Глава 51. Договір управління майном

§ 1. Загальна характеристика договору (предмет, форма, сторони)

Згідно зі ст. 1029 ЦК, за договором управління майном одна сторо­на (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов 'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Договір управління майном укладається в результаті різних при­чин, мотивів та обставин. Ними може бути необхідність, що виникла внаслідок неможливості здійснювати правомочності щодо свого май­на самим власником, наприклад, коли він є недієздатною, малоліт­ньою особою тощо. Схожою є причина для укладення договору

326 Розділ XII

управління майном у складі спадщини, якщо воно потребує вчинення фактичних та юридичних дій для підтримання його в належному ста­ні (ч. 1 ст.1285 ЦК). Цей договір може укладатися також у випадку, коли власник майна не освідчений в його використанні належним чи­ном. Прикладом може слугувати одержання в спадщину підприєм­ства особою, яка не має досвіду і бажання займатися підприємниць­кою діяльністю. Договір управління надає можливість примножити свій капітал діями професійного управлінця або підтримати іншу особу - вигодонабувача тощо.

Характерним для цього договору є здійснення управління в інтере­сах власника або названої ним особи - вигодонабувача. Тому від управителя вимагаються добросовісність, турботливість, розумність як за дії в чужому інтересі. Однак ЦК не називає договір управління майном довірчим, незважаючи на те, що отримання таких повнова­жень, яких набуває управитель, очевидно обумовлює підвищену сту­пінь довіри між сторонами договору.

Укладенням такого договору замінюється або опосередковується реалізація правомочностей власника, визначених ст. 317 ЦК як права володіння, користування та розпоряджання його майном. Проте зосе­редження у управителя всіх трьох правомочностей не тягне за собою перехід до нього права власності на майно, що передане йому в управління. Тобто договір управління майном не опосередковує ви­никнення права власності у іншої особи (управителя) і не належить до групи договорів про передачу права власності на майно (договори купівлі-продажу, міни, дарування тощо). Обсяг повноважень щодо управління майном, особливо, що стосується розпоряджання ним, є або вужчим, ніж у власника, або хоч і тотожнім правомочностям власника, але контрольованим з боку останнього чи інших осіб (орга­ну опіки та піклування, нотаріуса). Тобто на відміну від власника, який здійснює право своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК), управитель реалізує свої повноваження залежно від волі власника або інших осіб.

Отже, на підставі договору управління майном між управителем і установником управління встановлюються зобов'язальні правовід­носини. Однак ст. 1029 ЦК передбачає й можливість виникнення на підставі цього договору права довірчої власності. Такі ж положення містить Закон України від 19 червня 2003 р. «Про іпотечне кредиту­вання, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сер­тифікати», розділ V якого врегульовує відносини довірчої власності і управління іпотечними активами.

Відомо, що довірча власність набула широкого застосування в анг-ло-американському праві, яким випрацьювані відповідні засади й ме­ханізми і, що головне, відсутність у ньому традиційного для права України дуалістичного поділу цивільних правовідносин на речові та зобов'язальні. Внаслідок введення до законодавства України норм про довірчу власність складається нетипова правова конструкція,

_зОБОВ 'ЯЗАННЯ. ЩО ПОВ'ЯЗАНІ З НАДАННЯМ ПОСЛУГ 327

якою охоплюються одночасно як зобов'язальні, так і речові відноси­ни. В ч. 2 ст. 1029 ЦК зазначається на можливість обрання того чи ін­шого варіанта відносин: або сторони договору управління майном домовляються про те, що вони залишаються між собою в зобов'я­зальних правовідносинах, або з укладенням цього договору відноси­ни між ними піддаються регулюванню нормами речового права.

Тому, виходячи з аналізу ст.1029 ЦК, можна змоделювати декіль­ка конструкцій правовідносин. Перша: договірні правовідносини, у яких перебувають сторони договору управління майном. Друга: дого­вір управління майном є юридичним фактом, на підставі якого відбу­вається перехід права власності на майно від установника управління майном до набувача (довірчого власника). З передачею майна (вико­нанням договору) цей договір припиняється і виникають речові від­носини - довірчої власності. Третя: речові відносини (довірчої влас­ності) існують паралельно з зобов'язальними відносинами (довірчого управління). Схожою є ситуація з регулюванням емфітевзису (гл. 33 ЦК) та суперфіцію (гл. 34 ЦК), які хоч і є речовими правами, але не тільки встановлюються на підставі договору, а й врегульовуються ним, тобто залишаються одночасно і зобов'язальними.

Договір управління майном належить до договорів про надання послуг, якими є здійснення прав власника стосовно переданого в управління майна. Цей договір схожий з договором про передачу майна в користування, наприклад, в оренду. Проте користування майном орендарем відрізняється від користування майном управите­лем, який його здійснює не для задоволення власних потреб в цьому майні, а задля інтересів установника управління або вигодонабувача. Інтерес управителя полягає не в доступі до майна, використанні його властивостей, а в отриманні оплати від виконання своїх функцій (на­приклад, виконанні моральних зобов'язань перед підопічним або ро­дичами померлого тощо).

Договір управління слід відмежовувати й від договорів комісії (ст. 1011 ЦК), доручення (ст. 1000 ЦК) та агентського договору, вре­гульованого в гл. 31 ГК. Так, якщо за договорами комісії та доручен­ня зобов'язана сторона виконує лише юридичні дії або вчиняє тільки правочини, то управитель майна, крім юридичних дій, здійснює будь-які фактичні дії (ч. 2 ст. 1038 ЦК). Повірений за договорами до­ручення та агентським договором діє від імені довірителя, а управи­тель - від власного імені. Крім того, на відміну від названих догово­рів договір управління майном не можна вважати посередницьким.

