§ 3. Права та обов'язки сторін за кредитним договором

Кредитодавець відповідно до укладеного ним кредитного догово­ру зобов'язаний надати позичальнику грошові кошти (кредит) у роз­мірі та порядку, встановлених договором. Кредитодавець вправі від­мовитися від надання кредиту в повному обсязі або частково чи припинити подальше кредитування у випадку, коли кредит планува­лося надавати частинами за наявності підстав, передбачених законом або договором. Згідно з ЦК такими підставами є: порушення проце­дури визнання позичальника банкрутом відповідно до Закону від 14 травня 1992 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»¹ (ч. 1 ст. 1056 ЦК), наявність інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кре­дит не буде своєчасно повернений (позичальник одержав кредит і в інших фінансових установах, має значну заборгованість перед бюд­жетом та своїми контрагентами тощо) (ч. 1 ст. 1056 ЦК), позичальни­ком порушено обов'язок цільового використання наданого кредиту, у випадку, коли обов'язок такого використання встановлено догово­ром, а сам кредит надається частинами (ч. З ст. 1056 ЦК).

Кредитодавець вправі вимагати сплати йому позичальником за на­даний кредит процентів у розмірі, встановленому у договорі. У ви­падку, коли визначити такий розмір не можливо, то на підставі ч. 4 ст. 632, ч. 1 ст. 1048 ЦК кредитодавець вправі отримати проценти у звичайному розмірі, тобто проценти, які сплачуються за аналогічни­ми кредитними договорами на момент укладення договору, що не мо­жуть бути меншими облікової ставки НБУ.

Якщо у договорі не передбачено іншого, кредитодавець згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК вправі вимагати сплати процентів за користування

кредитом щомісячно.

Кредитодавець вправі вимагати дострокового повернення надано­го кредиту та сплати процентів у випадках: прострочення повернення чергової частини (ч. 2 ст. 1050 ЦК), не виконання вимог щодо забез­печення виконання обов'язку з повернення кредиту, втрати чи по­гіршення умов існуючого забезпечення (ч. 1 ст. 1052 ЦК).

Позичальник як сторона кредитного договору зобов'язаний повер­нути кредитодавцю наданий ним кредит та сплатити проценти за ко­ристування ним у розмірі та порядку, встановлених договором.

Позичальник вправі відмовитися від одержання кредиту в повно­му обсязі або частково за умови, по-перше, відс>тності заборони на таку відмову, встановленої договором або законом, по-друге, пові­домлення кредитодавця до передбаченого у договорі строку надання грошових коштів (кредиту).

Слід зазначити що кредитний договір здебільшого набуває якості договору приєднання (ст. 634 ЦК), умови якого розробляє кредитода-¹ Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 31. - Ст. 440.

372 Розділ xIft

вець самостійно та пропонує позичальнику укласти його на цих ум о. вах. У зв'язку з цим, у позичальників відсутні можливості для рівно.' правного обговорення умов кредитного договору.

Глава 55. Договір банківського вкладу (депозиту)

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 1058 ЦК). Відносини, що випливають з договору банківського вкладу, ре­гулюються § 3 гл. 71 ЦК (статті 1058-1065). Якщо інше не передбаче­но нормами, що регулюють дані відносини, і не випливає із суті дого­вору банківського вкладу, права й обов'язки банку і вкладника грун­туються на положеннях про банківський рахунок.

За звичаями ділового обороту поняття «договір банківського вкладу» та «депозитний договір» використовуються як поняття тотожні, сино­німічні. Термін «депозит» (від лат. depositum - річ, віддана на зберіган­ня¹) означає також зберігання вкладу. Про це свідчить й п. 2.4 Положен­ня про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) опе­рацій з юридичними і фізичними особами від 3 грудня 2003 р. № 516: «Договір банківського вкладу (депозиту) засвідчує зобов'язання банку зберігати залучені від юридичних і фізичних осіб грошові кошти або банківські метали, виплатити дохід у встановлений дого­вором строк та право вкладників отримати у визначений догово­ром строк суму вкладу (депозиту) і процентів за ним».

Сутністю даного договору є оформлення відносин між банком-де-позитарієм та клієнтом-депонентом (фізичними і юридичними особа­ми) з приводу внесення депонентом грошових коштів на депозит бан­ку, з метою зберігання і управління на обумовлених сторонами умовах, та гарантія повернення банком цих сум і процентів за корис­тування ними². Однак ніякого зберігання в дійсності не існує. Пере­рахування (зарахування) безготівкових грошей, які не існують у виг­ляді паперових грошових знаків (купюр), є лише фіксацією права їх вимоги. При внесенні на рахунок готівкових коштів вони надходять у власність банку чи іншої кредитної установи, знеособлюються, а вкладнику за його вимогою видаються інші купюри.

Не можна розглядати ці відносини і як такий різновид зберігання, як «зберігання із знеособлюванням речей», так званого іррегулярного