396 Розділ хіп

том та третьою особою (боржником) домовленості про заборону або обмеження передання права грошової вимоги іншій особі (ст. 1080 ЦК). У той же час подібна домовленість між клієнтом та його бор­жником не може бути визнана недійсною, у зв'язку з тим, що законо­давство, у тому числі гл. 73 ЦК, не містить для цього достатніх під­став. Більш того, у тексті закону міститься підтвердження проти­лежної позиції, тобто дійсності подібного договірного застереження, оскільки відповідно до абз. 2 ст. 1080 ЦК порушення клієнтом саме цієї домовленості не звільняє його від обов'язків та відповідальності перед боржником. Це означає, що у цілому боржник шляхом закріп­лення спеціального застереження в укладеному між ним та клієнтом договорі не зможе стовідсотково «захистити» себе від появи нового кредитора (фактора). Проте, завдяки існуванню подібного застере­ження, первісний кредитор (клієнт у договорі факторингу) у якості санкції за укладення договору факторингу всупереч домовленості між ним та боржником може бути притягнутий боржником до цивіль­но-правової відповідальності, наприклад, у формі сплати неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 1083 ЦК наступне (мається на увазі після укладен­ня договору факторингу) відступлення фактором права грошової вимоги не допускається. Однак ця норма ЦК є диспозитивною, а то­му сторони договору факторингу, можуть дійти згоди щодо іншого. У випадку коли договором факторингу передбачена можливість на­ступного відступлення права грошової вимоги, правове регулювання цих відносин здійснюється згідно з загальними положеннями гл. 73 ЦК (ч. 2 ст. 1083 ЦК). Навпаки, якщо сторони в укладеному ними до­говорі факторингу не дійшли згоди щодо можливості такого наступ­ного відступлення права грошової вимоги, то здійснений фактором правочин, спрямований на відчуження отриманого від клієнта права грошової вимоги, за заявою заінтересованої особи може бути визнано недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 1083 ЦЇС.

Суттєвою умовою договору факторингу є ціна. Ціною у цьому до­говорі є вартість права грошової вимоги, що відступається клієнтом на користь фактора, а не розмір самої грошової вимоги. Остання ж є не ціною, а кількісною характеристикою предмета договору факто­рингу - права грошової вимоги. Тобто, на зразок іншого товару право грошової вимоги, яке відступає клієнт, підлягає вартісній оцінці, на як за ринкових відносин впливає безліч обставин, що можуть як зни­зити, так і підвищити таку оцінку. Виходячи з цього, ціною у договорі факторингу й визнається та сума коштів, яку фактор передає клієнту» отримуючи взамін право грошової вимоги на отримання більшої (як правило), рівної або меншої суми коштів.

У випадку коли договір факторингу сконструйовано як договір з надання фінансових послуг, ціною цього договору буде розмір вина­городи, що буде сплачена клієнтом своєму фінансовому агенту за на­дані послуги.

Сторони договору факторингу на свій розсуд та виходячи з пред-

ЗОБОВ ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІ З НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 397

мета та змісту договору, що укладається між ними, визначають строк його дії (статті 530,631 ЦК). У той же час, положення гл. 73 ЦК не пе­решкоджають сторонам укласти договір факторингу без встановле­ного строку (терміну) його дії. У подібних випадках будуть застосо­вані загальні положення ЦК щодо строків чинності подібних зо­бов'язань (ч. 2 ст. 530 ЦК).

Главою 73 ЦК окремо не обумовлені спеціальні вимоги до форми договору факторингу, а тому в цьому питанні слід користуватися за­гальними положеннями ЦК стосовно вимог до форми правочинів (статті 205-209,513 ЦК) та договорів (ст. 639 ЦК), а також ст. 547 ЦК у випадку укладення договору факторингу з метою забезпечення ви­конання основного зобов'язання.