§ 4. Підтвердження виконання зобов'язання

У ст. 545 ЦК закріплена низка правил, спрямованих на отримання боржником письмових доказів, що підтверджують часткове або пов­не виконання ним свого обов'язку перед кредитором. Необхідність таких письмових доказів пов'язана з тим, що виконання зобов'язання є правочином, на який поширюються вимоги щодо його форми. Саме тому, відповідно до ст. 218 ЦК, заперечення кредитором факту вико­нання боржником свого обов'язку може доводитися письмовими до­казами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, крім пока­зань свідків.

На кредитора, що прийняв виконання зобов'язання від боржника за правочином (незалежно від того, у якій формі він вчинений), по­кладено обов'язок видати боржникові розписку, але лише за умови, що останній вимагає цього від кредитора.

Якщо при вчиненні правочину боржник видавав кредиторові бор­говий документ (наприклад, боргову розписку), кредитор після прий­няття виконання зобов'язання повинен повернути його боржникові. Факт наявності боргового документа у боржника підтверджує вико­нання ним свого обов'язку. В тих випадках, коли кредитор не може повернути боржникові борговий документ, він зобов'язаний вказати про це у розписці, що видається останньому.

Відмова кредитора видати боржникові розписку чи повернути борговий документ тягне наступні наслідки. По-перше, вказане надає право боржнику затримати виконання зобов'язання, а, по-друге, у цьому разі настає прострочення кредитора.

Глава 32. Забезпечення виконання зобов'язання

§ 1. Поняття та способи забезпечення зобов'язань

Здійснення права у зобов'язальних правовідносинах залежить не лише від волі суб'єкта права, а й від волі боржника. Загальним захо­дом, що стимулює боржника до належного виконання своїх обов'яз­ків, є можливість стягнення збитків. Однак така міра не завжди здат­на викликати необхідний практичний результат. Можливі випадки, коли боржник не виконує свої зобов'язання, але кредитор ніяких збитків не несе або якщо і зазнає, з тих чи інших причин не взмозі до­вести їх розмір. Можливо також, що суд (господарський суд) винесе рішення про примусове стягнення боргу, але це рішення залишається без виконання у зв'язку з відсутністю у боржника коштів та майна, на яке може бути звернено стягнення.

32 Розділ VII

Тому сторони у зобов'язальних правовідносинах досить часто ви­користовують додаткові забезпечувальні заходи, покликані стиму­лювати боржника до своєчасного та належного виконання зобов'я­зання шляхом встановлення невигідних наслідків у разі невиконання чи неналежного виконання останнього.

Такі додаткові заходи у праві мають назву способи забезпечення виконання зобов 'язань. Згідно з ЦК до них належать: неустойка, по­рука, гарантія, застава, притримання та завдаток. Використання тих чи інших способів забезпечення залежить від сутності забезпечувано­го зобов'язання. Зокрема, для зобов'язань, що виникають з договору позики чи кредитного договору, найбільш прийнятними є такі забез­печення, як застава, порука, гарантія. Якщо ж мова йде про зобов'я­зання з виконання робіт чи надання послуг, доцільніше використову­вати неустойку, оскільки інтерес кредитора полягає не в отриманні від боржника певної суми грошей, а у одержанні певного результату. Учасники зобов'язання можуть передбачити декілька видів забезпе­чення одночасно (наприклад, заставу та неустойку для забезпечення кредитного договору). Забезпечення може надаватися: а) боржником за основним зобов'язанням (неустойка, завдаток); б) третьою особою (порука, гарантія); в) а також чи то боржником, чи то третьою особою (застава).

Способи забезпечення виконання зобов'язань класифікуються за різними критеріями. Зокрема, вони можуть бути поділені на особисті та речові забезпечення. У разі встановлення особистого забезпечення (неустойка, порука, гарантія) попереднє виділення майна з метою за­безпечення не відбувається. Кредитор покладається лише на ділову репутацію, порядність боржника або третьої особи (поручителя, га­ранта) та свою оцінку їх платоспроможності. Речове забезпечення (застава) зменшує ризик кредитора, бо у цьому випадку він «вірить» не особі, а конкретному, заздалегідь визначеному (виділеному) май­ну, на яке у разі необхідності буде звернене стягнення для задоволен­ня його інтересів.

Забезпечувальне зобов'язання має акцесорний (додатковий) щодо основного (забезпечуваного) зобов'язання характер: недійсність ос­новного зобов'язання тягне за собою припинення забезпечувального зобов'язання і, навпаки, недійсність забезпечувального зобов'язання не тягне недійсності основного (ч. З ст. 550 ГК); забезпечувальне зо­бов'язання наслідує долю основного зобов'язання при переході прав кредитора іншій особі (наприклад, при відступленні вимоги за основ­ним зобов'язанням - ст. 516 ЦК); припинення основного зобов'язан­ня тягне також припинення забезпечувального. Отже, акцесорність означає, що забезпечувальне зобов'язання не існує само по собі, воно виникає для обслуговування конкретного зобов'язання і наслідує його долю. Винятком з правила акцесорності забезпечувальних зо­бов'язань за ЦК є гарантія, сконструйована як самостійний, відірва-

ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 33

^ний від конкретного основного зобов'язання спосіб забезпечення ви­конання зобов'язань.

Певні способи забезпечення виконання зобов'язань одночасно ви­значаються як заходи цивільно-правової відповідальності. До них, зокрема, належать неустойка та завдаток, стягнення яких можливе лише при наявності вини боржника.

На відміну від раніше чинного законодавства, перелік способів за­безпечення виконання зобов'язань, визначений у ЦК, не є вичерпним. Окрім згаданих вище, законом чи договором можуть бути встановле­ні й інші способи забезпечення виконання зобов'язань.

До інших способів забезпечення виконання зобов'язань може бути віднесений договір репо - договір купівлі-продажу цінних паперів, з обов'язком продавця викупити їх в обумовлений строк за визначе­ною заздалегідь ціною. У договорі репо ціна продажу та викупу узго­джуються таким чином, що ціна продажу фактично виступає як сума кредиту, яка надається покупцем продавцеві, а ціна викупу дорівнює сумі кредиту та процентам за користування чужими грошовими кош­тами. Так, згідно зі ст. 28 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 р.¹. власник заставної може до настання строку виконання бор­жником зобов'язань за заставною проводити операції з належними йому заставними для рефінансування власної діяльності, зокрема шляхом продажу заставної із зобов'язанням зворотного викупу (опе­рація репо). Договори репо як такі є забезпечувальними засобами, во­ни дозволяють одночасно надати кредит та отримати забезпечення у його погашення. Тому не можна використовувати договори репо у за­безпечення самостійного кредитного договору. В таких випадках до­говір репо набуває удаваного характеру і приховує насправді укладе­ний договір застави.

Забезпечувальні зобов'язання можуть виникати на підставі дого­вору або у зв'язку з настанням певних юридичних фактів, з якими за­кон пов'язує встановлення забезпечення. Договір про спосіб забезпе­чення виконання зобов'язання повинен бути укладений у письмовій формі незалежно від форми основного зобов'язання, яке може виник­нути з усного договору. Недодержання письмової форми тягне за со­бою недійсність правочину про встановлення забезпечення.