§ 7. Притримання

Притримання є новим для України загальноцивільним способом забезпечення виконання зобов'язання. Законом «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» право притримання поряд із заставою рухомого майна визначається як забезпечувальне обтя­ження (ст. 21).

Сутність зазначеного інституту полягає у тому, що кредитору, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, ним вказаній, надане право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання (ст. 594 ЦК), за умови невиконання боржни­ком у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі чи відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків.

Історично існує дві концепції права притримання. Згідно з першою вимоги кредитора забезпечуються власне притриманням майна бор­жника при відсутності можливості отримати задоволення за рахунок його продажу. Друга концепція, навпаки, передбачає задоволення ви­мог кредитора шляхом звернення стягнення на притримувану річ. Український законодавець пішов шляхом закріплення другої концеп­ції. І це, безумовно, слушно, бо у такому разі кредитор набуває більш дієве забезпечення своїх вимог. Звернення стягнення на притримува­ну річ здійснюється у відповідності з ЦК (статті 596, 591) і Законом «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Законодавство не вимагає обов'язкової реєстрації права притри­мання. Однак, оскільки майно, яке притримав кредитор, може бути обтяжене правами інших осіб, закріплюється правило, згідно з яким пріоритет права притримання встановлюється з моменту його реєс­трації. Якщо ж ираво притримання не було зареєстровано, воно не має пріоритету над зареєстрованими обтяженнями, але має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями (ст. 14 Закону « Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»).

Як вже зазначалося, додаткові забезпечувальні заходи застосовую­ться лише тоді, коли можливість їх застосування прямо передбачена законом або договором. Специфіка притримання як способу забезпе­чення виконання зобов'язань полягає у тому, що для реалізації цього права наявність домовленості між кредитором та боржником про

62

РоїділУИ

_ЮБОВ •ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

63

право притримання не вимагається. Це право надається кредитору, який володіє річчю, безпосередньо законом.

Притриманням забезпечуються: 1) зобов'язання щодо оплати речі, яка знаходиться у кредитора; 2) зобов'язання щодо відшкодування кредиторові витрат, пов'язаних з річчю, та інших збитків; 3) інші ви­моги кредитора. За змістом ч. 1 і ч. 2 ст. 594 ЦК у перших двох випад­ках сторони не можуть своєю домовленістю виключити застосування права притримання; і, навпаки, інші вимоги можуть забезпечуватися притриманням у разі, коли така можливість не виключена законом чи договором.

Кредитор має право притримати річ у себе і в разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа.

Цивільне законодавство містить декілька спеціальних статей, які передбачають можливість застосування права притримання у певних договірних зобов'язаннях. Зокрема, у відповідності із ст. 856 ЦК, як­що замовник не сплатив встановленої ціни роботи або іншої суми, на­лежної підрядникові у зв'язку з виконанням договору підряду, підряд­ник має право притримати результат роботи, а також устаткування, залишок невикористаного матеріалу та інше майно замовника, що є у підрядника. За договором комісії комісіонер має право для забезпе­чення своїх вимог притримати річ, яка має бути передана комітентові (ст. 1019 ЦК). За договором морського перевезення вантажу перевіз­ник може притримати вантаж, доки вантажоодержувач не відшкодує витрати, які зазнав перевізник у зв'язку з перевезенням вантажу, пла­ту за простой судна у порту вивантаження, а також не сплатить фрахт і плату за простой у порту завантаження, якщо це передбачено у коно­саменті або у іншому документі, на підставі якого перевозився вантаж (ст. 163 КТМ).

Однак наявність у цивільному законодавстві спеціальних норм, які надають кредиторові право притримання в окремих видах зобов'я­зань, не означає, що кредитори за іншими їх видами таким правом не користуються. Виходячи із суті закону, вказане право має будь-який кредитор, що правомірно володіє річчю, за будь-яким зобов'язанням, крім випадків, коли у відповідності з ч. 2 ст. 594 ЦК законом чи дого­вором виключене застосування такого права.

Предметом права притримання можуть бути лише індивідуально визначені чи індивідуалізовані речі. На родові речі, що передаються без їх індивідуалізації, як на речі замінні та подільні, право притри­мання не поширюється, бо кредитор у цьому випадку зобов'язується до передачі не тих самих речей, а речей того ж роду та якості.

Кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно по­відомити про це боржника. Кредитор не має права користуватися річ­чю, яку він притримує у себе. У разі втрати, псування або пошкод­ження притримуваної речі кредитор несе відповідальність за принци­пом вини. До кредитора, який притримує у себе річ боржника, не пе-

реходить право власності на неї. Боржник, річ якого притримує кре­дитор, має право розпорядишся неда,. повідомивши набувача про притримання речі і права кредитврв.

У ЦК не знайшли відображення підстави припинення права при­тримання, але із суті цього інституту випливає, що притримання при­пиняється: а) задоволенням вимог, які забезпечуються притриман­ням; б) невикористанням кредитором свого права на притримання речі; в) загибеллю речі, що притримується; г) втратою кредитором володіння річчю; д) зверненням стягнення на річ; є) наданням іншого майнового забезпечення.