукупності вони складають буття дійсності, що обумовлює наші наміри і вчинки. Таким чином, буття передає свідомості та діяльності окремої людини: усім нам доводиться діяти, зважаючи на наявні обставини, на свої наявні здібності й можливості.

Тому філософія розглядає категорію буття з позицій практичної, пізнавальної, духовно-моральної діяльності. Вона прагне дати загальну картину світу, його буття, щоб синтезувати у ній всі взаємозв’язки від космогонії до моральних норм суспільного життя і виявити актуальні рішення, які визначають долю людства як необхідний етап його розвитку. Сутність онтології виявляється в аналізі відношень та взаємодій між такими категоріями і поняттями:

Ця схема дає змогу уяснити суттєву єдність багатоманітного матеріального і духовного світу, що відображається у свідомості. Визначаючи подібність умов, способів існування одиничних сущих предметів і процесів, філософія об’єднує їх у різноманітні групи, яким притаманна внутрішня загальність буття та його відмінність від інших груп. Основні форми буття можна визначити так:

1)  буття речей (тіл), процесів, у тому числі буття Всесвіту в цілому, буття природних речей і процесів, буття штучних речей і процесів (техніки, технології, виробів), або "другої природи";

2)  буття людини, як фізичного тіла і її духовне життя (переживання, почуття, прийняття та передача інформації);

3)  буття духовного (ідеального), яке існує як суб’єктивне, ідеальне та об’єктивне (позаіндивідуальне) духовне життя;

4)  буття соціального, яке поділяється на індивідуальне (буття окремої людини у суспільстві), і суспільне буття (політичні, економічні, культурні явища і процеси).

Усі форми буття людина розглядає через власне буття, через власні інтереси. Серед форм буття людини визначимо три найсуттєвіші для неї.

1)  Буття тіла  це здоров’я (здібність до виконання усіх своїх функцій), це  одна із важливих передумов усіх взаємин з іншими людьми (важко спілкуватися з іншими слабким, потворним, хворим, це  фізична основа позитивних емоцій.

2)  Соціальне буття людини як громадянина, члена суспільства, що проявляється у політичних, національних, економічних, родинних взаємозв’язках та діяльності індивіда.

3)  Внутрішнє духовне буття людини  її духовний світ, психіка, переживання, самотворення і самоутвердження.

4)  Позаіндивідуальне, позафізичне буття людини  у пам’яті, в уяві інших людей. "І після смерті людини, її ідеї, вчинки можуть жити" у настроях, у діяльності інших людей. Звідси, мабуть, і пішла віра у безсмертну душу.

Виділяючи основні сфери буття: природу, суспільство, свідомість, ми усвідомлюємо зв’язок і відмінність матеріального, об’єктивного та ідеального, суб’єктивного буття. Матеріальне, об’єктивне (природна, суспільна дійсність) існують незалежно від свідомості. Ідеальне, суб’єктивне  лише в колективній, або індивідуальній уяві. Воно більш-менш вірно відображає властивості реальної дійсності і не існує поза матеріальними носіями. Отже, матерія і свідомість  два способи буття, пов’язані між собою.