Договір управління майном є двостороннім (оскільки права та обов'язки мають обидві його сторони); реальним (тому, що вважаєть­ся укладеним з передачею майна); за загальним правилом, оплатним (за визначенням, яке надається в ст. 1029 ЦК). Плата може бути у виг­ляді одноразової суми; визначених щомісячних виплат або утримань від доходів, що приносяться майном, переданим в управління; про­центів від таких доходів тощо. Проте не слід виключати й існування

328

Розділ XII

ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ПОСЛУГ

329

безоплатного договору управління майном, коли мотивами управите­ля при його укладенні не є отримання доходу від виконання дій за цим договором, наприклад, якщо він відчуває моральні зобов'язання щодо підопічного або особи, яка безвісно відсутня.

Договір управління майном діє відносно тривалий строк і не укла­дається на виконання разових дій. Цей строк може обумовлюватися й причинами його укладення (наприклад, до моменту прийняття спад­щини).

Істотними умовами договору управління майном, з якими пов'яза­не його укладення, є перелік майна, що передається в управління, форма та розмір плати за управління (ст. 1035 ЦК). Інші умови дого­вору передбачаються в ньому за бажанням сторін. До них відносить­ся навіть строк управління майном, який слід встановити в договорі. Однак оскільки умова про строк не є істотною, непередбачення його в договорі не дає підстави вважати його неукладеним, а запроваджує дію ч. 1 ст. 1036 ЦК про п'ятирічний строк дії договору.

Форма договору управління майном - письмова (ст. 1031 ЦК). У випадку, коли предметом договору є нерухомість, він підлягає но­ таріальному посвідченню та державній реєстрації. При порушенні вимог про нотаріальне посвідчення договору настають наслідки, пе­ редбачені ст. 220 ЦК, тобто цей договір є нікчемним. При відсутності державної реєстрації договір управління майном вважається неукла­ деним (ст. 210 ЦК). ,

Предметом договору управління може бути будь-яке майно (в то­му числі майнові права). Особливість становлять грошові кошти, управління якими за договором може здійснюватися як виняток у ви­падках, встановлених законом (ст. 1030 ЦК). Так, п. 5 ч. 4 ст. 47 Зако­ну України від 7 грудня 2000 р. «Про банки і банківську діяльність» передбачає для банків можливість здійснення операцій по управ­лінню грошовими коштами клієнтів. Прикладом управління грошо­вими коштами є також діяльність по управлінню активами або кош­тами спільного інвестування згідно з Законом України від 15 березня 2001 р. «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпора­тивні інвестиційні фонди)».

У зв'язку з відсутністю прямої заборони в управління можуть пе­редаватися як нерухомі, так і рухомі речі, як індивідуально визначені, так і речі, визначені родовими ознаками. При цьому слід лише додер­жуватися вимоги щодо відокремлення майна, яке передається в управління, від іншого майна установника управління і від майна управителя. Цим самим майно, що є предметом договору, не тільки індивідуалізується (хоча б це були й речі, визначені родовими ознака­ми), а й обліковується управителем на окремому балансі для запо­бігання його змішанню з майном останнього і належного ведення справ щодо нього. Однак, зазвичай, предметами договору управління майном виступають підприємство як єдиний майновий комплекс, не­рухомі ??ечі, цінні папери.

Майно, яке передається в управління за цим договором, за загаль­ним правилом, повинно належати установнику управління на праві власності (ч. І ст. 1032 ЦК). Тому не можна укладати договір на управління майном особи, яка не є власником (наприклад, з особою, якій майно належить на підставі договору - орендарем, тощо). Винят­ки становлять випадки, коли власник не має достатнього обсягу діє­здатності або визнаний судом безвісно відсутнім, або помер.

Предметом договору управління майном можуть бути також май­нові права, що належать суб'єктам зобов'язальних правовідносин і суб'єктам права інтелектуальної власності. Оскільки управління гро­шовими коштами може встановлюватися лише якщо вони перебува­ють в банку на відповідному рахунку клієнта, сума, яку бажано пере­дати в управління, є зобов'язальним правом вимоги, а не об'єктом речового права (права власності). Відповідно, предметом договору управління будуть майнові права на цю суму грошей.

Предметом договору управління також можуть бути майнові пра­ва інтелектуальної власності. Спеціального їх відокремлення при цьому не потрібно, оскільки до припинення цих прав або їх передачі іншій особі управомоченим залишається їх творець (автор, патенто-володілець тощо), чим і обумовлюється неможливість їх змішання з майном (правами) управителя.

У ст. 1045 ЦК зазначається, що особливості управління цінними паперами встановлюються законом. Додержання вимоги про відок­ремлення бездокументарних цінних паперів як предмета договору управління відбувається через механізми ведення реєстрів власників іменних цінних паперів та інші способи зберігання цінних паперів, передбачені Законом України від 10 грудня 1997 р. «Про Національ­ну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні».

В управління може передаватися майно, що є предметом договору застави (ст. 1039 ЦК), за умов попереднього попередження про це управителя установником управління. Це може бути у випадках, на­приклад, коли предметом договору управління є нерухомість, що пе­ребуває у заставі, яку доцільно передати в управління для кращого її використання, ніж це може зробити її власник, або у відсутність останнього. При цьому доходи від управління використовуються для погашення заборгованості за договором, забезпеченим заставою.

Власником заставленого майна при цьому залишається заставода­вець, який і буде установником управління. Вимога про попереджен­ня управителя про заставу предмета договору потребується тому, що на це майно може бути звернено стягнення за договором застави на вимогу заставодержателя, внаслідок чого воно вилучається від упра­вителя. Останній може зазнати при цьому збитків. Тому правом упра­вителя при недодержанні вимоги про його попередження щодо заста­ви предмета договору управління (або коли він сам не знав або не міг